От не люблю, коли по-дурному пропадають цікаві, змістовні, потрібні тексти. Саме тому вирішив розпочати цю статтю з газетної інформації, що мала з’явитися в «Літературній Україні», про яку клопоталася харківська літературна громадськість, але яка (інформація) так і не з’явилася в газеті через недбальство і непрофесіоналізм її працівників. Отже —
ВЕСІЛЛЯ З ГЕНЕРАЛОМ
Пам’ятаєте чеховське «Весілля з генералом?..
Так-от, генерал-полковника Бандурку на презентації нової книги в Харківській організації НСПУ назвати «весільним генералом» не можна ніяк. Адже героєм тієї книги є саме він, Олександр Маркович Бандурка. А її автор — харківський прозаїк і критик Геннадій Буйдін. Книга ж називається: «История, запечатленная в судьбе» і має поважне додаткове титульне означення: «Александр Маркович Бандурка — Судьба. Творчество. Личность. Экспериментальное исследование».
Такої розумної, змістовної, стилістично яскравої (додамо: веселої) критичної книги в Харкові не з’являлося дуже давно. Висловлюючи різні думки, про це казали всі, хто брав слово. Г. Буйдін показав і довів, що широко знаний громадський і політичний діяч О. Бандурка є також серйозним літераторам, наділеним художнім смаком і творчими здібностями. Розвиваючи свої погляди і концепцію книжки, Г. Буйдін не побоявся залучити до розповіді широкий класичний (вітчизняний і світовий) літературний досвід. І вже не здається дивним побачити в книзі імена Івана Гончарова, Анатоля Франса, Сомерсета Моема, Миколи Гоголя, Козьми Пруткова та багатьох інших. Бо все це потрібно для глибшого розкриття теми, бо все це лишається в межах розумної коректності й критичної прискіпливості. Адже Г. Буйдін шукає, прагне наблизитися до об’єктивної істини в оцінці літературної праці О. Бандурки.
В обговоренні нової книги взяли участь Леонід Тома, Анатолій Стожук, Олексій Аулов, Володимир Субота, Людмила Мойсеева, Дмитро Панцир, Анатолій Перерва, Світлана Кублицька, В’ячеслав Романовський, Володимир Брюгген. Присутні з великою цікавістю прослухали виступи Олександра Бандурки та Геннадія Буйдіна. Провів презентацію Володимир Брюгген.
* * *
Ій-право, й досі пригадую із задоволенням жваву, невимушену, демократичну атмосферу тої презентації, спільний інтерес до одвічних — і завжди нових і свіжих — проблем художньої творчості, на які, здавалося, всі зголодніли. Природно й неминуче презентація від початку набрала подвійного характеру й значення: утвердження прозаїка Олександра Бандурки, утвердження критика Геннадія Буйдіна. Це розширило межі полеміки, надало їй додаткових і колоритних рис. Книжка Г. Буйдіна змусила й мене пильніше придивитися до творчості О. М. Бандурки, вчитатися в його рядки, зважити міру невипадковості їхньої появи на світ.
Будь-яка значна художня книга огорнута серпанком загадковості, ґрунтується й тягне за собою цілий ланцюжок причинно-наслідкових обставин. Якщо автор може їх тільки відчувати (свідомо чи несвідомо), то критик покликаний аналітично розкрити у взаємозв’язках і взаємозалежності, простежити послідовність ланок, не випускаючи із поля зору й тих життєвих реалій, які спроможні міняти місцями причини й наслідки. Має він також поцінувати й ступінь самостійності й переконливості авторської волі, здатної в художньому творі суттєво переакцентувати наголоси, вибудовуючи нову, мистецьку дійсність. Я думаю, що найбільшим успіхом Олександра Бандурки є «сімейна сага», автобіографічна трилогія про українське село та його людей — в аспекті історичному й сучасному. Тут найбільше емоцій і картинної вражальності, тут найбільше соковитих подробиць, живих облич, людських доль, до яких линеш думкою і почуттями, тут найбільше і масштабності мислення, здатного охопити великі відтинки історичного часу, наочно представити побут і традиції сільського люду, а голос оповідача злити з народним. Тут є незгасна любов і повага по свого родового коріння, що відчувається як плодоносна надія, збережена у спустошливих вітрах історії.
Олександр Бандурка виступає як щирий, послідовний і безсумнівний патріот України. Переконаним українським державником є він і в своїй громадсько-політичній діяльності (нечаста обставина у верхніх чиновницьких ешелонах!). Але йдеться про художню творчість, і в тій царині такі риси вдачі, поглядів, свідомих переконань виявляються в іншій площині, іншими засобами. Письменник підносить і поетизує сім’ю, українську сільську родину, яку гуртують любов і взаємоповага, яка знає ціну хлібові й чесній праці, в якій молоде покоління легко й природно всотує досвід і приклад батьків, набуває визначальних, необхідних якостей для самостійного життя.
