• Головна
  • Товариство
  • Творчість
    • Поезія
    • Проза
    • Драматургія
    • Критика та есеїстика
    • Переклади
    • Зав’язь
  • Літпроцес
    • Журнал “Харків. Lit”
    • ЛітReview
    • “Кальміюс”
      • Кальміюс-2018
      • Кальміюс-2017
      • Кальміюс-2016
  • Історія
    • Літературний Харків
    • Постаті
    • Очима культури
  • Наші партнери та друзі
← О. Ковальова: «Любити все  під небом суще» (рецензія на книгу “Ольга Тільна: На житті настояні слова: Поезії. – Х.: Майдан, 2015”)
“Ще трохи травня!”: нова книга О. Бобошка →

ЛЮДИНА ПІСЛЯ КВІТНЕВОГО СНІГОПАДУ

Опубліковано в 27 Лис, 2018 Прокоментуй! 749 переглядів

 

Олександр Бобошко іноді нагадує мені хлопчака, який у ве-

ликій книжці домальовує ріжки й капелюхи класикам, власні

строфи вписує між формулами і графіками, таблицями і схема-

ми. Сучасні поети часто мають фах і місце роботи, досить дале-

кі від послідовного вивчення різної літературознавчої мороки.

Іноді саме це приносить їм хлоп’ячу нестримність, намагання

багато чого переінакшити, написати вірша так, ніби це фарбу-

вання паркану Томом Сойєром, коли й самому хочеться долу-

читися (у нашому випадку – до гри слів, іронізмів і ліричних

відступів-втеч від міських трафаретів).

Збірка Олександра Бобошка «Ще трохи травня!» своєю

назвою ніби запрошує шукати асоціацій у тих часах, коли ви-

писували у шкільних зошитах «Троянди й виноград – красиве

і корисне», «Ми не раби». Тепер перебирають пальці клавіа-

туру ноутбука, аби зафіксувати: «Троянди й виноград щодня

усе дорожче», «Ми не риби». Пошук «рівних собі однодумців»

розтягнувся на десятиліття, бо «падишах помер. З ішаком пла-

нуємо «перетерти» про відкату розмір та інші пріоритети».

Запотиличник (пом’якшена форма священного пенделя)

може змінювати курс для співрозмовника нав’юченого віслю-

ка. «Шлях іще видається широким. Правда, кожен, хто йде, ви-

знає, що надії все менше щокроку». Чи дуже потрібні автору

супутники? Він і без них пограється в такт широким крокам,

заримує «гроз нема – морозива» та й напише таку собі антико-

лядку: «Сину Божий, радій: у господаря – первісток!..». Замість

весняних гроз – квітневий снігопад і війна. «До миру – стільки

ще обпечених кілометрів».

Об’єктами обсервації у Олександра Бобошка стають пере-

важно українські міста, найчастіше Харків та Київ. «На вулиці

дощ…Час повис, як сорочка на тремпелі». На Слобожанщині

«тремпелі» зрозуміють. На Сумщині мені доводилося бачити магазини одягу «Тремпель». Але у позатремпельному просто-

рі час зависає не тільки тому, що в столиці скасували нараду

і нікуди податися під дощем, а й тому, що достукаєшся і зрозу-

мієш: за черговими потрібними дверима – пустка. Навіть якщо

чорний хід і прохідний двір виводять на барикадну вулицю.

Автор озирається на події навколореволюційні (різних часів)

і зізнається: «Вибачте: був не лівим…», а потім додає: «Там, де

палало-бахкало, я почувався зайвим. Як я живу? Незбагне-

ний тими, кого в’язали». На цьому задимленому тлі – бажання

«тиші без диктатур і мітингів». Поки що нездійсненне… І знову

зависає час: «Зупинившись, висітиме час навісний над триво-

гою мерів – старими покрівлями». Аж не хочеться вірити, що

створено реальний автопортрет автора («стомлений клерк,

у глибинах душі – естет»), а не чергова міська фотографія на тлі

«покоління упевнених». І про кого це – покоління колишніх чи

майбутніх? Навряд чи ровесників Олександра, які в душі іще

не провели весни, не обтрусили її снігів та пелюстків з плечей,

а реальність їм приносить з вітрами попіл війни.

Міські харківські маркери – назви станцій метро – викли-

кають у поета спостереження, знайомі багатьом: «Усе воно –

твоє: й метро «Героїв Праці», і праця, у якій не завше ти герой».

Та й висновок «Як же їм (до нестями) кортить мене здихатись!»

багато хто повторював подумки в різних офісах і редакціях, на

кафедрах і в творчих організаціях. Пара «тубільці-прибуль-

ці» претендує на рефрен настрою Олександра. Він народився

і живе у Харкові, а прибульці не виходять за коло прогнозу

погоди, помічають хіба що таке: «Довкола холодно. Подекуди

кучугури». Іноді Олександр пробує себе в ролі сатирика, але

розмова про якогось чергового очільника закінчується помір-

кованим: «Хай не буде занадто обтяжливим шлях додому».

Обпалений снігами цвіт загартувався і приніс плоди. Але

це в садах. А в людських темних алеях наморених душ: «всьо-

му, що за сорок, властива якась надщербленість… Зростає пи-

тома вага відмов і нерозглядів». Додайте сюди ще невстиган-

ня, невдоволення собою. «Достойний кари чи дарів» автор цієї

книжки? Аби дізнатися, варто прочитати «Ще трохи травня!».

 

Ірина Мироненко,
поетеса, радіожурналіст

"Ще трохи травня!" , І. Мироненко , О. Бобошко

Залишити коментар

Натисніть сюди, щоби скасувати відповідь.

Ви повинні увійти, щоб залишити коментар.

  • Анонси
  • Події
  • Новинки
  • Рецензії
  • Інтерв'ю

Недавні записи

  • Журнал «Харків. Lit» – продовжений політ
  • Пісня в юрті від «спартанця»
  • Майї Львович – 90!
  • Ольга ТІЛЬНА: “Перемога буде за нами, хоча й настане вона нескоро”
  • «Буковинський журнал» підтримує Харків
  • “Маринчин передпокій”: твір молодої харківської письменниці Мар’яни Буранової
  • Премія імені М.Чабанівського 2023

Позначки

1920-ті роки Marko Robert Stech І. Мироненко Ірина Мироненко Антоніна Тимченко Бобошко Боровий Брюґґен В. Бойко Василь Мисик Віктор Бойко Віктор Тимченко Віталій Квітка Григорій Сковорода Кириченко Ковальова Леонід Ушкалов Люцина Хворост Марко Роберт Стех Мельників Михайлин Михайло Красиков О. Ковальова О. Тараненко Олександра Ковальова Очима культури Перерва Петро Джерелянський Романовський Сергій Шелковий Сковорода Стожук Супруненко Тома Хворост Шелковий еміґраційна література малярство музика поезія поезія національного опору розстріляне відродження сталінізм українська культура українська література
© Усі права застережено
Харків-61002, вул. Чернишевська, 59; (057)700-40-58; електронна адреса: kharkiv.nspu@gmail.com
2012 Сайт Харківської обласної організації Національної спілки письменників України
Підтримка сайту: Андрій Пеляк