• Головна
  • Товариство
  • Творчість
    • Поезія
    • Проза
    • Драматургія
    • Критика та есеїстика
    • Переклади
    • Зав’язь
  • Літпроцес
    • Журнал “Харків. Lit”
    • ЛітReview
    • “Кальміюс”
      • Кальміюс-2018
      • Кальміюс-2017
      • Кальміюс-2016
  • Історія
    • Літературний Харків
    • Постаті
    • Очима культури
  • Наші партнери та друзі
← «МИ СІРЕ ВІЙСЬКО, ЯК І ВИ» (презентація німецьких експресіоністів у перекладах Олександри Ковальової)
Віталій Квітка. ПОЕМА ПІВДНЯ →

МОТИВИ ТВОРЧОСТІ ВІКТОРА ТИМЧЕНКА (на матеріалі книги «МІЖ УЧОРАШНІМ І ЗАВТРАШНІМ»)

Опубліковано в 12 Чер, 2016 Прокоментуй! 2 744 переглядів

Обложка_End_Книга 3_CMYKХарківський поет Віктор Петрович Тимченко відомий на всій Україні як митець, наставник, багаторічний керівник літературних студій. Людина з непростою долею – осліп, іще будучи підлітком, – він зумів уникнути сліпоти душевної, про що часто говорить у віршах. Тверда життєва позиція, ставлення до людей і ситуацій через призму чесності, доброти, чуйності зумовлюють тематику творчості поета, в доробку якого близько 20 збірок лірики. Вочевидь, розгляд мотивіки віршів з книги В. Тимченка «Між учорашнім і завтрашнім» (читати книгу тут) здатен вияскравити одну зі сторінок сучасної слобожанської літератури.

Аналізована книга складається із 4 розділів: «Сьогодні», «Незабуті і незабутнє», «Сповідь», «Замулене джерельце», – і репрезентує постання важливих для поета змістових домінант. Це бачимо вже у першому творі, котрий перебуває поза розділами, є своєрідним епілогом до решти. У ньому йдеться про день, коли малий Віктор утратив зір. Лише любов близьких утримала хлопця від відчаю та зневіри: «Я спотикався й збочив би кудись / У тому неосяжнім безмаяччі, / та з двох віконець тихо простяглись / два промені, мов дві руки гарячі» [1:4].

У першому розділі органічно переплітаються мотиви вчорашнього й сьогоднішнього, нового та старого, порожнього, галасливого, та справжнього, притишеного, мотиви самотності й пам’яті, безжального часу: «І тиша, як суворий жрець, / тут день і ніч стоїть на чатах: / чи над зловістям про кінець, / чи над пророцтвом про початок?» [1:7], «Як нитку у голку, в судьбу протягли нас. / Нове щось пошити, старе залатати» [1:9], «То, може, просто спробувать, / аби не скніть в бедламі, / як найсвятішу проповідь, / послухать тишу в храмі?» [1:22]. Автор стверджує потребу в душевній чистоті, відповідальності людини перед оточенням, перед собою і Богом, адже «сьогодні» (назва розділу) поет робить єдино важливий висновок: у світі марнот, минущого варто прагнути лише високості серця. Зауважуємо характерну рису тимченкових творів – фінал практично кожного з них є афористичним, становить філософське узагальнення окресленого в основній частині вірша. Пригадується «сила» в байках Г. Сковороди та інші схожі явища в літературній традиції.

Розділ «Незабуті і незабутнє» цементований мотивом пам’яті, адже йдеться про померлих – маму, дружину, друзів. Із цим мотивом корелюють мотиви втрати, сирітської старості, самоти, антитеза «спокій – біль». Відхід близьких – найболючіше, що переживає людина; поет відтворює це містко, мужньо, по-чоловічому, із затамованою емоційністю («зриваю спокій, як бинта» [1:32]), простотою та геніальністю селянської душі, що є синонімом справжності: «Я кожного з вас пом’янув і оплакав. / Самотність. / Чи клята надовго тюрма? / Із мислимих всіх і немислимих знаків, / аби підказав, ні одного нема. / Вас більшість. / І я, хоча б зрідка приснились, / канючу у пам’яті, ніби старча. / Берусь полічити усіх, що лишились, / а пальців уже й на руках вистача» [1:26]. Противагою самоті може стати хіба що телефон, адже на другому кінці дроту є шанс почути голос дорогої серцю людини [1:29]. Звучить у цьому розділі й тема сліпоти – ліричний герой іде по життю буквально навпомацки, але небуквально – твердим кроком, адже має зряче серце.

