Дмитро ЩЕРБАНЬ: Ловитва невловимого

У видавництві “Майдан” побачила світ книга Дмитра Щербаня.

Завантажити можна тут:

У передмові Галина Тарасюк написала:

Дорогий читачу!
Якщо у  бурхливому морі друкованих видань ви безнадійно
шукаєте цікавий захопливий філософсько-історично-детек-
тивний твір або аналітичну інформацію про свій час і  світ,
раніше заховану від вас за сімома замками… Якщо ви шукаєте
сповідь свого сучасника про себе в  контексті епохи і  України,
якому довелося часто вибирати між Богом і дияволом, між ма-
теріальним раєм і душевним пеклом… Якщо ви шукаєте роман
про потаємні людські пристрасті, якими вимощена дорога до
слави, влади й  багатства… Якщо ви шукаєте антологію чес-
нот і  мудрих порад від великих безсмертних, на яких трима-
ється світобудова… Якщо ви шукаєте книгу, з якою можна, як
з вірним другом, посперечатися на різні, життєво-важливі для
вас теми чи просто погомоніти у злагоді й наодинці із самим
собою… Якщо ви шукали просто інтелектуальний текст як
тест для підвищення рівня свого IQ і, відповідно, самоповаги…
Якщо ви шукаєте написану спеціально для вас, вам адресовану
Книгу про Вас — ви її, нарешті, знайшли.
Сам автор називає її «Філософічні роздуми прокурора. Із фі-
лософською усмішкою і не без моралі». Хоча книгу можна назва-
ти і філософським діалогом із власним аlter-ego, і  диспутом із
філософами минулого, і «моральним листуванням» із невидимим
читачем чи самим собою — собі невідомим.
Книга колишнього досвідченого слідчого і суворого прокурора
Дмитра Щербаня — многогранна і багатотемна настільки, що
навіть важко визначити її жанр… І це теж інтригує, спокушає
її прочитати навіть того, хто вже давно нічого, крім постів
і коментарів у фейсбуці не читає, навіть того, кому книжний
хліб духовний давно замінив ток-шоу в телевізорі…

Констатую з глибоким сумом цю, на жаль, одну з ознак ніве-
ляції художньої літератури — як духовної поживи, як джерела
знань і людського досвіду, як приземлення найвищих моральних
імперативів людського суспільства і  заміну їх примітивним
контентом…
Здається, сьогодні розгублена і сама література, круті гра-
нітні традиційні береги якої давно розмиті, глибини замулені
й важко доступні не лиш для «великих кораблів», як то — епопеї
чи романи, а й для таких мобільних жанрів, як новела і повість.
Така от криза не тільки жанрів і стилів, а самого визначення
про призначення літератури, зокрема прози…
У таких випадках коли революція не відбулась, а до еволюції
не дійшло, завжди патову ситуацію в мистецтві Слова ряту-
ють неофіти, люди, для яких література — не важка щоденна
праця, а захоплення. Не будень гіркий, а несподіване свято ра-
дісного творення іншого світу, служіння вищим цінностям, яке
може дозволити собі, вивільнившись від тягаря казенної служби
і професії.
Так автор «Ловитви невловимого» Дмитро Щербань, воло-
діючи вродженим літературним талантом і хистом оповідача,
перечитавши гори літератури, необтяжений філологічними
і  літературознавчими умовностями, мимоволі творить свій
власний і стиль, і жанр: своєрідний мікс інтелектуального де-
тективу і філософського трактату, одвертої, почасти гіркої
сповіді-монологу і діалогу із самим собою, покаяння уярмленого
системою сучасного прокурора і того, тисячолітньої давності
нічим не славного прокуратора римських провінцій, який спро-
вокував великого Сенеку на знаменитий трактат «Моральні
листи до Луцилія».
Автор, не цураючись «списувати Сковороду», сам дивую-
чись, змушує читача задуматися над нібито давно відкрити-
ми і відомими істинами: Божий світ змінюється в технічному
і технологічному плані, але людина, навіть озброєна неотехно-
логіями, залишається такою в душі і за суттю, як і дві тисячі
років тому до Різдва Христового. Не нове відкриття, але по-
вчальне. До речі, як і можливість читача — рядового громадяни-
на побачити світ очима служителя таємничої богині Феміди —
«Жінки із зав’язаними очима», а в миру — слідчого і прокурора,

людей віддалених від нас — Законом і обов’язками тільки перед
ним. Повторюю, ракурс споглядання і аналізу життя — незвич-
ний для сучасної почасти дилетантської української прози.
Водночас «Ловитва невловимого» — це цілком сучасний ро-
ман-роздум про незвичного для нашої вітчизняної літератури
героя — «людини системи», спочатку слідчого, згодом прокурора,
якому дивом вдалося не стати деморалізованим гвинтиком цієї
системи, і, пройшовши Дантові кола спокус посадами, кар’єрою
та іншими благами земними, не тільки не втратити людську
суть, а й очиститись для іншого покликання — творення чесної
талановитої високоморальної прози. Прози, приперченої мало-
відомими фактами кримінального світу, присмаченої незбитим
народним гумором, а  часом  — присоленою скупою чоловічою
сльозою… Прози глибоко української, народної, в  яку спочатку
входиш, як у тиху лагідну воду, яка вже на третій сторінці ви-
явиться шаленим виром, що захоплює, затягує у такі глибини
свідомого і  підсвідомого, звідки виберешся, тільки або доплив-
ши до берега, або «випивши море»… чи то пак, дочитавши до
остан ньої сторінки.
Отож, дорогий читачу, щасливої подорожі у  невідомий за-
хоп ливий світ «Ловитви невловимого»…