• Головна
  • Товариство
  • Творчість
    • Поезія
    • Проза
    • Драматургія
    • Критика та есеїстика
    • Переклади
    • Зав’язь
  • Літпроцес
    • Журнал “Харків. Lit”
    • ЛітReview
    • “Кальміюс”
      • Кальміюс-2018
      • Кальміюс-2017
      • Кальміюс-2016
  • Історія
    • Літературний Харків
    • Постаті
    • Очима культури
  • Наші партнери та друзі
← Леонід Ушкалов “МАРКІЗ ДЕ САД, ЛОМБРОЗО ТА ІНШІ: ЗАХІДНІ ПАРАЛЕЛІ ДО «Я (РОМАНТИКИ)»”
Ігор Михайлин “Щотижневий журнал новин «Вісник культури і життя» (1913)” →

Ігор Михайлин “Ганна Ткаченко як художній феномен (виступ на презентації роману Ганни Ткаченко «Таємниці червоних поколінь» 19 листопада 2014 року)”

Опубліковано в 21 Лис, 2014 Прокоментуй! 1 992 переглядів

Я один з учасників цієї книги, бо в ній уміщено мою передмову до роману, а у вигляді післямови — моє розгорнуте інтервʼю з Ганною Панасівною. Я розумію з виступів, що ці тексти так само прочитані присутніми і це усуває необхідність повторювати їх головні ідеї. Я спробую сказати про інше.

За короткий час Ганна Ткаченко буквально увірвалася в літературу. Не в тому сенсі, що наробила багато галасу, а в тому сенсі, що приголомшила письменницьку спільноту силою свого таланту і силою художньої правди, про яку вона нам розповіла.

Я скептично ставлюся до пізніх початків у літературі. Логіка тут така: все життя людина займалася чимось іншим, а опинившись на пенсії, раптом подумала: чому б мені не стати письменником. Як у Маяковського в поемі «Хорошо»: «Сидять папаши, / Каждый хитр. / Землю попашет — Попишет стихи». Нібито стати письменником — це робота, яка не потребує ніякої підготовки. Я мав справу з такими особами й написаними ними текстами, які максимум дорівнювали журналістським нарисам, розповідали про те, що сталося з їхніми авторами колись.

З Ганною Ткаченко все інакше. Вона використала життя для набуття життєвого досвіду, збирання матеріалу в скарбничку своєї памʼяті, щоб потім вибухнути несподіваними творами.

Теоретично можна припустити, що кожна людина може написати в своєму житті одну книгу — про саму себе. Але не тоді починається справжній письменник. Справжній письменник починається там і тоді, коли вмикається його уява і йому стають доступні різноманітні сюжети, не повʼязані безпосередньо з його життям. Таке доступне тільки потужному таланту. Саме таким талантом володіє Ганна Ткаченко.

Талант — це завжди таємниця. Не існує рецептів, звідки він береться, у кого виявляється. Це Божий дар до слова. Феномен Ганни Ткаченко в тому, що її прозові твори написані так переконливо, що читач мимоволі ловить себе на думці, що авторка все ж таки розповідає про себе, бо так глибоко знати й розуміти іншу людину та її життя просто неможливо. Це найголовніший секрет Ганни Ткаченко. Можливо, це секрет і для неї самої.

Її проза відзначається сміливістю в постановці пекучих проблем. З цього погляду — це, звичайно ж, соціальна проза. Але й глибиною характеротворення. І з цього погляду — це психологічна проза. Вона пише правду, подаючи життя у формах самого життя. І тому її проза — це реалізм. Але вона змальовує героя, який долає випробування, покладені на його плечі життям, а в окремих випадках додає ще дещо й з української демонології. А відтак — це романтична проза. Ганна Ткаченко пише красиво, естетично вишукано. І тому це у вищій мірі художня проза. Її герої багато говорять між собою, пояснюючи свої переконання й життєві позиції. І тому це — драматургічна проза. А в цілому Ганна Ткаченко — це синтез усього сказаного.

