• Головна
  • Товариство
  • Творчість
    • Поезія
    • Проза
    • Драматургія
    • Критика та есеїстика
    • Переклади
    • Зав’язь
  • Літпроцес
    • Журнал “Харків. Lit”
    • ЛітReview
    • “Кальміюс”
      • Кальміюс-2018
      • Кальміюс-2017
      • Кальміюс-2016
  • Історія
    • Літературний Харків
    • Постаті
    • Очима культури
  • Наші партнери та друзі
← Вітаємо ВІКТОРА КИРИЧЕНКА із 75-літтям!
Віталій Квітка. Залишаючи Атлантиду (оповіді). Частина друга →

«ВЖЕ НЕ ОДНУ ВЕРСТУ ВІДМІРЯНО ВІД СТЕЖКИ ОТЧОЇ ЗЕМЛІ» (до ювілею ВОЛОДИМИРА КАЛАШНИКА)

Опубліковано в 3 Лип, 2016 Прокоментуй! 2 852 переглядів

Фото 1(1)

На третє липня 2016 року припав 80-річний день народження мовознавця-каразінця й поета Володимира Калашника. Коли я ще навчалася в школі, Володимир Семенович уже викладав українську мову на відділенні славістики у Франції, на запрошення Університету Бордо-ІІІ. У Харківському (тоді державному) університеті ми перетнулися як заступник декана філологічного факультету і студентка, староста групи. Чутлива до тембрів та інтонацій, я на все життя запам’ятала спокійний, навіть тихий голос людини, яка мала б реагувати на колективні прогулянки групи до найближчого кінотеатру за рахунок практичних занять викладача, котрий мав звичку запізнюватися: «Старосто групи Б, на Вас чекають адміністративні стягнення!» Кілька днів за дитячою звичкою почекала я покарання, але окрім отієї публічної фрази не було нічого.

Хочете вірте, хочете ні, але за кілька десятиліть, що майнули відтоді, манера говорити у Володимира Семеновича не змінилася. І зграбна фігура, і теплий голос не підкорилися часу. Хіба що не такою стрімкою стала хода. Але якщо людина під дощем без парасольки поспішає слухати вірші в письменницькому клубі, а не залишається перечекати негоду на кафедрі, то для мене це теж крихітна деталь її молодості.

Можливо, так само врівноважено і без настирної дидактики Володимир Калашник звертався до школярів у Барвінковому, де вчителював, згодом став директором. В одному з інтерв’ю місцевій пресі про батьків і дитинство він згадував: «Я — уродженець села Мануйлівка на Полтавщині, землі, про яку Гоголь писав: дишло увіткни в землю, а бричка виросте. Батько — сільський учитель. Мама, кажуть, була доброю кравчинею. Але я її не пам’ятаю. Під час війни німці спалили в хаті кількох жінок, серед них і маму. А на ранок прийшли наші…»

Якось побачила фото: Володимир Семенович зі своїм батьком, Семеном Митрофановичем, під яблунею з важкими гарними яблуками. У своєму робочому університетському кабінеті, що виходить вікнами на край саду Шевченка, він розповів мені про цей знімок:

— Ми саджали з батьком ту яблуню. Поряд із двором, біля хати, на вулиці, не в садку. І яблуня розрослася, почала плодоносити. Я щоліта буваю в Мануйлівці, заїжджаю хоч на кілька днів, хоч уже немає рідні нікого. Яблуня ще жива, вона напівусохла. В садку — могила братська, де серед інших і моя мама. Три жінки, хлопчик, спалені у війну. Довгий час там стояв дубовий хрест, дідом Митрофаном збитий, а зараз такий металічний, посріблений. Дощечка з пам’ятним написом, що тут — жертви фашизму. Так що яблуня й садок, і хата, і схили, де чебрець (у нас кажуть «чебрець») вкриває всю гору, де білі квіти «погорілки», де сині петрові батоги трошки вище. Кожна квіточка, кожна гілочка перекликається з тією, що були в пору мого дитинства. Все це своє, рідне.

