• Головна
  • Товариство
  • Творчість
    • Поезія
    • Проза
    • Драматургія
    • Критика та есеїстика
    • Переклади
    • Зав’язь
  • Літпроцес
    • Журнал “Харків. Lit”
    • ЛітReview
    • “Кальміюс”
      • Кальміюс-2018
      • Кальміюс-2017
      • Кальміюс-2016
  • Історія
    • Літературний Харків
    • Постаті
    • Очима культури
  • Наші партнери та друзі
← 25 січня вечір «Михайло Петренко і Гнат Хоткевич – романтики української культури»
Устигніть подати рукопис на Конкурс ім. Т. Шамрай →

Загинула Олена Голуб-Пушкар

Опубліковано в 7 Січ, 2018 Прокоментуй! 1 508 переглядів

Трагічно обірвалося життя талановитої поетеси Олени Голуб-Пушкар.

Письменники висловлюють глибоке співчуття родині покійної.

Панахида по О. С. Голуб-Пушкар – 9 січня 2018 р. (вівторок) у католицькому храмі, що на вул. Клочківській (з Південного вокзалу трамвай № 20. Зупинка трамваю “Олексіївська”. Маршрутка № 221. Зупинка “F12”). Початок о 12.00.

Олена ГОЛУБ-ПУШКАР

Олена Степанівна Пушкар (дівоче прізвище – Голуб) народилася 4 листопада 1958 р. в смт Мала Данилівка на Харківщині в сім’ї інтелігентів. Мати – Р. В. Голуб-Багазій – викладач російської мови та літератури, знавець творчості класиків світового красного письменства та дитячої психології. Батько – С. І. Голуб за фахом бухгалтер, а за духом – мандрівник і шанувальник природи та навколишньої краси.
Вірші почала писати ще в шкільні роки, була членом літературної студії в Деркачах, яку очолював В. П. Тимченко, перша публікація – в районній газеті. Тоді ж вірші вперше прозвучали на обласному телебаченні.
Вищу освіту здобула на російському відділенні філологічного факультету Харківського держуніверситету (1980). Отримала призначення в Тернопіль, який став для поетеси цілющим джерелом рідної мови та християнської віри. При Тернопільській СШ № 13 закінчила курси християнської моралі, вела гурток. Також за направленням від школи навчалася в Тернопільському університеті, де здобула диплом філолога тепер уже української мови.
1997 р. приїхала до батьків на Харківщину, де народилась її третя дитина – донька Олеся. Ця подія для Олени стала новою віхою з потужним духовним наповненням. Із наступного року і дотепер вона працювала як перекладач із російської в католицькому часописі «Слово між нами». В цей період поетеса знаходила своє місце в греко-католицькій церкві Покрови Пресвятої Богородиці в передмісті Харкова – селищі Покотилівці, вела групу апостольства молитви за благословенням настоятеля отця Онуфрія.
Вірші друкувались у періодиці, в читанці для учнів 1 – 5 класів «Читай-місто» (2002).
Автор збірок поезій «Причастя» (2004) і «Хліб насущний» (2010).

☼

ЯБЛУНЬКА

Ти вже прокинулась, яблунько, здрастуй,
Що тобі снилось під спів хуртовин?
Що ти з гілля свого сиплеш і сиплеш –
Сніг а чи тиху скорботу сивин?
Ти вже стара чи дівча недосвідчене,
Сік відіграв чи ще тільки кипить?
Яблуне-бабцю чи яблуне-дівчино,
Скільки живеш ти – вічність чи мить?

* * *

Зимовий день з мережаним подолом,
І б’є поклони біла пара з уст.
Та вже синички задзвеніло соло,
Щоб розкришити брилу зимову.
Наїв синички у лютневі стужі!
Її веснянка трохи навісна!
Отак у теплім горлечку недужім
Народжується першою весна.

* * *

Була собі бабуся при хатинці,
Самотньою лишилася на старість.
Вже наче в небі – в тиші, наодинці,
Ніхто старою в світі не цікавивсь.
На черепаху зморшкувату схожа,
Через вікно розчинене хилилась.
Все заглядала в очі перехожим,
Щось шепотіла чи про щось молилась.
Ми їй несли, що мати в вузлик кине.
Іще стояла під вікном роса.
Тягнулись до вікна її з торбиною,
Немов у тихі, світлі небеса.

* * *

Люблю людей предивною любов’ю.
Не зовнішність чи мудрість всіх розмов.
Люблю в них невідомий тихий обрій,
Спорідненість із трепетом дібров.
Їх серця краєвид благословенний,
Що зве і манить, наче дивний сад.
Та люди все спішать кудись повз себе,
Ідуть, не оглядаючись назад.

