Анонси літературних подій
Опубліковано | червня 30, 2015 | Прокоментуй!
Шановні друзі!
З інформацією про літературні заходи в Харкові можна докладніше ознайомитися на нашій сторінці тут
Приборкувач коней, що скачуть у мовах чужих (до 110-річчя від дня народження Василя Мисика)
Опубліковано | липня 22, 2017 | Прокоментуй!
Колись арабське поняття “раінді” (приборкувач коней) потрапило до грузинської мови і почало в середньовіччі означати “лицар”. Приборкувач коней, що скачуть у мовах чужих. Таке означення підбираю, аби згадати поета і перекладача Василя Мисика.
Теги: Андрій Садомора > Василь Мисик > Ірина Мироненко > Микола Ільницький > Наталія Гриців > Олександра Ковальова
ЦВІТУТЬ ПЕТРОВІ БАТОГИ
Опубліковано | липня 20, 2017 | Прокоментуй!
У Мартове, де народився хлібороб і письменник Петро Василенко завітали гості. Маститі літератори, професори харківських вишів, друзі, керівники господарств, серед яких і Герой України. Звісно ж були там і сільські жіночки з букетами польових і лугових квітів, які любив Петро. «Отак буває,– дивувалася одна з них,– є письменники, які домагаються чинів, вигинаються перед владою… При житті їх славословлять, а помруть, так ніхто про них і не згадає. А Петра слава наздоганяє вже після його смерті». Читати далі
«Влада глушить совість» (над сторінками історичної повісті про Івана Сірка)
Опубліковано | серпня 8, 2017 | Прокоментуй!
Колись поет-харків’янин Олекса Марченко підкинув нам, школярам-початківцям, дорожню гру в рими. Їхали ми на всеукраїнську (чи тоді, в 70-х республіканську) нараду творчої молоді до Вінниці. Отож Олекса Андрійович серед інших слів зрештою виголосив, ніби зупинку для неуважних пасажирів: “Вінниця!” Хтось шепнув “відмінниця”. Більше ідей не з’являлося. І тут наш куратор, розтягуючи-смакуючи склади промовив: “біло піниться”. Спіймавши погляди хлопців, розтлумачив: “Не пиво у вокзальному буфеті, а садок у цвітінні біло піниться”. Отак і залишилося головною словесною асоціацією з Вінницею на довгі роки. Читати далі
“А я вже думав одружитись, і веселитися, і жить…” (Трилогія Антонії Цвід про кохання Тараса Шевченка)
Опубліковано | липня 3, 2017 | Прокоментуй!
Тритомник ненав’язливо підказав: влітку 1847 року цар Микола І підписав вирок, яким Тарас Шевченко був відданий у солдати. Тарас Григорович потрапив до Оренбурзького Окремого корпусу. Через 170 років по тому не тільки різними містами й містечками України, а й кількох країн світу розійшлися історії його кохання, уявлені й переказані без пліткарства жінкою. Сторінки роману-перформансу Антонії Цвід (тобто роману-вистави, який поєднує мистецтво зображення і театру, вернісаж плюс сцена) іноді нагадують сценарій багатогодинного серіалу. Чи зніме хто хоча б дві кольорові повнометражні серії про найвідомішого для самої України великого українця? Грошових одиниць з його портретами потрібно занадто багато. Поки що залишаються фестивалі-свята-вишивки-портрети та пам’ятники, як в одеському вірші Тараса Федюка: “Там стоїть Тарас Шевченко, мов навіки заблудився. І спитати б про дорогу, та хіба дорога є?”
Теги: Антонія Цвід > Ірина Мироненко > Леонід Ушкалов > Тарас Шевченко
Харків-61002, вул. Чернишевська, 59; (057)700-40-58; електронна адреса: kharkiv.nspu@gmail.com
Підтримка сайту: Андрій Пеляк