В автографі на книзі «Крайнебо», подарованій Володимиру Калашнику, Григір Тютюнник написав: «Щоб сиділи ми щоліта в осяяному зорями садку з білими яблуками на яблунях, і дядько Денис щоб розказував нам про рибу: «Не клює і раз!..» Володимир Семенович уточнив, що з дядьком Денисом Григір рибалив щоліта і не один день, розмовляли на кладках над Пслом. «Я не рибалка, але одного разу теж був. І це така чарівна рибальська ніч. Псло з місяцем, який плаває в ньому, і тиша якась незвичайна».

Село часто несподівано поєднує людські долі, в ньому ніби «тісніше» для доброго й лихого. Теща Григора Тютюнника — Віра Дмитрівна Корецька, мати дружини Григорової Людмили, була класним керівником Володимира Калашника. Їх познайомив Харківський університет, філфак.

2014 року я записувала для радіо такі спогади Володимира Семеновича:

«Під час перших відвідин Мануйлівки, коли Віра Дмитрівна відмовила категорично, що ніякого заміжжя Люди не передбачається, забудьте про це й думати (а Григір старший десь на 8 років від Люди), стукнувши дверима, Григір, збунтований, полишив хату майбутньої тещі і зайшов до мене, весь у збурених почуттях, а ми саме артезіанський колодязь будували й збивали палі. От нам треба було метрів 16 труб забити. Ми на підвищенні були, і натрапили на суглинок чи що. Як я тільки не тягав, гепав-гепав — навіть на сантиметр не посувається. Григір підійшов і каже: «Ану, дай я!» Як ухопив і вже гатив-гатив. Я кажу: «Гришо, та давай підемо снідати». Мабуть, він вгамовував свої почуття цим самим, але таки трошки просунулось, зрушилося з місця і потім легше було пройти якийсь шар. Так от, коли сіли снідати, чую розмову. Мій батько знав Віру Дмитрівну, трошки твердий і крутий її характер. Батько й каже: «Та знаєш, голубе, воно всяке в житті буває. Воно перемелеться, стане на свої місця». А Григір: «Та ні, батьку!» І ото кожен про своє, але навколо однієї теми говорили. Мені врізалося в слух: «Голубе-батьку!» і знову «Голубе-батьку!»

Григір і Люда таки одружилися. Приїздили часто до Мануйлівки. Ще одна землячка з Полтавщини Ніна Данько впорядкувала й видала книжку (за допомогою консультацій та сердечної підтримки Володимира Семеновича) «Григір Тютюнник і Мануйлівка». У ній чимало соковитих деталей. Ось хоча б ця.

«Обладнав собі Григір свій «кабінет» у коморі. Там прохолодно влітку й ніхто працювати не заважає. Теща завжди чисто побілить, дружина прикрасить квітами, а він долівку встелить свіжою травою з левади, васильками, деревієм».

Мануйлівські нотатники з любов’ю до друга й землі, на якій це записано, з охотою цитує Володимир Семенович:

«То ловиться що?

— Ловиться. Таке, як недокурки.

— Нічого, й то не квасоля».

А як вам такі рисочки для образів?

«Чоловік, що тре хрін в мотоциклетських окулярах»; «Беззубий, як вуж»; «Щиглики в голові»; «Очі вештаються»; «Одважував слова»…

І ще народні перли: «Чого ти на мене зашморгом дивишся?»; «Плюнь мені на лоб, як неправду кажу!»; «Я себе не гладжу (не хвалю)»; «Ми родились тоді, як щастя роздавали, а не красу».

Зі студентських харківських літ і довгі роки тривала дружба з Григором Тютюнником, земляком, однодумцем і колегою по перу, пам’яті якого Володимир Калашник присвятив щемливі рядки: «Весні — цвісти, а лебедю — ячати. Прощання біль у серці не вщуха. Нема кінця, а є лише початок. І вогник у степу не затуха».