* * *

Ой, не жаль же мені візерункових снів,
Бо злітаються вірші з зернятками слів.

Виглядала в негоду, коли рвало й мело,
А вони залетіли в тихий спокій, в тепло.

Я гублюся у царстві розтривожених крил,
Я молюся між птаства про життя і про мир.

Про оті полуниці, що збирала в садку.
Про хатину батькíвську – стареньку таку…

* * *

Я хочу жити хвильку в мрії:
Ви подалися знову в ірій,

Та погляд ваш мене голубить,
Просвічує і ніжно любить.

Я плавлюся в горнилі ласки,
Я починаю вірить в казку,

Світи усі загомоніли,
Всі дівич-мрії забриніли.

Я розпрозорююсь, як вишня,
Що в вельоні з хурделиць вийшла,

А обрій у обійми кличе.
В мені зітхнула Беатріче.

* * *

Що, душе, будеш робити,
Як зійдеш колись з орбіти?
Як знімуть модні одежі
Й занурять просто в безмежжя?
Пригадувать будеш несміло
Яке-небудь добре діло,
Як в школі дівчам кирпатим
У пазусі кішку зігріла!?

* * *

Побажання малим синам

Мої два сині обрії – сини.
Цілую ваші теплі рученята,
Мінливі очі, подивом багаті.
Спою вас хмелем вічної весни!
Щоби життя солодкий трунок ви
Розкуштували. Тільки це багатство
І гідне бути материнським спадком,
Щоб присмак був троянди і в біди.
Моя розхристана, забігана малеча,
Щоб ваших душ розбуджений хорал
До вічного стежину прокладав…
Щоб не розбився долі теплий глечик.

* * *

Нашим прозорим душам,
Нашим астральним близнятам,
В тілі і сутужно й душно,
Наче у лицарських латах.
Лати важезні, багаті,
У надлишкових оздобах,
Ще й потребують багато:
Збіжжя, землі і худоби.
Ще потребують по вінця
Різних прикрас і регалій,
Хтивого тріску червінців,
Гір, і лісів, і копалень.
Де ж світанкова молитва,
Тиші перлина пророча?
Тілу ж потрібна гонитва
Й… випита доля жіноча.

* * *

Я стала тою, що сидить в стовпі
Самотності. А ти смієшся далі
І знову кличеш в дні свої стрімкі,
Немов табло на київськім вокзалі.
А я вже наковталась порожнин
В осінніх парках, у квартирі-пустці.
Перетопила серцем сто крижин –
Немає сил радіти і пелюстці.
Не зазивай у доленьку свою,
Не підлечу вже, сердься чи не сердься.
І кроку я до тебе не ступлю,
Бо вмерзла в самоту по саме серце.

* * *

Я вам слала листи, як вітрильники білі,
Навантажені ніжністю, мріями, сіллю.

А тепер відправляю у далеч востаннє
Білокрилу, стрімку каравелу мовчання.

* * *

Чому мені так боляче, пустельно?
Здається, радість назавжди лиша.
Слова кругом безжалісні, мов свердла.
Й душа тремтить, як вкрадене лоша.
Безсилля, сірих сліз їдкі тумани,
Іще ніким не впізнана. Одна.
Невже так болісно приходить все незнане,
Усе нове? І навіть ця весна.

* * *

Знову сіра валка буднів,
Знову вранці – в груди грудню.

Потім вечір, втома, діти.
Й душу, наче хліб, ділити

Між малечею, уроками
Та жіночими мороками.

Ще й кульбабками з сміття
Вірші просяться в життя.

* * *

Коли впливаю в серпанкову даль
Усіх чудових спогадів про тебе,
Весь світ, немов чарівна пектораль,
Як дивний килим, вишитий до неба.
На всьому тиха, дивна благодать,
Усе стає м’яким, як вишивання:
Немов мистецька розмаїта гладь,
Дерева зеленіють на світанні.
Очей не сліпить сонячне шиття,
Немов розмиті, рожевіють айстри,
Тремтить діброва зеленню листка.
Переписався світ незримим майстром.
А вітер, наче лірник той сліпий,
Між віт перебирає струни неба,
Весь світ, немов гаптований сувій,
Коли порину в спогади про тебе…

* * *

Сьогодні ніч важка для жіночок,
Ніч випічки рум’яних пасочок.
Ось їх виймають бережно з печей,
Не зводять з них захоплених очей.
Стоять вони, духмяні, на столі.
На маківках хрести і мигдалі.
Вже пахощами сповнили весь дім,
Не паски – храми в сяйві золотім.
І встала вранці, коли гомін стих,
Вся Україна в храмах золотих!

