Поезія
Олександр Бобошко “День почався дощем…”
Опубліковано | лютого 8, 2014 | Прокоментуй!
День почався дощем,
А чи буде райдуга на десерт?
І комусь допече,
що для когось „нація над усе”,
а комусь не на фарт,
що і досі висяться іллічі.
І, звичайно ж, не факт,
що в серцях
від гасел
не загірчить.
І кричу я вам, люди
(такий собі центрбек),
що мені рівнолюбі
і Ковель, і Коктебель,
що мені рівнорідні
Солотвино й Соледар,
і п’янке „Україна”
повторюю по складах.
Щось верзе про імперію
агресивний північний гість,
я ж у відповідь впевнено –
про Маняву та Святогірськ;
хтось на цісаря молиться,
хтось романових – до церков,
і ніяк не домовляться
із Говерлою терикон…
І зависли, мов час,
рештки зливи
в кронах
День похмуро почавсь.
Та веселка – вірте! – розвеселить…
Віктор Бойко “Та невже ж ми дальтоніки безнадійні…”
Опубліковано | грудня 9, 2013 | Прокоментуй!
Та невже ж ми дальтоніки безнадійні
чи рожеві скельця ще замість зіниць нам,
що й тепер добровільно кайдани надінем,
перед тираном уклякаючи ницьма!
За кіло комунізму – півсотні гривень,
це недорого, адже було дорожче,
як до раю нас гнали у хвіст і в гриву,
на мільйонах доль людських ставлячи розчерк,
як мостили трупами шлях в світле завтра,
як хліборобам дбали голодомори,
як червоним гаслом затуляли з?вжди,
від усенького світу криваве море.
Соловецьким законам часи минули.
Чи Європа й Америка цього ще не знають?
На Майдан поглядаючи, крутять дулі –
то вони із тираном, якщо не з нами.
9.12.2013
Ярослав Скидан “Від мовчання у горлі дере…”
Опубліковано | грудня 9, 2013 | Прокоментуй!
***
Від мовчання у горлі дере.
Відстороненість – гірше за злочин.
Це як сонце крізь листя дерев,
що не гріє, а тільки лоскоче.
Закричати б уголос чимдуж,
щоб здригнулись і сонце, і квіти,
щоб із тисячі мертвих душ,
хоч би кілька змогло ожити.
Закричати, щоб знову мовчать,
і вважати себе яничаром…
Я країну іду зустрічать,
щоб із нею уголос мовчати…
***
Ми – не «Проти війни», ми – «За мир»,
як учила нас Мати Тереза.
Нам би жити змогти самим
і сприймати життя тверезо…
В голові барикади думок,
у душі революція родить.
Ми врізнобіч уперто йдемо,
ведучи в нікуди народи…
Ми справіку були навпіл,
аж від заходу і до сходу.
Нам би сісти отак за стіл
й між собою дістати згоду…
В нас, напевно, помер Антей,
ми для себе самі померли…
Революція знову йде
підкоряти нові говерли…
Петро Джерелянський. СУМЛІННЯ ЧИНУ ВИМАГАЄ!
Опубліковано | грудня 9, 2013 | Прокоментуй!
Петро Джерелянський. СУМЛІННЯ ЧИНУ ВИМАГАЄ!
За край свій полягли Герої,
А їхня слава не згасає
І знову кличе нас до бою,
Неначе сонце світанкове, —
Не слів, а чину вимагає!
Лариса Вировець “Іди!”, “Студентам. Грудень 2013”
Опубліковано | грудня 8, 2013 | Прокоментуй!
Iди!
загиблі поети й герої –
всі ті, що поклали життя за майбутнє твоє”.
С. ФоменкоРипнуть іржаві ворота. Браму прочинено, йди!
А на обличчі скорбота: вільно іти — та куди?
Так і собака, що змалку знав лиш ціпок та ланцюг,
жде від хазяїна знаку, дозволу взяти оцю
зроду небачену волю, звичний почути наказ,
здобрений опіком болю вкупі з командою «Фас!».
Так малолітній злочинець марить майбутнім життям,
але дверей не прочинить, кроку не зважиться сам
від буцегарні ступити, вбік відійти від біди.
Ліпше украсти чи вбити і замітати сліди
звичною стежкою далі: бійка, горілка, тюрма…
Де ж його мрії зухвалі? Світлі надії?.. Нема.
І роздирають надвоє, сповнюють болем ущерть.
Злодії, горе-герої тягнуть на муку, на смерть.
Матінко, сива й убога, де ти згубила синів?
Довга на волю дорога, й овид уже потьмянів…
Йди ж, хай у місячнім сріблі вкажуть дорогу сліди.
Дивляться з неба загиблі, кажуть: Не бійся! Іди!
Студентам. Грудень 2013
обкрадена, німа, скривавлена земля.
Нас годі, як батьків, поставить на коліна,
бо попіл праотців серця нам спопеля.Ми знову, як колись, із тьмою наодинці:
на варті стоїмо, неначе на війні.
Супроти нас — кати, озброєні ординці,
а все, що є у нас, — звитяга і пісні.
Звитяга і пісні, надії на майбутнє,
і злидні матерів, і віра, і любов.
Ми вірили, що це — важливе, дійсне, сутнє,
та сипле перший сніг, прикривши першу кров.
Нас ніч оповила і душить поодинці,
та прах дідизни знов нам стукає в серця:
Тримаймося, брати! Тут завжди українці
стояли до кінця, стояли до кінця.
Сергій Шелковий “Програвши власну Батьківщину…”
Опубліковано | грудня 8, 2013 | Прокоментуй!
Програвши власну Батьківщину,
не можна виграти життя.
Будь мужнім, України сину,
стійким – заради майбуття!
Дави раба в собі та зовні,
жени байдужість, лінь та страх.
За крівну долю дні безкровні
не вийдуть на слабких ногах.
Геть від очей злочинців влади,
геть на останній, третій, строк!
Лишаймося незламні, брате,
бо з нами – правда, з нами – Бог!
Харків-61002, вул. Чернишевська, 59; (057)700-40-58; електронна адреса: kharkiv.nspu@gmail.com
Підтримка сайту: Андрій Пеляк