Більше того: прекрасно знаючи фальш і негаразди сучасних суспільних умов, здатні труїти й спотворювати молоді душі, письменник розглядає сім’ю як форпост, фортецю проти навальної суспільної брехні, як охоронця народних звичаїв і традицій, одвічних моральних принципів і духовних цінностей, що їх заливають брудом верескливі трубадури «глобалізму». Немає для них більшого ворога, як національна гордість і незалежність.
Думки такого плану виникали в мене давно, надто в Прикарпатті й Закарпатті, де бував колись мало не щорічно. Уявлялося: скільки чужоземних загарбників панували тут у різний час, намагалися привласнити ці чудові землі, а українці, як і сотні років тому, пасли овець, вирощували дітей, кохалися в безмежній красі свого краю. Мало не кожна гуцульська хата — справжній витвір мистецтва. Радість праці, красу землі, голос предків ніде так гостро не відчувають, як в українських селах. От і Олександр Маркович Бандурка після смерті свого батька видав книжечку його поетичних рядків, що їх записував усе життя — не міг не записувати! — цей звичайний український селянин, але з артистичною душею. Із задоволенням і душевним щемом читав я ці прості й щирі слова. І я розумію, чому в творі О. Бандурки домінують світлі, радісні ноти, чому пам’ять визбирує з довжелезного ланцюга спогадів передусім те, що формувало життєствердну й діяльну натуру юного Сашка , для якого духовна й душевна краса близьких людей єдналася з красою природи, з відчуттям своєї причетності до великої історії великого народу.
А от критикові Геннадію Буйдіну здалося, що повість «оминає» труднощі, трагічні події та катастрофи, якими переповнена історія українського села. Звичайно, не тому, що О. Бандурка не обізнаний з ними, або через те, що лихі роки не торкнулися його родини… Та письменник малює картини, що їх обирає й групує інтуїтивна творча свідомість, керована художньою метою. Це право письменника. І, вочевидь, з’ясовуючи для себе дану обставину, Г. Буйдін визначає спогади прозаїка як «щасливий сон» дитинства та юності. А відтак, розробляючи й поглиблюючи тему, сміливо зближує той «сон» із класичним знаменитим сном Обломова, що його описав Іван Гончаров. І цей несподіваний ракурс виявляється плідним, дозволяє акцентувати чимало тонких нюансів порушеної проблеми.
Загалом мушу відзначити з великою втіхою, що критичний стиль Геннадія Буйдіна позбавлений усякої однолінійності, одномірності, регламентованості. Він пише експресивно й мислить широко. Йому хочеться «вловити істину», його цікавить рівною мірою як творча особистість автора, так і сама його людська подоба, вдача, характер, погляди. Книгу Г. Буйдіна дуже збагачують численні діалоги з «піддослідним автором», своєрідні інтерв’ю, що він їх бере в нього. Торкаються ті діалоги також особистого життя письменника, взаємин у його родині, поглядів на шлюб… З’ясовуючи все це, Г. Буйдін виявляє необхідну міру й тактовність, але знову робить несподівані й ефектні літературні зближення, зіставлення, ремінісценції. Він цитує абсолютно блискучі пасажі американського письменника Торнтона Уайлдера про кохання, любов, шлюбні взаємини, і знову це дозволяє розгорнути ланцюжок цікавих і змістовних міркувань, висвітлити проблему та взаємини людей в неочікуваних аспектах, збагатити висновки, які дають щедру поживу для активного читацького думання.
В цьому й полягає особлива принадність нової книги Геннадія Буйдіна — вона налаштована на співпрацю, співдію з читачем. Ми вже забуваємо, яка це приємна й корисна річ — думати над книгою. Бо «сучасна література» надто часто взагалі позбавлена думок, як охайно доглянутий громадський туалет. Отямимось, звичайно, аби не запізно.
Оця нестандартність аналітичного методу Геннадія Буйдіна, пошук нових підходів до вивчення й оцінки художньої книги дуже вигідно вирізняють його «експериментальне дослідження». Праця Олександра Бандурки виступає ніби в яскравому стереоскопічному освітленні.
Отже, могутній подих рідної землі, органічний, родинний зв’язок із нею, незрима, але реальна присутність у сучасному житті великої історії великого народу прислужилися головними причинними поштовхами для появи однієї книги. Наслідком цієї з’яви стало народження іншої, аналітично-яскравої праці, значення якої виходить далеко за межі оцінки й утвердження одного конкретного літературного факту. Отакі-от плідні причинно-наслідкові ланцюжки й становлять особливий смисл, дорогоцінну якість і саму суть літературної творчості. Мені хочеться привітати Харків і харків’ян: на мистецьких обріях великого міста з багатою історією засвітилися зірки самобутнього, продуктивного, багатотемного прозаїка і небайдужого, аналітично-винахідливого, перспективного критика.
* * *
Хто хоче придбати книгу Г. Буйдіна «История, запечатленная в судьбе», дзвоніть по тел. 700-37-30