* * *

Мій рідний біль. Він знову поряд.
За руку з ним іду через весну.
Незнані враз відкриються простори…
Я обрію на груди упаду.
Почую, як із дзьобика пташини
Кришталь співучий скапує до стіп.
Мій біль мене глибоко пропікає,
Глевка душа стає, як добрий хліб.
Я дякую за гіркоту одчáю,
Що попелом взялася голова.
В безсиллі я на порох розсипаюсь
Й відроджуюся знову – вже нова!

* * *

Ні, краще біль, ніж нелюбов,
Непрощення важезний камінь.
Тому люблю, люблю я знов,
Я знову серце відкриваю.
Ти можеш зранити його,
Кривавий смерч у нім вчинити.
Я берегтиму під Хрестом
Червоні ці дереворити.
Бо краще біль, і краще кров,
І краще серцем знемагати,
Ніж зачерствілість, нелюбов,
Ніж інше серце розтоптати.

* * *

Цей передсвітанковий час.
Він випливає лебедино
Й бере мене в свої обійми,
Допоки місяць ще не згас.
Цей передсвітанковий час…
Він, наче віск, м’який і теплий.
Я виліплю із нього весни,
Молитву, долю і всіх нас.

* * *

Народе мій, ховаюся в тобі,
Немов бджола в дзвінкім гарячім рої,
У вдачі теплій сонячній твоїй,
В твоїй одвічній рані незагойній.
Прадавній мій, затоптаний, як цвіт,
Народе мій, розтерзаний і хворий!
О, не забудь своїх болючих міт,
Бо ти ростеш на мученицькій крові.

* * *

Прости, що я кричу до неба,
Про власний біль, про власний рід!
Цей молитовний плач про себе
Благанням є за цілий світ.
Бо я – це і маленька доня,
Й сини, і вічний щем віків,
І подруг полинова доля,
І кров невинних юнаків.
І наша зболена планета,
Й розчавлений мій бідний рід!
Тому, благаючи за себе,
Молюся я за цілий світ.

* * *

Ти крізь віконце тихо заглядаєш
в рожеву глибину розквітлих вишень?
Ти тішишся оцим чудовим раєм
й шепочеш радо: «Дякую, Всевишній!»?

Тоді відкинь печаль, недобрі миті.
Нехай заступить смуток мир і втіха –
здолав ти гіркоту усього світу
оцим високим щастям серед лиха.

 

Матеріал підготував В. Бойко

Залишити коментар

Натисніть сюди, щоби скасувати відповідь.

Ви повинні увійти, щоб залишити коментар.

  • Анонси
  • Події
  • Новинки
  • Рецензії
  • Інтерв'ю

Недавні записи

  • Дмитро Щербань. Незламний прокурор (Розщебнувши ґудзики генеральського мундиру прокурора)
  • «Вікно на Хрещатик» з однойменним вальсом із Варшави і харківською передмовою
  • Час відновити справедливість!
  • Все залишається людям
  • Анатолій Стожук: «Головні битви людини проходять у її серці». До ювілею письменника і видавця
  • Рядки з передмістя і Харкова перемогли на поетичному конкурсі в Києві
  • «Так довго не живуть, а я живу». Чорнобилець Віктор Пінченко на творчому вечорі в Мерефі

Позначки

1920-ті роки Marko Robert Stech І. Мироненко Ірина Мироненко Антоніна Тимченко Бобошко Боровий Брюґґен Василь Мисик Віктор Бойко Віктор Тимченко Віталій Квітка Григорій Сковорода Дмитро Щербань Кириченко Ковальова Л. Хворост Леонід Ушкалов Люцина Хворост Марко Роберт Стех Мельників Михайлин Михайло Красиков О. Ковальова О. Тараненко Олександра Ковальова Очима культури Перерва Петро Джерелянський Романовський Сергій Шелковий Сковорода Стожук Супруненко Тома Хворост Шелковий малярство музика поезія поезія національного опору розстріляне відродження сталінізм українська культура українська література
© Усі права застережено
Харків-61002, вул. Чернишевська, 59; (057)700-40-58; електронна адреса: kharkiv.nspu@gmail.com
2012 Сайт Харківської обласної організації Національної спілки письменників України
Підтримка сайту: Андрій Пеляк