• Головна
  • Товариство
  • Творчість
    • Поезія
    • Проза
    • Драматургія
    • Критика та есеїстика
    • Переклади
    • Зав’язь
  • Літпроцес
    • Журнал “Харків. Lit”
    • ЛітReview
    • “Кальміюс”
      • Кальміюс-2018
      • Кальміюс-2017
      • Кальміюс-2016
  • Історія
    • Літературний Харків
    • Постаті
    • Очима культури
  • Наші партнери та друзі
← Марина ПАВЛЕНКО: «Я ВЧУСЬ У СВОГО ЧИТАЧА»
Ігор Михайлин. Історія журналістики та проблеми її вивчення. Уроки одного підручника →

«Очима культури» № 39. Борис Лятошинський і українська симфонічна музика.

Опубліковано в 8 Кві, 2015 Прокоментуй! 9 492 переглядів

Студент Бориса Лятошинського: Валентин Сильвестров, який і сам став славетним композитором, називає свого учителя «одним з найвидатніших композиторів ХХ ст.» А диригент Кирило Карабиць нещодавно заявив в інтерв’ю, що вважає Лятошинського — першим класиком української музики насправді світового рівня, натякнувши тим самим, що, попри свою величну важливість у розвитку нашої музичної культури, Микола Лисенко таки залишається творцем більш локального, не зовсім світового масштабу.

B39 1 Liatoshynsky BorysОцінки як одного, так і другого з оцих діячів нашої сучасної музики особливо влучні в стосунку до симфонічних творів Лятошинського. Бо хоча цей плідний і багатогранно талановитий композитор досяг високого рівня майсетрности і в композиціях для фортеп’яно (насамперед в революційному періоді 1920-х рр.), і в камерній музиці (струнних квартетах чи «українському» квінтеті, і т. д.), і у вокальних творах й урешті в опері (в знаменитому «Золотому обручеві» створеному за мотивами Франкового «Захара Беркута»), таки найвагомішим в еволюції української музики був вплив його п’яти симфоній та цілої низки симфонічних поем, сюїт і увертюр. Зрештою, цінність цих його опусів не обмежується українським контекстом. Попри послідовне замовчування й заборони композицій Лятошинського за часів СССР та й попри тотальну байдужість і безпорадність сучасних українських урядів у сфері пропагування у світі шедеврів нашої культури, унаслідок чого світ досі не знає творів нашого класика (правда, а хіба ж знають ці твори самі українці?!), — Лятошинський заслужено мав би заняти одне з провідних місць серед видатних симфоністів ХХ віку, поряд із Жаном Сібеліюсом, Ріхардом Штравсом, Дмитром Шостаковичем…

Уже в першій своїй симфонії, скомпонованій ще за студентських часів в Київській консерваторії (на кінці 1910-х рр., вперше виконаній 1926 р.), за авторитетним судженням іншого його студента, теж видатного композитора, Леоніда Грабовського, — Лятошинський «виступає бездоганно навченим майстром чотиричастинної симфонічної форми й оркестровки». Зрештою, ця молодеча симфонія Лятошинського стала першим по-справжньому повноцінним симфонічним твором в нашій музиці. Адже такими, напевне, B39 2 Liatoshynsky with Studentsне можна вважати ані класицистичних симфоній Максима Березовського й Дмитра Бортнянського (єдину із, здається, одинацяти написаних Березовським симфоній знайшли щойно в ХХІ ст., отже, вона й так не могла мати впливу на розвиток нашої музичної культури), ані «Української симфонії» Михайла Калачевського з кінця ХІХ ст. Хіба що ми таки зарахуємо до історії української музики другу «українську», чи то пак «малоросійську», симфонію імперського творця із українськими коренями Петра Чайковського, що, зрештою, частково робить у своїй новій статті про Лятошинського Леонід Грабовський, та й що я пропоную в цьому телесюжеті «Очима культури».

Між іншими, текст вдумливої статті Леоніда Грабовського «Лятошинський як симфоніст-романтик (дискусійні думки)» попав мені в руки зовсім недавно: лиш кілька тижнів тому. Та й написаний він теж недавно для планованого збірника в пам’ять Лятошинського (сподіваюся, що цей проєкт буде реалізований і незабаром появиться у формі реальної книги). Мені особисто було вельми цікаво (і, самозрозуміло, приємно), що багато із думок Грабовського, якого я вважаю одним з найтонших в нашому інтелектуальному середовищі знавців теорії музики, тісно збігаються з моїм дилетанським розумінням симфонічної музики Лятошинського, представленим в оцьому телесюжеті. Сам Леонід Грабовський підтврдив це моє враження, не погодившися лише з одним моїм твердженням — про наявність впливу Ґустава Малера на архітекторніку першої симфонії Лятошинського. Грабовський такого впливу Малера там не помічає. Та й загалом, оскільки його текст обширніший і, без сумніву, значно авторитетніший від моїх думок, дозволю собі зацитувати із нього довший уривок…

