МОЛОДА СЛОБОЖАНЩИНА – 2014

Зраненій душі добре слово — ліки.

Григорій Богослов

У цей складний і болючий час незрідка не хочеться нічого іншого, як запоєм дивитися новини, плакати, жаліти, потім категорично довго не вмикати телевізор, лаятися, їхати боронити Україну… Молитися. Проте нам, тим, хто лишається в затишних домівках, певно, важливо за будь-яких умов не припиняти бути людьми, не закривати серця для добра, чуйності, чесності, внутрішньої шляхетності. Такий стан притаманний нам, коли пишемо твори, коли, зостаючись сам-на-сам із собою, вкладаємо у слова найсокровенніше. До речі, хлопці з гарячих точок дуже просять, окрім харчів, теплого одягу та ліків, привозити книжки.

Наприкінці грудня року, який щойно минув, відбувся знаковий для харківської молодіжної літератури захід – Обласний семінар «Молода Слобожанщина». До конкурсу було прийнято близько п’ятдесяти прозових та поетичних рукописів обсягом від кількох до кількохсот сторінок (проза). Члени журі заздалегідь розглянули їх та розподілили за чотирма секціями: «Поезія українською» (2 секції; керівники та опоненти В. Бойко, О. Ковальова, О. Тільна, І. Скринникова, А. Перевозник, А. Тимченко), «Поезія російською» (керували Ю. Максимейко, Ю. Баткіліна, Я. Тітенок, В. Петренко), «Проза» (кер. Г. Ткаченко, В. Полянецький, О. Тараненко, Н. Васильєва, М. Варлигіна).

Слово тягнеться до слова, утворюючи рядки наших днів, сторінки почуттів, книги доль. Ті, хто пишуть слова, хочуть почути одне одного, дізнатися, що тут і зараз говорять інші. Саме в цьому й полягає специфіка семінарської роботи – не тільки й не стільки дізнатися думку критиків про свою творчість, як побувати в молодіжному літературному контексті, взяти участь у загальному обговоренні. Керівникам та опонентам цікаво простежувати поступ семінаристів від року до року, дехто бере участь не двічі й не тричі.

«Молода Слобожанщина» – стартовий майданчик для майбутніх членів Спілки, а також нагода спробувати голос тим, хто, може, й не зробиться письменником. Проте, певно, надовго запам’ятає атмосферу справжньої творчої роботи, науки говорити чесно, шукати вагомого слова, небрехливої інтонації. Дай, Боже, нам і жити хоч на дрібку так же чисто, беззастережно й довірливо, як віршуємо в юності!

Як завжди, твори учасників будуть опубліковані в альманаху «Левада», а поки що відбулося нагородження лауреатів Семінару. Ними стали: І місце (повний перелік за всіма секціями) – Олександр Литвиненко, Юлія Ткачова, Анна Дадика, Анастасія Шевченко, ІІ місце – Мар’яна Даниленко, Світлана Ринкевич, Світлана Щиголєва, Манана Глонті, Анна Голубцова, Альона Руденко, В’ячеслав Шаповалов, Анастасія Шевцова, ІІІ місце – Дмитро Бовдуй, Анастасія Ващенко, Марина Рассамахіна, Аліна Марюхна, Ольга Насєдкіна, Ная Леонова, Тетяна Удовікова, Вікторія Бутенко, Карина Зубова, Марія Губачова. Переможці в номінації «Зелений пагін» – Єлизавета Ступак та Катерина Назаренко. Решта учасників отримали заохочувальні подарунки.

Чути про твори й не читати їх – марна справа, тому пропоную кожному познайомитися з «молодими слобожанами – 2014».

 

 

Олександр Литвиненко

 

***

Вечір небо зірками гаптує, шиє;

Мокра шкіра – лавсанова плівка.

Я грію твої долоні, шию

і серце, надтріснуте, мов грамплатівка.

 

Тремтлива мелодія тихого вальсу,

Скрип голки, відвертості Відня…

Душа моя, скалка тропічної бальси,

Сплива догори, мов невтоплена відьма.

 

Гарячою кавою виллється ніч

З розбитої чашки небесної плоті.

На мотках фотоплівки – сотні облич.

А в мене нема твого фото.

 

Мелодія врешті обірветься – і

шипіння, пісок по шовку…

Опалі зірки проростуть у траві.

І ти переставиш голку.

 

 

Анастасия Шевченко

 

Индийские мотивы

В то время, как сладко сияет месяц в долине Ганга,

И где-то в снежных барханах мирно спят эскимосы,

Пожары в лесах подмосковья танцуют жуткое танго,

А я накрываю стол и жду светлоглазую осень.

