Петро Джерелянський. СУМЛІННЯ ЧИНУ ВИМАГАЄ!

Петро Джерелянський. СУМЛІННЯ ЧИНУ ВИМАГАЄ!

 

За край свій полягли Герої,

А їхня слава не згасає

І знову кличе нас до бою,

Неначе сонце світанкове, —

Не слів, а чину вимагає!

 

ЕЛІТА

 

Волів це слово геть не знати:

Холодне, ніби сяйво грає, —

Еліта. А довкола — «мати,

Кохана, рідний край…» — лунає.

 

Еліта нації… Машкари

Замість облич повизирали.

Не люди, а якісь примари

Зловісним натовпом постали.

 

Але, як вітерець ранковий

Розвіє враз нічні тумани,

Так погляд, змалку нам знайомий,

Потвор тих викриє оману.

 

Шляхетні не за родоводом,

Багаті духом, а не крамом,

Шевченко і Бандера — згодом

Відкриють всім, що буде з нами…

 

 

НАШІ ГАСЛА

 

Ми гідно проживем з тобою

Відведену нам низку літ…

Молімося, щоби з бідою

Не перетнувся наш політ.

 

Одвічне — Бог і Україна,

Земля, де хвилями жита…

Нагадуємо доньці й сину

Ми гаслом цим про сенс життя.

 

Хай недруг пророкує часом

Загибель нації й країні…

Натомість знов лунає гасло

Від серця — Слава Україні!

 

Могутнім громом загуркоче,

Мов грізного вулкана лава:

Хто волі над усе захоче,

Враз вигукнуть — Героям слава!

 

 

ГЕРОЯМ СЛАВА!

 

Коли останнє сподівання

На перемогу геть зникає,

Та страх і вижити бажання

Всім душу й серце обіймає,

 

Тоді і постають Герої, —

Шляхетні, мужні та завзяті, —

Які спокутувать готові

Провину зрадників поганих,

 

Хто славну Січ віддав без бою,

Хто ладен був Москві служити,

Хто, замість смерті у двобої,

Обрав можливість тихо жити…

 

Такі не варті навіть згадки,

Героям — слави й шани дзвони!

Під Крутами були десятки,

Через УПА пройшли мільйони!

 

То будь і ти нащадком гідним

Тих, у кого серця крицеві, —

Як потерпає край твій рідний,

Про нього дбай, а не про себе!

 

 

 

НЕМАЄ ПРОЩЕННЯ

 

Ненавистю і безоглядною боротьбою

прийматимеш ворогів твоєї Нації.

Декалог українського націоналіста

 

Усе Господь тобі пробачить,

Як щирість каяття побачить…

Немає прощення для того,

Хто зле щось мовить проти Бога

Або ганьбить свою країну

(Болить, болить за Україну!).

 

Я ворогові при нагоді

Правицю сам подам — і годі,

Вже друзі ми, не вороги.

А недруг Нації? Й ноги

Моєї сліду він не годен.

Ніколи серед них і жоден

Не буде прощений Творцем!

Подумай, друже мій, про це…

 

 

НЕ ДАЙ ЗАҐРАТУВАТИ ДУШУ!

 

Та й списую Сковороду…

Тарас Шевченко

 

Казав колись філософ мудрий:

— Усе, що трудне, — непотрібне,

А все потрібне — геть нетрудне…

Повір мені, мій брате рідний,

По духу радше, ніж по крові,

Що вільно мріяти й творити

Мені — як жити у любові,

Як про кохання говорити!

А от рабом мізерним стати…

Душа б одразу заболіла,

Бо думка, кинута за ґрати,

Помре, хоч житиме ще тіло.

Прислухайся до мене, брате, —

Схилитись, нібито, і можна,

Але піднятися та встати

Уже не будеш ти спроможний…

Хтось прагне волі, хтось — не дуже.

— В чім річ? — Запитувати мушу.

Тоді лише ми вільні, друже,

Як не ґратовано нам душу…