• Головна
  • Товариство
  • Творчість
    • Поезія
    • Проза
    • Драматургія
    • Критика та есеїстика
    • Переклади
    • Зав’язь
  • Літпроцес
    • Журнал “Харків. Lit”
    • ЛітReview
    • “Кальміюс”
      • Кальміюс-2018
      • Кальміюс-2017
      • Кальміюс-2016
  • Історія
    • Літературний Харків
    • Постаті
    • Очима культури
  • Наші партнери та друзі
← ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ СТЕПАНА САПЕЛЯКА
Презентація альманаху “Левада” →

Присвята Олені Голуб-Пушкар

Опубліковано в 6 Січ, 2020 Прокоментуй! 1 183 переглядів

Два роки тому напередодні Різдва увірвалося життя харківської поетеси Олени Голуб-Пушкар. Христова донька, вона лишила по собі світло радості від Божого світу, вірші, із яких струменіє любов. Посмертно вийшла упорядкована родичами й друзями поетеси книга “Пелюстка з Божого саду“

Зараз перед вами – спогади-присвяти пані Олені від двох молодих харків’янок – Наталії Ісаєвої та Еліни Волкової.

                  *  *  *

                        О.С. Пушкар (Голуб)

Пані Олено, пані Олено,

знов облетіли клени.

Склали пожовклі свої вітрила,

небо очам відкрили.

В нього дивлюсь захоплено, спражно.

Яблука вже доспіли…

Вдалі, такі, що кличуть до співу,

як Ваші очі, справжні.

Із світлим щемом йду не в зелений,

свіжий, терпкий занепад.

Тихо збіднілі, стомлені клени

дали дорогу небу.

Наталія Ісаєва

Поранена світом…

     (есе)

«Ти вічний Творець, а я тільки створіння.
Ти велич безсмертя, я порох і тління».

Олена Голуб

          Нещодавно познайомилась із Оленою Голуб. Не так, що ось підійшла, привіталась. Просто хлопець, який мені дуже подобається, порадив почитати «Пелюстку з Божого саду». Якби він не попросив, я б і не знала, що є така збірка, що є така авторка. І нині дуже йому вдячна за пораду!  Адже не просто познайомилась із творчістю, а з’явилось відчуття, що пізнала поетесу, і  вона стала близькою мені людиною.  

Зізнаюсь, що спочатку  читала  збірочку досить поверхово, не вдаючись у деталі. Мені було важливо це зробити і все. Але після вірша  «Вже місяць загляда до хати…//…//Вже задрімала з дітьми й мати… І смерть боїться йти до хати» (це з розділу «Свічка скорботи», цикл про голодомор) я взагалі забула і про себе, і про хлопця, і про те, з якою метою взялась за книгу. Я перечитала цей вірш, потім повернулась до початку збірки і взялась читати зовсім по-іншому. Адже мені відкрилась поезія!!! Це було таке якесь дивне відчуття, що і я – не я, і слова знайомі й знані – не такі слова, як були до цього, а живі, дихаючі, пульсуючі, болючі,  осяйні…   Емоції та відчуття від подальшого читання були яскраві, виразні та аж наче живі. Так емоційний стан поетеси   змінюється від розділу до розділу, від вірша до вірша, від рядка до рядка. А для поезії це важливо.  Вона зуміла передати без втрат настрій для кожного твору. Тому сприймається все таким важливим, унікальним.

Я не знала Олени Голуб як людину, як жінку. Але, прочитавши збірку,  можу сказати з певністю – я її знаю, бо вона своєю щирою сповіддю так відкрилась переді мною, що я не сумніваюсь в її позиції щодо безлічі важливих питань сьогодення. Мова? Звісно,  українська. Край – знедолений, бо й до сьогодні болять рани  минулого і ще дужче болять, бо кривавить на сході країни, де помирають або стають каліками юні хлопчики. 

«Боюсь, що зайди-чужинці// наше мирне життя розчавлять, // як полуницю…».

Коли вона так переймається чужими долями, то як же змогла пережити той час, коли рідний син воював у зоні АТО?!  Кілька віршів, присвячених сину Антону дуже справжні та  болючі. Особливо «Чорна троянда».