 

В двери врывается пряный горячий август,

Фрукты рассыпались по столу и звонко падают на пол,

Грохотом летней грозы в стекло: «Нравлюсь? Скажи, что нравлюсь!»

«Ты скоро уйдешь», – говорю, и дождь за окном закапал.

 

В струях дождя у меня на балконе танцует Шива.

Перенимаю его многоликость и многорукость.

Жить и любить хотелось красиво, выходит – криво,

Верить в реинкарнацию – давно не новость, но и не глупость.

 

Яблоко с медом напоминает индийский месяц.

От жары и греха не спастись, но я продолжу спасаться.

В бесконечной сети коридоров, комнат и лестниц

Мелодично звенят браслеты-оковы танца.

 

На крыше султан-сентябрь раскрывал объятья,

Я стану его наложницей в желтых листьях.

Кисть винограда в ладони начну сжимать я –

Дождь потечет по браслетам, плечам и лицам.

 

Нам до конца не дано понять ни любовь, ни танец.

Месяц индийский – сладкая, древняя даль Востока.

Я далека и от belly-dance, и от медитаций,

Предпочитаю все же собой остаться.

Вот почему мне, наверно, так одиноко.

 

 

Анна Дадика

 

***

Ти, напевне, слухаєш Баха.

Пів на дванадцяту. Саме час!

Помисли кволими птахами

Геть полетіли.

Вони проти нас?

Виберу Вагнера, маже, КЍШів?

Й над стосами недописаних віршів.

Про тебе подумаю і про Баха…

Пів на першу…

Ми – бідолахи.

 

 

Юлія Ткачова

 

***

Іду по змоклих алеях –

сичить під ногами вітер.

А звідки іду?

І де я

проґавила наше літо?

І лист зірвався пожовклий –

летить самотньо, без цілі.

Піду у холодний жовтень

знайти почуття вцілілі.

 

 

Мар’яна Даниленко

 

***

Стати такою, як сотні інших.

Стати такою, як тисячі.

Тяжко і боляче пишуться вірші.

Хто ж би мовчати мене навчив?

 

Стримано, сухо. Всім зрозуміло.

Стріха дірява, видно зірки.

Я ж бо ніколи ще так не воліла,

Словом торкнути мертві рядки.

 

Прикро бентежить груднева відлига.

Сіра, незграбна, брудна зима.

Наче хтось зверху знидівши книгою,

Фільм про звичайне життя зніма.

 

 

Манана Глонті

 

***

невелике судно для плавання

хлопчик бачить

зірки на синьому небі

відчуває спокій

легку самотність

тонку межу

відпливає

друзі стоять на березі

кличуть його

розуміють

це вже не жарти

хтось побіг до його батьків

відпливає

навіть не думає щось змінювати

свіже повітря в легенях

свіжі думки

заздріть

він знає куди пливе

бійтесь

ви ще не вивчили берег

 

 

Анастасия Шевцова

 

По Фрейду

Зигмунд плачет, как плачут дети –
так безутешно и горько…
Игрушек столько – куда бы деть их!
в центре комнаты сложены горкой.
И родителей ждет к девяти с работы,
Раз – подзатыльник, другой – апельсины.
И от субботы и до субботы
ему тяжело быть хорошим сыном.

Ему тяжело быть в центре внимания,
Зигмунд – легенда в устах у Вены,
он лучший знаток человеческих маний.
Но разве что с зеркалом откровенен,
что с каждым шорохом за спиною
от страха сводит ключицы.
Что сам – законченный параноик,
и скоро пора лечиться.

А перед сном, совсем как дети,
Зигмунд без сна свернулся в калачик.
Много лет, куда бы деть их?
Фрейд бы плакал, и он плачет.

 

 

Світлана Ринкевич

 

***

А сукня, як ночі крило, –

на  мій  точений

стан.

По ній струменить,

мов світанок,

русяве волосся.

Я у віддзеркаленні бачу,

що

не відбулося

у серці одне визначальне

з майбутніх

повстань.

 

Стовбичу із гребенем з дуба

в руці

ув одній.

У другій – на вибір зміяться

дві стрічки

шовкові.

Я б чорну взяла,

але інша вже

напоготові,

щоб право пишатись в волоссі

належало

їй.

 

Червоне по чорному –

вогник надії

в імлі.

Ой, як же давно я у косу

стрічок

не вплітала!

Й червоним в волоссі любов

проступає

відтала,

униз струменіє  по

чорної сукні

ріллі.

 

 

Світлана Щиголева

 

***

Ти шукав собі місце, дощ,

Серед натовпу диких душ.

Ти молився і лився

На народжене листя.

Ти сміявся і плакав

Серед пишності парків,

І збентежений Харків

Все до тебе тулився.

Звіт підготувала Антоніна Тимченко