* * *
Листок з верхівки клена
Летить собі поволі…
Наталя чи Олена —
Дівча шукає долі!
Майбутнє гаптувала
Кольóрами листочка,
Було вже їй замало
Свого лише райочку…
Вітри лихі борнею
Стрічатиме дівчина.
Кохання ж — мов кирея
Для неї та хлопчини.
І серце найвірнішу
Підкаже їй стежину,
А він, за всіх рідніший,
Назве її — дружина.
Листочок золотавий
Ще й досі десь літає
І, вільний та яскравий, —
Життя земне вітає…
НЕ ЗАБУВАЙМО!..
Чому ми кажемо — він ворог,
Як є привітне слово друг?..
Не забуваймо ж, браття, Бога —
Ясніший стане виднокруг!
Чому не кажемо кохання,
А вперто твердимо війна?..
Бо ж зірка пізня й зірка рання
Насправді — зіронька одна!
Чому гучніше, аніж слава,
Гримить майданами ганьба?..
Обличчя ж і без балаклави
Такі, що зайва і стрільба…
Лише у слові тім — Росія —
Незмінно чуємо орда…
Про це Кобзар наш, як месія,
Усім нам знову нагадав.
Квітень-жовтень 2014 року