О. КОВАЛЬОВА. До Дня Козацької Покрови: нові поезії

Є такий жанр: вірші з нагоди. А нагода дуже висока –  сама Покрова. До Вашої уваги вірші Олександри Ковальової, присвячені козацькій славі.

Козацька зброя

 

1. Шабля

Біля руків’я

Птах чи звір?

Хто б не був,

Нікому не вір.

Усі зречуться:

Звірі й птахи,

Коли ти плохий,

Як тебе полишила сила

Й згорнулося небо синє

У вузлик тугий.

І тільки твій голос нагий

Покотиться лугом,

Покотиться плесом.

 

Притупилося лезо

Твоєї шаблі-сестриці:

Твій ворог не лицар!

Тож не гайся,

Клич, сестрице, тих,

Що з нагайками.

Бо негоже шаблю тупити

Об шакалячу гидь.

 

Котиться голос нагий

Плесом і лугом.

Орле, вовче!

Стань моїм побратимом,

Стань другом!

Перевір,

Чи є у шакалячих грудях серце?

А мені скільки жити,

Відтепер шаблю свою гострити.

А мені пам’ятати,

Що є вороги і є таті,

І що ось воно – лихо:

Це коли твій ворог

Не лицар.

 

2. Келеп-молот

Ручка з аршин.

З одного боку – тупий обушок,

З іншого – гострий ніс.

От і має козацький син

Зброю чеканну.

 

Шабля – то панна!

То для свят,

Для лицарського двобою.

А молот падає там, де тать

Давно не корчивсь од болю.

 

Помсти проща.

Обладунок потрощено.

А під кінець  ще й якірець

На сиву дорогу кинь!

Коней жаль, та не жаль підків.

А ще менше вершників жаль,

Що з мотуззям напохваті – брати ясир.

Що в багнюку втоптали спокій і мир.

 

Ручка з аршин.

З одного боку – тупий обушок,

З іншого – гострий ніс.

Гучно лунають пісні

І дзвенить зброя.

Слава, вона не в тім, аби взяти Трою,

Прихопивши чужу жону для хтивих утіх.

Слава, вона у тім,

Щоб боронити своїх.

Щоб ворог не гнав у степи ясир,

Щоб не томився важкими думками козацький син.

 

А в нього ж

Келеп-молот і якірець.

От  і поразка  ворогу-татю,

От йому і кінець!

 

3. Спис

Козакові без ратища,

Як дівчині без намиста

                   (Народне прислів’я)

Хтось хоче спать,

Заліз під дах.

Десь лихо насува,

І вже принишк у лісі птах,

І полягла трава.

 

Який це час? В якій добі?

Звідкіль цей грізний свист?

Це хто зламав священний спис,

Щоб розпочався бій?

 

Стоїть без ратища козак,

А лава наступа.

І вже відспівує лоза

Того, хто все проспав.

 

Аж ось тополя молода

У кульчиках  з роси.

Це віщий знак! Це Божий дар,

Збагнув козацький син.

Лаштує ратище собі,

Відчахує гілля.

Гуркоче шлях, двигтить земля,

Гримить повсюди бій.

 

Є ратище у козака,

Намисто в дівки є.

Тримає спис тверда рука,

Пощади не дає.

 

Який це час? В якій добі?

Кого він не ляка?

Є ратище у козака!

Зробіть таке й собі!

 

4. Ятаган

Ятаган потерпає

Від спраги.

На лезі кривім

Причаїлася помста.

Помста дає силу

Не долучитися до ясиру.

 

Блимає ятаган.

Помста в’язка, туга.

Спрага їдка, пекуча,

На жоднім ярмарку не прикупиш,

З жодного денця не злижеш.

Десь причаїлося лихо,

Що бризне кров’ю.

 

Та вже ятаган усміхається,

Бо він у ворожій крові купається,

Спрагу  вгамовує, п’є.

І все стає

Таким, яким воно бути має:

Під ногами – зелене маєво,

Над головою – небесна синь.

І люди, як люди.

І доля у них не мачуха,

І самі вони не ясир.

 

5. Козацька рушниця

 

Буває:  коромислом через плече.

Буває:  ратищем вздовж ноги.

Ніхто не сховається, не втече,

Вклякнуть  нажахані вороги.

 

Бо як роса на сонці розтане,

Вона щонайдальших дістане,

Для яких закоротка рука

Навіть у козака.

 

Козак гадає:

Як усе до ладу!

Тепер, з рушницею,

Я усі степи обійду,

Об’їду.

Ці – к полуночі

Ті – к обіду.

 

А комусь сниться:

Коромисло степом пливе.

Усе живе

Наділяє добром.

На ньому одне цебро:

Удень – сонце,

Вночі – місяць.

 

Немає на землі місця,

Де б ворогу було затишно.

Бо ледь задріма,

А вже йому сниться

Коромисло через плече.

Він знає –

То козацька рушниця.

Ніхто не сховається,

Ніхто не втече!

 

 

6. Ладівниця-порохівниця

 

І вродлива, і роду гарного,

А взяла,

Повну пелену пороху натовкла,

Вузлом зав’язала,

З козаком втекла.

Ладівниця.

Не дівка, не молодиця, –

Порохівниця.

 

Здалека – гарбуз гарбузом.

Гарбузівна.

Гарбузовим квітом

Світ квітчає.

Де б лихо не причаїлося,

Козак його помічає,

Щедро із ладівниці

Лихо те пригощає.

Хай горить-палахає.

Квіт гарбузовий.

 

Гарна

І роду гарного.

Не дівка, не молодиця,

Лада-ладівниця,

Порохівниця.

 

7. Сагайдак старого козака

Чого у твоєму сагайдаку бракує?

Глянь –

На високій тополі зозуля

Роки високосні рахує

І скида

У твій сагайдак.

Недосвідчена, молода.

Скида й скида.

Зими морозні,

Весни млосні.

Жоден день не пісний.

Уже сагайдак затісний

Для її дарів.

 

Молодий козак одурів

Од щастя.

А воно, як трясця:

Не відпустить, як нападе.

В ріст іде

Кожен день.

Напинається туго в сагайдаку.

Чого не було на довгім віку!

 

А тепер козак абшитований,

Дід січовий.

Тож зозуля на іншу тополю перелітає.

В інші гнізда пташат своїх підкидає.

Свій загублений голос шукає.

 

Та все, що було на довгім віку,

Відтепер тулиться в сагайдаку

Козака абшитованого.

Там і весни млосні,

І осені високосні.

Усе пісне і скоромне

На козацькі стріли настромлене.

Усе там…