Власні поетичні збірки Володимир Семенович почав вимогливо впорядковувати вже на межі ХХ-ХХІ століть. Перша — «Осінній дивоцвіт» — вийшла в Луганську (видавництво «Шлях»), наступні — «Бентежне надвечір’я», «Біла зоря», «Незгасимі світи», «Осоння осені» — в Харкові (видавництво «Майдан»). Ювіляр належить до Харківської організації Національної Спілки письменників України. Пише паліндроми, готує до друку книжку про роки викладання української мови у Франції, перекладає з європейських мов. Його рядки можна прочитати і в першій для Харкова українсько-польській антології «Адреси надії».

ФОТО 2 Презентація українсько-польської антологіїВолодимир Калашник веде презентацію антології в ХНУ ім. В. Н. Каразіна

Докторська дисертація Володимира Калашника має назву «Українська поетична фразеологія і афористика поетичної мови пожовтневого періоду: семантико-типологічний аспект».

Якщо на ваших книжкових полицях стоять словники, серед них обов’язково знайдеться хоча б один, укладачем чи редактором котрого є академік Академії наук вищої школи України Володимир Калашник. Словник тлумачний, словник наголосів, словник фразеологічних синонімів та антонімів, перекладні термінологічні словники…

Доробок науковця — більше двохсот праць, монографій, навчальних посібників.

Мені приємно згадувати, що гімн каразінського університету (текст) написав Володимир Семенович. Є там приспів: «Альма матер свята, || Даленіють літа… || Тільки духу прийдешнє належить. || А студентська пора || Нас всіх в юність збира, || «Гавдеамуса» співом бентежить».

Найпершу аудіоверсію університетський хор записував у присутності автора в студії Харківського обласного радіо. Вона зберігається у фонотеці. Ми ж вирішили дістати з умовної фонотечної полиці (бо не рулонна, а комп’ютерна) запис, зроблений 2016 року. Пропонуємо вашій увазі радіороботу колишньої випускниці філологічного факультету каразінського університету Юлії Ільницької. У передачі звучать пісні на вірші Володимира Калашника у виконанні Миколи Воловика (передачу можна скачати тут: посилання 1 (скачати презентацію, відкрити, й увімкнеться аудіо) чи посилання 2 (скачати звуковий файл)).

 

Матеріал підготувала Ірина Мироненко

Фото 1 — Юрія Ворошилова, фото 2 — із приватного архіву Ірини Мироненко

Володимир Калашник , Григір Тютюнник , Ірина Мироненко , ХНУ

Залишити коментар

Натисніть сюди, щоби скасувати відповідь.

Ви повинні увійти, щоб залишити коментар.

  • Анонси
  • Події
  • Новинки
  • Рецензії
  • Інтерв'ю

Недавні записи

  • «Вікно на Хрещатик» з однойменним вальсом із Варшави і харківською передмовою
  • Час відновити справедливість!
  • Все залишається людям
  • Анатолій Стожук: «Головні битви людини проходять у її серці». До ювілею письменника і видавця
  • Рядки з передмістя і Харкова перемогли на поетичному конкурсі в Києві
  • «Так довго не живуть, а я живу». Чорнобилець Віктор Пінченко на творчому вечорі в Мерефі
  • Папір від ректора…

Позначки

1920-ті роки Marko Robert Stech І. Мироненко Ірина Мироненко Антоніна Тимченко Бобошко Боровий Брюґґен Василь Мисик Віктор Бойко Віктор Тимченко Віталій Квітка Григорій Сковорода Дмитро Щербань Кириченко Ковальова Л. Хворост Леонід Ушкалов Люцина Хворост Марко Роберт Стех Мельників Михайлин Михайло Красиков О. Ковальова О. Тараненко Олександра Ковальова Очима культури Перерва Петро Джерелянський Романовський Сергій Шелковий Сковорода Стожук Супруненко Тома Хворост Шелковий малярство музика поезія поезія національного опору розстріляне відродження сталінізм українська культура українська література
© Усі права застережено
Харків-61002, вул. Чернишевська, 59; (057)700-40-58; електронна адреса: kharkiv.nspu@gmail.com
2012 Сайт Харківської обласної організації Національної спілки письменників України
Підтримка сайту: Андрій Пеляк