СТЕЖКАМИ СКОВОРОДИ. Передмова до антології творів харківських письменників, присвяченої 300-річчю від дня народження українського любомудра

Олександра Ковальова, Харків

Триста років багато це чи мало, аби щось осмислити, осягнути? Іноді багато, іноді мало. У нашому випадку, звісно, мало. Що нам відомо про нашого великого земляка в рамках його біографії? Те, що його батьком був малоземельний козак Лубенського полку Сава Сковорода. А от мати, з матір’ю, тут усе дуже непросто, адже ма-ти філософа, Пелагея Степанівна, походила з роду Шан-Гіреїв, які служили в Канівському та Корсунському полках, вважалися прями-ми нащадками Чингісхана і правили Кримом понад чотириста років.

У дитинстві хлопчика, як і всіх інших хлопчиків нашого краю, навчав дячок. Дячки мандрували слобідськими просторами, мов мандрівні вогники, несли знання і культуру. Обдарування малого Григорія Сковороди було очевидним і вражаючим. Він рано навчився грати на багатьох інструментах, співав, співав настільки гарно, що опинився в капелі цариці Єлизавети. Життєві шляхи повели юного Сковороду спершу до Петербурга, потім до Австрії, Польщі, Німеччини.

Він знав багато мов, завжди збагачував свої знання. Люди такої високої вченості, як Григорій Савич Сковорода, ставали, як правило, наріжним каменем якогось відомого європейського університету, навколо них кипіло академічне життя, вони приносили славу своєму навчальному закладу. Згадаймо, наприклад, Альбрехта фон Галлера (1708–1777), відомого швейцарського анатома, ботаніка, лікаря, поета, який доклав багато зусиль, аби слава про Ґеттінґенський університет, де він очолив кафедру, ширилася по всій Європі. До речі, саме в цьому університеті навчався останній козацький гетьман Кирило Розумовський. Ось таким наріжним каменем мав стати Сковорода для Харківського колегіуму, але доля склалась інакше.

Наприкінці 60-х років XVIII ст. він перекинув торбу через плече, взяв Біблію та сопілку і приєднався до великого на той час гурту мандрівних дячків — «вогників у пітьмі». Він ніби став одним із них, лише вирізнявся незрівнянною освіченістю, неймовірною обдарованіст ю та щонайглибшою мудрістю. Замість того, аби стати учителем для кількох спудеїв, він став учителем цілого народу.

Це було рішення, навіяне філософу та поету якимись вищими силами, адже з Півночі вже насувалася густа чорна хмара небаченого гніту та поневолення. Цариця Катерина, ця розтиражована «подружка» французьких просвітителів, розгромивши селянське повстання під проводом Омеляна Пугачова у себе вдома, рушила руйнувати вщент Україну. Саме на цей час припадає знищення Запорізької Січі, ув’язнення Петра Калнишевського, заслання останнього козацького гетьмана Кирила Розумовського, придушення будь-яких козацьких вольностей, нищення освіти, запровадження кріпацтва. І самев цей похмурий, непевний час слобожанський поет і філософ розпочинає свою благословенну місію: словом і духом гуртувати людську спільноту в народ. І люди це сприйняли! Не було пасіки, де б мандрований філософ не провів кілька днів, не було хутора, який би він оминув, не було козацького маєтку, де його б не зустріли як найбажанішого гостя.

За життя Григорія Савича Сковороди не було оприлюднено жодного його твору, але це не шкодило його славі, вона гриміла в усіх куточках Слобідського краю. У кожній хаті на покуті висів спершу якийсь аркушик зі списаним віршем або уривком з прозового твору Сковороди, а трохи згодом і його портрет. Його пісні співали, його мудрість намагалися по-своєму тлумачити пасічники та пастухи, він був для всіх угадуваний, близький і рідний.

Ті стежки, які він протоптав,мандруючи нашим краєм, не заросли й досі. Його нащадки вгадують ті стежки, намагаються ступати вслід за Вчителем, хоч як би скаженів вічно роздратований та заздрісний північний сусід. Цей нелюд і сьогодні намагається нищити нашу культуру, нашу освіту, наші храми, хоче стерти з пам’яті нащадків будь-яку згадку про нашого великого земляка, але марно. На світі є речі нетлінні, своїм прикладом Григорій Сковорода показав це з усією переконливістю.

Наша антологія — це не просто спроба вшанувати велику людину, це намагання і собі пройти тими стежками, якими ходив незабутній слобідський поет, бажання відчути його присутність і його благословення. До книги увійшли твори як досвідчених майстрів слова, так і початківців, написані на різних естетичних засадах в різний час, але це не применшує враження цілісності. Ця природна цілісність зумовлюється передусім тим фактом, що всі автори писали свої тво-ри, намагаючись ступати тими ж самими стежками, яким ступав Сковорода, прислухаючись до голосів вітру, листя, колосків, а головне — до голосу Вчителя, намагаючись відчути його незмінну присутність.

Ознайомитися з антологією “До Грирія Савича” можна тут:
https://kharkiv-nspu.org.ua/wp-content/uploads/2022/12/zbirka_Scovoroda_postorinkovo.pdf