Опубліковано | 29 листопадаа, 2023 | Прокоментуй!
28 листопада 75-річний ювілей відзначає Олександра Прокопівна Ковальова – унікальна харківська письменниця, чий талант однаково яскраво виявився в царинах і поезії, і прози, і перекладацтва.
Людина вражаючої глибини й душевної стійкості, сказати б, принципової людяності, тонкої шляхетності й величезного творчого потенціалу, Олександра Прокопівна дихає словом, особливо в цей час, коли тільки Божа ласка, молитва й просвітлені вірші дають сили на новий день.
Із роси й води, Олександро Прокопівно, світла Вам, здоров’я та Господньої опіки!
А читачам пропонуємо пригадати інтерв’ю «ПИСЬМЕННИК – ЦЕ ПЕРЕДУСІМ НЕВСИТИМЕ ЗАЦІКАВЛЕННЯ СВІТОМ», яке майже 10 років тому взяла в Олександри Прокопівни Люцина Хворост – у вимірі сьогоднішніх подій воно може здатися особливо знаковим.
Додаємо також нещодавнє відео, де Олександра Ковальова читає поезію.
Опубліковано | 29 Вересня, 2023 | Прокоментуй!
Минає 100 років від Дня народження одного з найпрекрасніших харківських поетів Василя Борового. Запрошуємо вас на вечір пам’яті, що відбудеться 7 жовтня о 19:00 на платформі ZOOM. Пригадати Василя Івановича, почитати його й свої вірші, помолитися за мир в Україні.
https://us06web.zoom.us/j/84516171493?pwd=vxRH4Sg0g4IRWjzTZqASPlK4Tavbac.1
Meeting ID: 845 1617 1493 Passcode: 55555
Опубліковано | 29 листопадаа, 2023 | Прокоментуй!
«Дух зела» спершу задумувався як прозовий твір з двох частин. Це повісті «Мандри» та «Поворітьма», які нещодавно вийшли друком у часописі «Березіль». Головний герой перших двох повістей хлопець-сирота Ілько. Бурсак, бандурист-мандрівник, студент німецького університету, а згодом будівничий у сфері освіти в час її нищення в Україні. Місце подій: Харків, Дике Поле, Задунайська Січ, Салоніки, Монако, Бремен, Ганновер, Ґеттінґен, Санкт-Петербург, степовий південь України. Крім вигаданих героїв, у творі зринають історичні постаті: німецький вчений і поет Альбрехт фон Галлер, слобідський філософ і поет Григорій Сковорода та козак-філософ Семен Климовський. Із часом авторові й декому із читачів та критиків спало на думку, що не всі сюжетні лінії двох повістей вдалося розкрити в повному обсязі, що твір варто продовжити, що й здійснено в третій повісті «Підкова», де головними героями виступають донька Ілька Софія та Панас, син Ількової посестри Марійки.
Опубліковано | 7 Жовтня, 2023 | Прокоментуй!
Що потрібно для того, щоб людське життя постало перед нашими очима ніби бездоганний витвір мистецтва? Небагато й немало: щирість сповіді, вірність своєму покликанню, благословення долі. Що потрібно для того, щоб читач шукав не модну книгу чи модне ім’я, а живу поезію так, як містично настроєна релігійна людина шукає Бога живого? Небагато й немало: треба, щоб був такий читач і була така поезія. Слушність урочої години і точки перетину. Уроча година настала — у харківському видавництві “Майдан” вийшла друком поетична книга Василя Борового “Полинова сага” (2003) в художньому оформленні Уляни Мельникової. Точки перетину будуть з’являтися і множитися. Принаймні в одній із них в цей момент знаходжуся я — читач, водночас зацікавлений і доскіпливий. “Полинова сага” — поезія автобіографічна, сповідальна, традиційна. У цьому контексті важить одне: чия автобіографія, чия сповідь, ким інвентаризовані, трансформовані чи акумульовані традиції.
Читати даліОпубліковано | 4 листопадаа, 2023 | Прокоментуй!
8 листопада виповнюється 70 років Анатолієві Марущакові – членові Національної спілки письменників України, який упродовж десятиліть талановито працює у нішах поезії, прози, драматургії, літератури для дітей. До найбільш репрезентативних видань Анатолія Марущака належить книжка “П’ятнадцятий камінь”, до якої увійшли поезії зі збірок “У слові і в мовчанні”, “Мандри наосліп”, “Щоденник вітру”, “86.400”. Спостереження над антологічної книжкою Анатолія Марущака подані у форматі fiction-критики, що передбачає образний, ба навіть образно-композиційний ритмостиль сприйняття й інтерпретації текстів.
Читати даліОпубліковано | 24 Вересня, 2023 | Прокоментуй!
Девайс чи книга?
Нині навряд чи можна здивувати персональним девайсом. Більше, мабуть, здивує його відсутність. Свій настільний девайс зараз є в кожної людини. Або майже в кожної. Без стаціонарного комп’ютера чи моноблока, ноутбука чи ультрабука, вочевидь, нереально уявити людину в середовищі ХХІ століття, причому зовсім не обов’язково технологічно дуже просунуту. Нерідко навіть звичайну сучасну людину, в якої – так складається нині – є свій ментально чи професійно необхідний девайс. Настільний, одне слово.
А от у мене є своя настільна книга. Ароматно білі сторінки якої я гортаю вранці, коли все, здається, лише тільки бере свій розбіг, лишень тільки-но розпочинається, або вдень, коли інерція часу набуває особливо харизматичної відчутності, або й увечері, коли у зовнішньому завершенні цьогоденних подій ледь зримо зароджуються напруга й темпоритміка завтрашнього ранку.
Хоча власний науковий бренд Леонід Ушкалов сформував передусім аналітикою життєтворчої, літературно-художньої та філософської спадщини Григорія Сковороди в контексті епох, проте репрезентовану книгу, думається, також можна зарахувати до головних у науковій творчості Леоніда Ушкалова, а, можливо, й кваліфікувати її як magnum opus ученого-літературознавця.
Настільна книга ця має промовисту, як достеменний месидж, і доволі довгу, як життєва дорога, назву. Кожну з двох частин назви проткано когнітивними і дещо енігматичними конотаціями, що, як на мене, лише підсилює, мовити б, настільний статус книги. Це – “Моя шевченківська енциклопедія: із досвіду самопізнання” знакового харківського професора Леоніда Ушкалова (1956 – 2019).
Читати далі