Ганна Ткаченко — загадка. І коли я це став розуміти, я запропонував їй дати мені велике розгорнуте інтервʼю про себе, ще гаразд не розуміючи, як ним далі можна скористатися. Воно увійшло в книгу «Таємниці червоних поколінь». І — чесне слово — не є в ньому зайвим. Ганна Ткаченко розкрилася в ньому як творча особистість, письменник, людина. Я хочу висловити подяку присутньому тут Анатолію Петровичу Стожуку за розуміння нашої концепції книги й згоду вмістити інтервʼю в цій книзі у вигляді післямови.

Мені здається, що в нашій письменницькій організації багато письменників, достойних поважної критики, усілякої уваги. У кожного є гарні твори. Шкода, що для нашої харківської журналістики ми всі ніби не існуємо. Можливо б, нам якимись спільними зусиллями спробувати повернутися в медіа. Існувала ж на телебаченні програма Івана Перепеляка «Літературі зустрічі» й «Слово із Будинку слова». Можна б ефективніше використовувати й «Березіль», продовжити «Квартали».

Передмову я назвав «Мовчазне покоління заговорило». Будь-який тоталітарний режим — і комуністичний у тому числі — не передбачає діалогу з народом, кидає в тюрму людей за вільне слово. Радянська Росія під назвою СРСР була такою тоталітарною державою. Література в ній ніби й існувала, але мало чим відрізнялася за пропагандистськими функціями від журналістики. На покоління, яке зараз працює в літературі, лягає відповідальність сказати чесне й правдиве слово за ті покоління, які силоміць змушені були мовчати. Ганна Ткаченко говорить від їх імені. Не тільки в романі «Таємниці червоних поколінь», але й у романі «І засурмив третій ангел…» і в повісті «Летіла зозуля» і в оповіданнях, які увійшли в цю книгу.

Спілкування — це благо, діалог — це благо. Щастя — коли тебе розуміють. Це щастя розуміння життя дарує своїм читачам Ганна Ткаченко. Її новий роман — результат значного творчого напруження, мобілізації духовних сил. Це великий успіх авторки. Хотілося б, щоб до неї прийшло заслужене визнання і цей роман мав вдячного читача

Ганна Ткаченко , Михайлин

Залишити коментар

Натисніть сюди, щоби скасувати відповідь.

Ви повинні увійти, щоб залишити коментар.

  • Анонси
  • Події
  • Новинки
  • Рецензії
  • Інтерв'ю

Недавні записи

  • Дмитро Щербань. Незламний прокурор (Розщебнувши ґудзики генеральського мундиру прокурора)
  • «Вікно на Хрещатик» з однойменним вальсом із Варшави і харківською передмовою
  • Час відновити справедливість!
  • Все залишається людям
  • Анатолій Стожук: «Головні битви людини проходять у її серці». До ювілею письменника і видавця
  • Рядки з передмістя і Харкова перемогли на поетичному конкурсі в Києві
  • «Так довго не живуть, а я живу». Чорнобилець Віктор Пінченко на творчому вечорі в Мерефі

Позначки

1920-ті роки Marko Robert Stech І. Мироненко Ірина Мироненко Антоніна Тимченко Бобошко Боровий Брюґґен Василь Мисик Віктор Бойко Віктор Тимченко Віталій Квітка Григорій Сковорода Дмитро Щербань Кириченко Ковальова Л. Хворост Леонід Ушкалов Люцина Хворост Марко Роберт Стех Мельників Михайлин Михайло Красиков О. Ковальова О. Тараненко Олександра Ковальова Очима культури Перерва Петро Джерелянський Романовський Сергій Шелковий Сковорода Стожук Супруненко Тома Хворост Шелковий малярство музика поезія поезія національного опору розстріляне відродження сталінізм українська культура українська література
© Усі права застережено
Харків-61002, вул. Чернишевська, 59; (057)700-40-58; електронна адреса: kharkiv.nspu@gmail.com
2012 Сайт Харківської обласної організації Національної спілки письменників України
Підтримка сайту: Андрій Пеляк