Заява Голови Національної спілки письменників України Віктора Баранова

1.

Вище керівництво Росії почало неоголошену війну проти України і відкрито явило світові свій імперський характер. Крим – невіддільна частина суверенної України – окуповано російськими військовими формуваннями. На півострові триває інспірована Кремлем антиукраїнська істерія як елемент дестабілізації становища та спроби через «народне волевиявлення» завдати удару по територіальній цілісності нашої держави. Епідемія сепаратизму спалахнула на Сході та Півдні, де впродовж усіх років Незалежності в інтересах і за прямого сприяння Москви активно діяла «п’ята колона». Минулої суботи в епіцентрі кривавих подій у Харкові опинився письменник з європейським ім’ям Сергій Жадан, якого було жорстоко побито місцевими шовіністами.

Від імені Національної спілки письменників України рішуче засуджую цей насильницький антигуманний акт і вимагаю від нової влади знайти й покарати винних, так само як і дати правову оцінку діям організаторів та виконавців антиукраїнського шабашу в Сімферополі, Харкові, Донецьку, Миколаєві, Одесі. Водночас українські письменники глибоко обурені кремлівською агресією проти країни, яку ще кілька місяців тому Владімір Путін називав дружньою і обіцяв «братерську» фінансову допомогу. Сьогодні увесь світ бачить справжнє обличчя «безкорисливого благодійника».

На цьому тлі викликає щонайменше подив недавній візит до Москви групи українських письменників для чергового обіймання з «єдинокровними братами» під претекстом вшанування 200-річного ювілею Тараса Шевченка. Уже кілька днів триває відверта й цинічна, з порушенням усіх міжнародних домовленостей та взятих на себе Росією обов’язків гарантування територіальної цілісності України, окупація українського Криму – але щось не чутно жодного голосу жодного російського письменника з протестом проти кремлівської сваволі. Не видно й патріотичної позиції українських учасників московської зустрічі, які, звісно ж, апелювали до великих гуманістичних ідеалів Великого Кобзаря – найбільшого борця з тиранією, поневоленням народу народом, насиллям. У цій ситуації вважаю неприпустимою будь-яку участь української сторони у спільних з Росією ювілейних шевченківських заходах. Росія втратила моральне право долучатися до святого для кожного з нас імені Тараса Шевченка.

2.

Повалений режим тирана Януковича довів країну до фінансової катастрофи. За визнанням керівника нового українського уряду, державна скарбниця порожня. Залишається тільки офіційно визнати стан дефолту. Міжнародна спільнота не спішить надавати Україні допомогу, як ганебно зволікала вона і з конкретною підтримкою повсталого народу, обмежуючись обтічними заявами про стурбованість та закликами до діалогу з диктатором. Запровадження персональних санкцій проти найбільших грабіжників українського народу виявилося надто запізнілим. Якби це було зроблено вчасно, не було б кривавого сценарію на Майдані та загибелі мирних протестувальників.

На моє переконання, негайну допомогу державі в подоланні фінансової кризи могли б надати наші доморощені олігархи – Ахметов, Фірташ, Новинський, Коломойський, Тарута, Ярославський та інші. Чи могли б вони нажити величезні статки за часів Радянського Союзу? Однозначно – ні. І тільки в незалежній Україні й тільки завдяки її існуванню перед ними відкрилися шляхи до небаченого збагачення. Сьогодні надійшла пора сплачувати Україні «дивіденди». Якщо їм небайдужа доля країни, громадянами якої вони є, для них не становило б великих зусиль передати державі частину своїх надприбутків – скажімо, сумарно один мільярд доларів. То був би акт найвищого їхнього патріотизму, а може, й прикладом для багатьох небідних співгромадян. Народ привітав би таку ініціативу й багато чого їм простив би.

Отож – олігархи, вперед на фінансові барикади в ім’я спасіння України!

3.

Коли неминучим стало падіння режиму Янковича, разом з ним, рятуючись від народного гніву, з країни втекли його найодіозніші наближені посіпаки. Почалися гучні виходи з партії регіонів та її парламентської фракції. З’явилися ті, хто раптом «прозрів і спам’ятався». Нині вони наввипередки просторікують про злочини свого патрона, ніби раніше то було для них великою таємницею. Але їхня «розвінчувальна» риторика не знімає з них відповідальності за все, що пережила Україна за роки правління кривавого диктатора, аж до розстрілів «Небесної сотні». Партію регіонів було якраз і створено для захоплення донецькою бандою влади в країні, а її передовий загін – фракція у Верховній Раді – законодавчо забезпечувала створення кримінальної владної вертикалі на чолі з тираном. Цього факту заперечити неможливо.

Але якщо серед нардепів-регіоналів справді існує бажання прислужитися Україні в її новітніх реаліях, то вони мають єдиний шанс виблагати всенародне прощення. Для цього вони мусять не лише покаянно відхрещуватися від колишнього очільника партії, не відсиджуватися за стінами Верховної Ради чи по своїх маєтках, а негайно виїхати до своїх виборців на Сході та Півдні з метою пригашення доведених до апогея сепаратистських пристрастей, недопущення територіального розколу країни. Тільки виконавши це завдання, партія регіонів ще може претендувати на продовження свого існування. В іншому разі вона приречена зійти з політичної арени, як це сталося свого часі з СДПУ(о).

4.

Україна подолала внутрішню загрозу громадянської війни. Тепер їй загрожує агресор зовнішній. Закликаю всіх українських письменників до мобілізації. Від нашого слова й нашого діла теж залежить готовність нації дати відсіч окупантам. Єднаймося ж в ім’я священної місії – порятунку соборної, незалежної, цілісної України!

Джерело