• Головна
  • Товариство
  • Творчість
    • Поезія
    • Проза
    • Драматургія
    • Критика та есеїстика
    • Переклади
    • Зав’язь
  • Літпроцес
    • Журнал “Харків. Lit”
    • ЛітReview
    • “Кальміюс”
      • Кальміюс-2018
      • Кальміюс-2017
      • Кальміюс-2016
  • Історія
    • Літературний Харків
    • Постаті
    • Очима культури
  • Наші партнери та друзі
← Петро Джерелянський. СУМЛІННЯ ЧИНУ ВИМАГАЄ!
Сергій Шелковий “Програвши власну Батьківщину…” →

Лариса Вировець “Іди!”, “Студентам. Грудень 2013”

Опубліковано в 8 Гру, 2013 Прокоментуй! 2 016 переглядів

Iди!

                     “…дивляться з темних небес
загиблі поети й герої –
всі ті, що поклали життя за майбутнє твоє”.

С. ФоменкоРипнуть іржаві ворота. Браму прочинено, йди!
А на обличчі скорбота: вільно іти — та куди?
Так і собака, що змалку знав лиш ціпок та ланцюг,
жде від хазяїна знаку, дозволу взяти оцю
зроду небачену волю, звичний почути наказ,
здобрений опіком болю вкупі з командою «Фас!».

Так малолітній злочинець марить майбутнім життям,
але дверей не прочинить, кроку не зважиться сам
від буцегарні ступити, вбік відійти від біди.
Ліпше украсти чи вбити і замітати сліди
звичною стежкою далі: бійка, горілка, тюрма…
Де ж його мрії зухвалі? Світлі надії?.. Нема.

І роздирають надвоє, сповнюють болем ущерть.
Злодії, горе-герої тягнуть на муку, на смерть.
Матінко, сива й убога, де ти згубила синів?
Довга на волю дорога, й овид уже потьмянів…
Йди ж, хай у місячнім сріблі вкажуть дорогу сліди.
Дивляться з неба загиблі, кажуть: Не бійся! Іди!

Студентам. Грудень 2013

Нам нікуди іти — за нами Україна,
обкрадена, німа, скривавлена земля.
Нас годі, як батьків, поставить на коліна,
бо попіл праотців серця нам спопеля.Ми знову, як колись, із тьмою наодинці:
на варті стоїмо, неначе на війні.
Супроти нас — кати, озброєні ординці,
а все, що є у нас, — звитяга і пісні.

Звитяга і пісні, надії на майбутнє,
і злидні матерів, і віра, і любов.
Ми вірили, що це — важливе, дійсне, сутнє,
та сипле перший сніг, прикривши першу кров.

Нас ніч оповила і душить поодинці,
та прах дідизни знов нам стукає в серця:
Тримаймося, брати! Тут завжди українці
стояли до кінця, стояли до кінця.

Вировець , поезія національного опору

Залишити коментар

Натисніть сюди, щоби скасувати відповідь.

Ви повинні увійти, щоб залишити коментар.

  • Анонси
  • Події
  • Новинки
  • Рецензії
  • Інтерв'ю

Недавні записи

  • ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ВІНТАЖ (перечитуючи професора Леоніда Ушкалова)
  • Антоніна ТИМЧЕНКО: «Поезія — код, на розгадування якого не вистачить життя»
  • КОЦЮБИНСЬКИЙ – “ТІНІ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ” – ПАРАДЖАНОВ
  • ШЕВЧЕНКІВ ВІРШ І ГІПЕРБОЛІЧНЕ КІНО
  • ЩО ЗМІНИЛА У НАС ВІЙНА: Есей Люцини Хворост
  • Рефлексія
  • ПІСЛЯ СПОВІЩЕННЯ З ІЗЮМА

Позначки

1920-ті роки Marko Robert Stech І. Мироненко Ірина Мироненко Антоніна Тимченко Бобошко Боровий Брюґґен В. Бойко Василь Мисик Віктор Бойко Віктор Тимченко Віталій Квітка Григорій Сковорода Кириченко Ковальова Л. Хворост Леонід Ушкалов Люцина Хворост Марко Роберт Стех Мельників Михайлин Михайло Красиков О. Ковальова О. Тараненко Олександра Ковальова Очима культури Перерва Петро Джерелянський Романовський Сергій Шелковий Сковорода Стожук Супруненко Тома Хворост Шелковий малярство музика поезія поезія національного опору розстріляне відродження сталінізм українська культура українська література
© Усі права застережено
Харків-61002, вул. Чернишевська, 59; (057)700-40-58; електронна адреса: kharkiv.nspu@gmail.com
2012 Сайт Харківської обласної організації Національної спілки письменників України
Підтримка сайту: Андрій Пеляк