B39 3 Liatoshynsky«В цій [першій] симфонії Лятошинський заявляє про себе як суто пізній романтик, що виводить себе з еволюційної лінії Ліст – Ваґнер – Скрябін, як симфоніст драматичного штибу (на відміну від більш ліричного, споглядального Ревуцького), хоча в порівнянні з його кумиром, екстремістом-символістом-експресіоністом на пізньому етапі Скрябіним, він виглядає доволі помірковано. […] Про це згадується тут з метою, аби підкреслити далі, що Лятошинський лишився романтиком за вдачею й музичною естетикою до кінця свого життя. Про це свідчить сумлінна приналежність тональної організації його музики традиційній мажоро-мінорній системі з її центрами тяжіння – збагачуючи свою гармонічну мову різнобарвною, нерідко складною акордикою […], досліджуючи межі тональної гармонії і навіть одного разу торкнувшись поліакордики в одному з романсів, він лишився тоналістом-романтиком. В мелодиці Лятошинський теж лишається вірним романтичним принципам тих самих своїх трьох попередників з їх лапідарними закличними ораторськими інтонаціями або ліричними задумливими спогляданнями. Щоправда, в цих межах він вдається до більш дисонантних, іноді навіть радикально дисонантних сполучень (за що йому, власне, й «шилася» наліпка «буржуазного формаліста»). Лятошинський так само зберіг вірність класичній чотири- чи рідше тричастинній формі симфонії, стислості й навіть квадратності викладу тем, традиційним засадам розвитку із секвенцією включно…»

B39 4 Liatoshynsky with Hrabovsky and other studentsЗараз кожен користувач інтернету може самотужки перевірити враження Леоніда Грабовського (та й мої теж), прослухавши усі п’ять симфоній Бориса Лятошинського, та ще й його симфонічну поему «Ґражина», у виконанні Національного симфонічного оркестру України під дириґентурою Теодора Кучара (американського дириґента українського походження), записаних у 1990-х рр. для фірми «Марко Поло». Зрештою, Леонід Грабовський схвально відгукується про цей «інспіруючий запис», заявлаючи: «ось що значать відповідні акустичні умови, новітня цифрова аудіотехніка та блискуча праця інжинера звуку: у мене відпали всі сумніви відносно деякої перевантажености оркестровки Лятошинського, що іноді виникали під час виконань в Колонному залі імені Лисенка… хто б що не казав, але все ж таки цей зал надається максимум для камерної чи камерно-оркестрової музики.»

Отже, ніщо зараз не стоїть на перешкоді, щоб прослухати ці симфонії, відновити своє знайомство з музикою Бориса Лятошинського, та і, зрештою, ніде правди діти, з огляду на стан нашої культурної самосвідомости, таке знайомство для багатьох українців буде, напевне, відкриттям і лише першим контактом із творчістю чи не найвидатнішого українського композитора ХХ віку…

 

Marko Stech 2 small 2kontakt_logo (male)Усі телепередачі «Очима культури» можна подивитися тут: на моїй сторінці «Очима культури».

Дякую за Вашу увагу! Щиро, Марко Роберт Стех

Продовження циклу «Очима культури» — телесюжет № 40 про українського композитора-аванґардиста Леоніда Грабовського.

Marko Robert Stech , Борис Лятошинський , Валентин Сильвестров , Київський аванґард , Леонід Грабовський , Марко Роберт Стех , музика , Очима культури , українська культура

Залишити коментар

Натисніть сюди, щоби скасувати відповідь.

Ви повинні увійти, щоб залишити коментар.

  • Анонси
  • Події
  • Новинки
  • Рецензії
  • Інтерв'ю

Недавні записи

  • «Вікно на Хрещатик» з однойменним вальсом із Варшави і харківською передмовою
  • Час відновити справедливість!
  • Все залишається людям
  • Анатолій Стожук: «Головні битви людини проходять у її серці». До ювілею письменника і видавця
  • Рядки з передмістя і Харкова перемогли на поетичному конкурсі в Києві
  • «Так довго не живуть, а я живу». Чорнобилець Віктор Пінченко на творчому вечорі в Мерефі
  • Папір від ректора…

Позначки

1920-ті роки Marko Robert Stech І. Мироненко Ірина Мироненко Антоніна Тимченко Бобошко Боровий Брюґґен Василь Мисик Віктор Бойко Віктор Тимченко Віталій Квітка Григорій Сковорода Дмитро Щербань Кириченко Ковальова Л. Хворост Леонід Ушкалов Люцина Хворост Марко Роберт Стех Мельників Михайлин Михайло Красиков О. Ковальова О. Тараненко Олександра Ковальова Очима культури Перерва Петро Джерелянський Романовський Сергій Шелковий Сковорода Стожук Супруненко Тома Хворост Шелковий малярство музика поезія поезія національного опору розстріляне відродження сталінізм українська культура українська література
© Усі права застережено
Харків-61002, вул. Чернишевська, 59; (057)700-40-58; електронна адреса: kharkiv.nspu@gmail.com
2012 Сайт Харківської обласної організації Національної спілки письменників України
Підтримка сайту: Андрій Пеляк