Нас тягнуть у пітьму, подалі від Європи,
Нас продали москві, в руках кривавий чек –
аби вперед лиш крок, зате назад два кроки,
бо править не закон, а лиш донецький зек,
І живемо тепер у чорнім листопаді,
до Азії йдемо, де вічні Соловки,
а хто тут президент чи піп Гапон при владі,
як сила у кийках гарантові з руки.
Тож сіялась брехня в кожнісінькому слові,
і нас програли в карти, бо вийшов перебір,
щоб врешті-решт Майдан таки діждався крові,
бо молоха вродивсь неєвропейський звір.
Надіялись дарма, що буде небо чистим,
здійсниться заповіт святого Кобзаря,
та виповзли з пітьми недолюдки-фашисти
щоб згасла назавжди Тарасова зоря.
Гелікоптера путь, звичайно ж, на Канари,
а сльозогінний газ просвітленим умам…
Братове, а не час гарантові на нари,
бо кесареве кесарю, а зекові – тюрма.
Щоб дихалося нам усім на повні груди,
щоб в пекло загула нечиста сила враз,
хай світлим буде вік – початком буде грудень
як хочемо усі, як заповів Тарас!
1.12.2013. Я повернувся з Майдану живий і неушкоджений.
Там Сергійко Жадан і Наташа Зубар намагалися провести
драйвову акцію на підтримку громадської організації “Выбор”.
Я не підходив до їхнього формату, тому мені слова не дали.
Вони вважали, що я прийшов піаритись… Цікаво, правда?