Опубліковано | 16 Липня, 2015 | Прокоментуй!
Кажуть, що під дощ горлиці віщують людські долі. А ще кажуть, що під шемріт дощу легше прокладаються стежки поміж світами, видимими і невидимими, цими і тими…
Я стою під Жихарськими соснами край Жихарського лісу, а думаю про інший ліс – Кароліщевицький, той, що в далекій Білорусі.
Каролищевицький ліс
Першим променем проріс.
На Лосинім серед лоз виріс лось.
Світлом сонячним проріс
Каролищевицький ліс.
Проснувсь.
І Алесь на ліс увесь:
– Добрай раніцы! – А десь –
Озивається здаля: – Хрусь-хрусь! –
Відгукається: – Шелесь! –
Добрай раніцы, Алесь!
Добрай раніцы, зямля Бєларусь!
Так писала Майя Львович про любі її серцю білоруські краєвиди, про місця, де вона проводила в молоді роки багато часу разом із своїми дорогими друзями – білоруськими поетами, котрих перекладала, творчість яких добре знала і цінувала. Перераховувати їх – то вийде довгий список, куди ввійдуть ледь не всі білоруські поети, давні і сучасні. Читати далі
Опубліковано | 22 Червня, 2015 | Прокоментуй!
Він був російським письменником і двадцять років (1995–2015) завідував кафедрою української та світової літератури в Харківському національному педагогічному університеті імені Г. С. Сковороди. Від цього російського письменника я ніколи не чув російської мови. Він любив Україну та її народ, шанував землю, яка дала йому життя. Розумів, що українці на своїй землі потребують підтримки кожної чесної людини, і був такою чесною людиною. Читати далі
Опубліковано | 19 Червня, 2015 | Прокоментуй!
Григорій Сковорода (1722–1794) й Семен Гамалія (1743–1822) – поза всяким сумнівом, знакові постаті в історії української культури. Їх багато чого єднає. Наприклад, те, що обидва народилися на Полтавщині: Сковорода – у містечку Чорнухи Лубенського полку, а Гамалія – у містечку Китайгород Полтавського полку. Обидва вже змалечку всотали в себе питомо українську релігійність, що стала глибинною основою всього їхнього подальшого життя. Згадаймо, як улюблений учень Сковороди Михайло Ковалинський писав про свого незабутнього вчителя: Сковорода десь від семи років «був примітний схильністю до богошанування… У церкві він охоче ходив на крилас і співав надзвичайно приємно. А його улюбленим і часто повторюваним співом був ось оцей вірш Івана Дамаскина: «Троє Твоїх отроків відкинули безбожні повеління образу золотому на полі Деїри служити…» (с. 1343)[1]. А ось що писав одному зі своїх приятелів Семен Гамалія. Я одержав від вас листа, «в якому мені впали в око слова «і Духа Твого Святого не відніми від мене». І я відразу ж згадав, хто й коли написав ці слова – Давид, після скоєного гріха. Мене змалечку навчили цих слів, і я часто в молитвах промовляв їх…», хоч і жив у гріхах (ІІ, с. 170)[2]. Читати далі
Опубліковано | 8 Червня, 2015 | Прокоментуй!
Бобошко О. Передспасся : книга поезій
Опубліковано | 8 Червня, 2015 | Прокоментуй!
Опубліковано | 29 Травня, 2015 | Прокоментуй!
Щороку відзначаємо 22 травня знаменну, хоча й сумну подію: річницю перепоховання на рідній землі Тараса Шевченка — Великого Кобзаря, який безмежно любив свій край, але не плекав жодних ілюзій, коли йшлося про далеке (й не дуже) минуле України.