Фото, які знайшлися. Це Дергачі початку 1980-их років. Там, при редакції районної газети тоді була літературна студія. Збиралися у неділю. Досить регулярно. Бувало, що навідувалися і в затишний дім Віктора Петровича, де гостей довго не відпускали і він, і дружина. Фото біля редакційного приміщення зафіксувало приїзд до Дергачів поетів-харків’ян Роберта Третьякова (на знімку сидить праворуч поряд з Віктором Тимченком) і Сергія Мушника (на іншому знімку він перший ліворуч). Літстудійці та місцеві газетярі стоять за їхніми спинами. Просто так – без афіш і помпезній – старші й молодші зібралися в маленькому старому редакційному домі. Щось читали й обговорювали. Ніби й зараз чую голос Віктора Петровича, який на чийсь рядок озивається: «От здорово!»
Десь у домашніх шухлядах-альбомах загубилося інше пам’ятне фото. Так само 80-ті. Поїздка харківських літстудійців з Віктором Петровичем до Дніпропетровська. Була сніжна й вітряна зима. Ми виступали у якомусь пронизливо-холодному клубі. На тому знімку фотограф вдало спіймав тих, хто на сцені: намагається бадьоро триматися біля мікрофона змерзла Рима Катаєва (може, читає про калган-корінь), замислено чекає своєї черги В’ячеслав Романовський (думає, що всім би не завадила зараз калганівка), загорнулася в пухову білу хустку й низько насунула хутряну шапку я. І тільки Віктор Петрович сидить за столом вільно й ніби не відчуваючи морозу. Він увесь там, у вірші, який звучить. Так на моїй пам’яті не слухала жодна людина.
Не хочу писати спогади, бо це Ваш вересневий день народження, а не «збори з нагоди», шановний Вікторе Петровичу. Здоров’я і незмінного Вашого вміння дивуватися й дивувати. Як кажуть на Слобожанщині, коли що не так, Ви не ображайтеся.
Ваша літстудійка Ірина Мироненко.