«Я житиму у цьому вітрячку». Вечір пам’яті Тетяни Шамрай

У народі говорять: «З хати по нитці — сирота у свитці». А що, коли скластися не по нитці, а по хвилині – по одній хвилині з кожного, щоб подарувати один день для людини, якої вже немає з нами? 8 липня харківські письменники зібралися в Харківському обласному організаційно-методичному центрі культури та мистецтва та присвятили дещицю свого часу спогадам про Тетяну Шамрай – юну дівчину, яка була надзвичайно потужною поеткою. Чи не тому, що відчувала – смерть ходить за нею назирці…

Її творча біографія почалася з відвідин літературної студії імені Івана Виргана на початку вісімдесятих. Тендітну, хвору на вроджену подвійну ваду серця Таню привела до студії тітка. Відтоді для дівчини розпочалося нове життя – наповнене щасливими зустрічами, дружнім спілкуванням та приязню.

І ось тоді на рецепті
я написала віршик,
зробила із нього човник
і вигребла олівцем.

Але Таня ніби відчувала, що шлях її недовгий. Навіть початкові вірші вражали досвідчених поетів, змушували пильніше пригледітися до неї. Як важко їй було переносити часті поїздки – та знала, що мусить, і відвідувала студію, виступала на численних літературних вечорах. “Я така ненажерлива – помираю: хочу слухати, бачити, говорити! Утікаю. Вриваюся. Завжди – не там, завжди – невчасно. Когось шукаю… Мабуть, шукаю себе?.. І увесь час очікую дива”, – це рядки з листа. Як і кожен молодий письменник, Тетяна мріяла бути поміченою. Скільки радості принесла їй телеграма від Миколи Вінграновського, що був у захваті від потужної поезії! А слобожанин Анатолій Жигулін допоміг здібній дівчині вступити до Літературного інституту… Перший курс розпочався у вересні 1988 року, а за чотири місяці Тані не стало. Серце – таке велике і любляче, таке сильне – не витримало.

Про це і про багато інших моментів з життя Тетяни Шамрай розповідали її однолітки – Анатолій Перерва, Ольга Тараненко, Віктор Бойко, Наталя Матюх, В’ячеслав Романовський, Олександра Ковальова. Зараз їхні імена знані та відомі, але на один вечір вони стали просто гостями на дні народження своєї подруги юності. Тетяні виповнилося б п’ятдесят…

Спільними зусиллями Віктора Бойко, Анатолія Стожука та Ольги Тараненко вшанування пам’яті Тетяни Шамрай відбулося не лише на словах – видавництво «Майдан» надрукувало збірку «Я житиму у цьому вітрячку. Пам’яті поетеси Тетяни Шамрай», до якої увійшли не тільки вибрані твори з двох посмертних її книжок, але й есеї, присвяти та спогади друзів та близьких. Також на вечорі була анонсована щорічна обласна літературна премія імені Тані Шамрай для молодих письменників. Лауреат премії матиме змогу випустити власну книгу за сприяння Національної спілки письменників України. Творчість поетеси житиме не лише на папері – Ірина Скринникова та Микола Воловик уже почали писати пісні на вірші Тані, а в планах – створити та оприлюднити цілі альбоми.

Варто відмітити те, що творчість та постать Тетяни Шамрай прийшли згадати не лише ті, хто знав її особисто. Письменницька молодь Харківщини знайома з її віршами по книжках «Морозом намальована весна» та «Липневий ковчег». Не можна не помітити їх відчутний вплив на формування власного стилю та індивідуальних поетичних особливостей у молодого покоління талановитих поетів. Зовсім юні та вже поважні письменники прийшли сюди, щоб віддати шану надзвичайній силі художнього слова Тані Шамрай – поетесі, що живе в серцях друзів та незнайомців, дівчині, яка перемогла смерть щирістю своїх віршів.

Анастасія Перевозник