          Так, із книжки я пізнавала  живу людину, якій є що втрачати, кого любити.  І цікаво, що таке відчуття, ніби автор і не вимагає від читача співпереживань, і взагалі про читача не дбає, вона просто є, ось така, розтривожена, зболена,      «…і, здається, жити – сил нема…», проте водночас світла і така, що думає про все і головне – про любов. Неймовірно!
           У Голуб цілий розділ є суто релігійний, але любов до Бога, до Ісуса, до Матінки Божої прочитується з першої сторінки  до останньої. В неї є і розділ, присвячений творчості. І там багато про любов: «Христе, хочу бути Твоїм поетом…», «Я сонними устами в білій тиші, //Тобі дарую, Боже, білі вірші», «Ти вічний Творець, а я тільки створіння.// Ти велич безсмертя, я порох і тління. //В страху підіймаю обличчя до Тебе. //А Ти мені – все! – аж до зіроньки в небі!». Вона дуже любить своїх дітей. В останньому розділі, який склали пророчі вірші про свою смерть і свої посмертні відвідини рідних дітей, рідної хати, бачиш, що   найціннішим зі всього земного є

«Покидаю навік білий світ –

відлітаю в безмежжя.

І дітей – то живий мій завіт.

Крук за мною вже стежить.

Покидаю цей світ, покидаю.

Так багато покинути маю.

Ти прости мені, Боже, болящій,

що цей світ загірчив – не покращав.

Покидаю цей світ, покидаю

синьовиди коханого краю.

Любу доню, синів, вірші-діти.

І тебе, як дитя, білий світе».

          І ось як би не хотілось, та  уникнути чи опустити цей факт не можна:
«Пелюстка з Божого саду» була видана… посмертно. Про це йшлось у передмові до книги, яку я прочитала тільки після усіх віршів. І змусив це зробити останній вірш останнього розділу: «Мої подруги милосердні своїми руками// перебирають мене,// як букет квітів, // і ставлять у воду, // щоби розквітла…».

Ця зустріч із Оленою Голуб, ця зустріч із поезією дала поживу для роздумів і посприяла тому, що віднині я знаю: поезія потрібна, необхідна, аби люди, читачі краще розуміли миті свого  і не тільки свого життя, щоб не черствіли душами, а самі зажди були готові на емоційний відгук.
Поезія існує для того, щоб подолати час в його неспинному оновленні. Щоб жити крізь віки.   Із створіння стати творцем. «Я мушу залишити цьому світу// свою любов.// За життя не вийшло,// але можна віршем… »

Еліна Волкова, учениця 10 класу ХСШ  № 156 , вихованка гуртка  «Зав’язь»

"Пелюстка з Божого саду" , Еліна Волкова , Наталія Ісаєва , О. Голуб-Пушкар

Залишити коментар

Натисніть сюди, щоби скасувати відповідь.

Ви повинні увійти, щоб залишити коментар.

  • Анонси
  • Події
  • Новинки
  • Рецензії
  • Інтерв'ю

Недавні записи

  • Дмитро Щербань. Незламний прокурор (Розщебнувши ґудзики генеральського мундиру прокурора)
  • «Вікно на Хрещатик» з однойменним вальсом із Варшави і харківською передмовою
  • Час відновити справедливість!
  • Все залишається людям
  • Анатолій Стожук: «Головні битви людини проходять у її серці». До ювілею письменника і видавця
  • Рядки з передмістя і Харкова перемогли на поетичному конкурсі в Києві
  • «Так довго не живуть, а я живу». Чорнобилець Віктор Пінченко на творчому вечорі в Мерефі

Позначки

1920-ті роки Marko Robert Stech І. Мироненко Ірина Мироненко Антоніна Тимченко Бобошко Боровий Брюґґен Василь Мисик Віктор Бойко Віктор Тимченко Віталій Квітка Григорій Сковорода Дмитро Щербань Кириченко Ковальова Л. Хворост Леонід Ушкалов Люцина Хворост Марко Роберт Стех Мельників Михайлин Михайло Красиков О. Ковальова О. Тараненко Олександра Ковальова Очима культури Перерва Петро Джерелянський Романовський Сергій Шелковий Сковорода Стожук Супруненко Тома Хворост Шелковий малярство музика поезія поезія національного опору розстріляне відродження сталінізм українська культура українська література
© Усі права застережено
Харків-61002, вул. Чернишевська, 59; (057)700-40-58; електронна адреса: kharkiv.nspu@gmail.com
2012 Сайт Харківської обласної організації Національної спілки письменників України
Підтримка сайту: Андрій Пеляк