ХАРКІВ – ВОЛОДИМИРОВІ СВІДЗІНСЬКОМУ

На будівлі Харківської обласної організації Національної спілки письменників відкрито меморіальну дошку В. Свідзінському.

Півроку тому серед жовтневих заходів, присвячених 130-річчю від дня народження митця, відбулась екскурсія під назвою «Харків Володимира Свідзінського». Дійсно, поет прикрасив місто, подарувавши європейського штибу творчість і давши приклад надзвичайного стоїцизму в епоху кривавих змін. Тепер же спробуємо змінити відмінок слів у фразі: «Харків – Володимирові Свідзінському».

             Що дало місто поету за його життя? «Самотність, труд, мовчання». І ще багато слів на «с» – букву, з якої починається прізвище: сум, скорботу, сутужне існування, самоприменшення, стійкість. Слово.

             Слово його на повні груди зазвучало лише за часів незалежної України, повернуте зусиллями багатьох закордонних і вітчизняних колег по перу й науковців, а також поетового небожа Анатолія Свідзинського. Вінцем старань із повернення ліричної спадщини став двотомник В. Свідзінського (і кілька менших видань), упорядкований проф. Елеонорою Соловей, а також здійснені дослідницею монографічні студії життя й творчості автора.

             Кажу «на повні груди» й розумію всю хибність цього вислову. Вочевидь, набагато більше цінувало В. Свідзінського покоління його колег, що казали: «А пише він краще від нас усіх, разом узятих», й прагнули, як П. Тичина, почути думку Поета про твори, перш ніж друкувати їх… Так, безсумнівно, зараз, у ХХІ столітті, є багато людей, котрі розуміють значущість постаті лірика, говорять про його творчість як про європейську, ставлять, услід за В. Стусом, її в один ряд із поезією Рільке… Але що нині стоїцизм, що любов, що слово? Що Свідзінський, що Хвильовий, що Стус? Моторошне знецінення заповзає не лише в наше ставлення до книги, а й у ставлення до духовності, моралі, любові…

             Тим тепліше на серці від того, що саме зараз удалося здійснити невеличкий, але такий важливий проект – відкриття меморіальної дошки Володимирові Свідзінському. Багато років працював він у журналі «Червоний шлях», перейменованому згодом на «Літературний журнал». Деякий час редакція розташовувалась у Спілці письменників на Чернишевській, 59.

І ось, 1 липня 2016 року ця подія, омріяна Елеонорою Соловей та Антоніною Тимченко, сталася з легкої руки Голови ХОО НСПУ Анатолія Стожука й скульптора Олександра Демченка.

             У присутності більш як півсотні людей дошку освятив отець Віктор Маринчак, настоятель Храму Іоанна Богослова УПЦ КП. Віктор Андрійович процитував поезію В. Свідзінського і як людина високодуховна, філолог, читач висловив міркування про творчість митця, котра стоїть вище політики, вище часу, є ніжною та глибокою, навчає любові.

Професор Елеонора Соловей, що приїхала з Києва розділити з харків’янами свято, трепетно відгукнулася на знаменну подію, говорячи, що час переконливо доводить значущість постаті поета, розставляє все на свої місця. В. Свідзінський, підсумувала дослідниця, тримався осібно від активного мистецького руху доби Розстріляного Відродження, але як ніхто зберіг власний голос, подав нам урок незрівнянної втутрішньої свободи.

             Прикметно, що на заході була присутня Надія Анатоліївна Свідзинська, двоюрідна онука В. Свідзінського (по лінії поетового брата Вадима), котра підкреслила, наскільки важливою є ця подія для їхньої родини, говорила про батькові спомини, а також пригадала спілкування з донькою письменника Мирославою Володимирівною Свідзінською.

             Емоційно відгукнулися на відкриття меморіальної дошки критик Володимир Брюгген, поети Олександра Ковальова й Сергій Шелковий, котрий переклав не один десяток віршів Володимира Свідзінського російською мовою, поет і літературознавець Ростислав Мельників, що є автором досліджень творчості митця, журналіст Петро Джерелянський та інші.

             Секрети творчості В. Свідзінського чекають свого відкриття, лишаються білі плями й у його харківській біографії. Відрадно, що маленька риска в слобожанському вшануванні лірика все ж накреслена. Могили поета немає, є надія, що бодай меморіальна дошка стане магнітом для проведення мистецьких акцій, поетичних читань. А ще приверне увагу пересічного пішохода, котрий запам’ятає до цього не відоме ім’я – Володимир Свідзінський.

Антоніна Тимченко, фото автора