Наступний розділ «Сповідь» знайомить читача з епізодами з дитинства та юності героя. Конкретні деталі, образи (перша сходинка, образ бабусі, живої води, календаря-часу, бажання літати, творення слів, як робота в кузні), переплітаючись із мотивами пам’яті (двоюрідної сестри часу), прагнення до світла, творять виразну палітру духовного зростання – від хлопчика до зрілого чоловіка, врешті, дідуся, що вибудовує свій шлях за принципами «Ми боїмося черствіти душею» [1:64] та «І слова не мовлю – уклінно прийму / усе, що присуджене Богом» [1:73]. Хоча навіть на праведному шляху постають сумніви й слабкості: тінь Каїна блукає світом. Проте підсумком розділу й усього життя звучить теза «Я серцем пригорнувся до Христа» [1:74].

Вражає силою творів останній, четвертий розділ «Замулене джерельце» (образ із поезії про старенький місток над річкою, остання майже щезла, та ще лишилось замулене джерельце – як пам’ять, що не зникає). Тут читаємо вірші про Велику Вітчизняну війну, в котрих автор простими й правдивими словами творить образи дідуся, дівчини, яка захищала тата, і її за це вбили поліцаї, селянки, що отримує не першу похоронку. Почуттями у В. Тимченка наділені не лише люди – під час війни, худі й виснажені, плачуть навіть корови; і тим більше моторошно бачити цих безсловесних істот. Образи бджіл, що весь час гудуть, ніби на весіллі, та мурах, котрі похоронно мовчать, відтворюють ідею про вічний рух, сувору й просту роботу, якийсь вищий сенс (хоча й не зовсім зрозумілий людям, адже не можемо не помічати втрат): «І жити так, і так вмирати / лиш їм терпіння вистача» [1:89].

Багато віршів розділу мають присвяти – родичам, побратимам і посестрам по перу, вихованцям поета. Сповнені ніжної просвітленості, слова автора до них – віддання шани, ствердження справедливого порядку, при котрому для кожного в цім світі є власне місце, як є воно й у серці В. Тимченка. Присвяти в книзі – відійшлим і живим – як імена, що їх згадуємо в щоденних вранішніх молитвах.

Однак, хоча й звучить у збірці повсякчас мотив пам’яті, в заключному творі читаємо слово «наяву». Бо наяву, зараз живемо, балансуючи між учорашнім і завтрашнім, маємо знаходити сили сміятися й плакати сьогодні.

Уважне прочитання й аналіз поезії В. Тимченка архіважливий для розуміння харківського літературного процесу другої пол. ХХ – поч. ХХI ст. – як на рівні формування історії літератури, так і на рівні вивчення людської душі, філософії серця, котре, за А. Екзюпері, бачить далі, ніж очі.

  1. Тимченко В. П. Між учорашнім і завтрашнім : Поезії / В. П. Тимченко. – Х. : Крок, 2016. – 112 с.

Антоніна Тимченко

 

Антоніна Тимченко , Віктор Тимченко , Між учорашнім і завтрашнім

Залишити коментар

Натисніть сюди, щоби скасувати відповідь.

Ви повинні увійти, щоб залишити коментар.

  • Анонси
  • Події
  • Новинки
  • Рецензії
  • Інтерв'ю

Недавні записи

  • Дмитро Щербань. Незламний прокурор (Розщебнувши ґудзики генеральського мундиру прокурора)
  • «Вікно на Хрещатик» з однойменним вальсом із Варшави і харківською передмовою
  • Час відновити справедливість!
  • Все залишається людям
  • Анатолій Стожук: «Головні битви людини проходять у її серці». До ювілею письменника і видавця
  • Рядки з передмістя і Харкова перемогли на поетичному конкурсі в Києві
  • «Так довго не живуть, а я живу». Чорнобилець Віктор Пінченко на творчому вечорі в Мерефі

Позначки

1920-ті роки Marko Robert Stech І. Мироненко Ірина Мироненко Антоніна Тимченко Бобошко Боровий Брюґґен Василь Мисик Віктор Бойко Віктор Тимченко Віталій Квітка Григорій Сковорода Дмитро Щербань Кириченко Ковальова Л. Хворост Леонід Ушкалов Люцина Хворост Марко Роберт Стех Мельників Михайлин Михайло Красиков О. Ковальова О. Тараненко Олександра Ковальова Очима культури Перерва Петро Джерелянський Романовський Сергій Шелковий Сковорода Стожук Супруненко Тома Хворост Шелковий малярство музика поезія поезія національного опору розстріляне відродження сталінізм українська культура українська література
© Усі права застережено
Харків-61002, вул. Чернишевська, 59; (057)700-40-58; електронна адреса: kharkiv.nspu@gmail.com
2012 Сайт Харківської обласної організації Національної спілки письменників України
Підтримка сайту: Андрій Пеляк