Події

ХАРКІВ МИСТЕЦЬКИЙ: ТРАДИЦІЙНІ ЛЯЛЬКИ, РУШНИКИ ТА ВІРШІ

Опубліковано | лютого 11, 2019 | Прокоментуй!

У Харківському обласному організаційно-методичному центрі культури та мистецтва заграли «Слобідські мотиви»: саме таку назву має перша виставка ляльок-мотанок Юлії СОЛОВЙОВОЇ. Кожна лялька являє собою ілюстрацію літературного тексту – від класиків до сучасників.

Іншою складовою експозиції стали кролевецькі рушники від Тетяни ФЕДОСОВОЇ, керівника гуртків «Ткацтво» та «Образотворче мистецтво і дизайн», членкині Національної спілки майстрів народного мистецтва України. На її рушниках – квіти, кетяги калини, виноградні ґрона, птахи, вітряки і навіть державна емблема – тризуб.

Виставка діє з 24 січня по 11 лютого 2019 року.

Розглядаю експонати: їх так і хочеться потримати в руках. Окрім звичних матеріалів, що традиційно використовуються у виготовленні ляльок-мотанок, – а це деревина і натуральний текстиль, – є тут і речі, породжені сучасністю: декоративний бісер, пластикові квіти… а стільники в руках у персонажа-пасічника – з пухирчастої поліетиленової плівки.

Кожну ляльку майстриня Юлія Соловйова, за сумісництвом – доцент кафедри естетичного виховання і технологій дошкільної освіти Харківського педуніверситету ім. Сковороди, кандидат педагогічних наук, – супроводила літературним коментарем, який вказує на джерело натхнення. Є тут і хрестоматійні класики (Квітка-Основ’яненко, Гоголь, Шевченко, Леся Українка), але переважають харків’яни, наші сучасники. Серед них – Віктор Бойко, Віктор Тимченко, Володимир Верховень, Лариса Вировець, Наталка Матюх, Ірина Мироненко, Віктор Пінченко, В’ячеслав Романовський, Ніна Супруненко, Ольга Тараненко, Антоніна Тимченко, Ольга Тільна, Юлія Ткачова. Одна лялька присвячена й мені, а ще одну покликали до життя рядки Олександри Ковальової, поетки, перекладачки та громадської діячки: той факт, що Юлії Соловйовій вона доводиться матір’ю, для багатьох став сюрпризом.

Старовинна народна традиція ожила в самісінькому серці великого міста – і про те, як це стало можливим, я розпитала головну героїню виставки.

Л.Х.: Пані Юліє, як у Вас усе починалося, як Ви зацікавились лялькарством?

Ю.С.: Три роки тому на факультеті дошкільної освіти Педуніверситету, де я працюю,  виникла ідея створення музею іграшки. Викладачі та студенти взялися втілювати цю ідею в життя, і наразі ми маємо чудовий музей. Ось тоді я й захопилася цим видом творчості.

Ляльки-мотанки сьогодні дуже популярні, їх виготовляють багато майстринь, тож я вирішила спробувати зробити щось оригінальне. Саме в той час до рук мені потрапила книга «Таємничий світ ляльки-мотанки»: її автор – Ольга Тарасова, майстрині з Лозівського району Харківської області, яка втілює в ляльках-мотанках яскраві, неординарні образи. Ось деякі назви її ляльок: «Циганка», «Магістр психології»,  навіть «Дівчата з організації ‘‘Фемен’’». У мене виник задум створити ляльок­ – літературних персонажів. Спочатку це були гоголівські Солоха та Вакула з Оксаною, Козир-дівка з твору Квітки-Основ‘яненка та інші образи, взяті в класиків української літератури.

Л.Х.: А за яким принципом Ви добирали літературні джерела? І яку роль у створенні такої художньої концепції відіграла Ваша мама, відома поетка Олександра Ковальова?

Ю.С.: Побутує уявлення, буцімто поети не люблять поетів, – але ж мама,  навпаки, дуже любить творчість своїх колеґ, часто цитує їхні рядки (всміхається). З кожної книжки, яка до нас потрапляє, мені запам’ятовується щось яскраве, таке, що хотілося б відтворити невербальними засобами. От якось і спало мені на думку створити серію ляльок-мотанок за творчістю слобідських поетів. Можна сказати, це була наша спільна з мамою ідея.

Як на мене, наші слобожанські поети – різних поколінь – заслуговують  на більшу увагу, аніж мають нині в загальноукраїнському літературному просторі. У наших поетів є дуже багаті образні ряди, яскраві кольори, багато філософського… Словом, є що відтворювати, є з чого ліпити оригінальні образи.

Це шлях, якому немає кінця. Хочеться з часом створити ляльки за мотивами творчості Василя Мисика, Івана Виргана, Василя Борового. Я вже бачу їх перед очима, хіба що руки ще не дійшли.

Л.Х.: Поетка Ольга Тараненко радить Вам розширити літературну базу виставки, долучивши роботи, пов’язані з творчістю інших авторів з усієї України, і возити експозицію до інших областей. Як Ви ставитесь до таких задумів? І взагалі – які Ваші подальші плани?

Ю.С.: Дуже багато нових ідей і образів, які бажалося б утілити. Зокрема – хочеться створити ляльки за віршами Ліни Костенко та інших шістдесятників.

Що стосується перспективи експонувати виставку в різних реґіонах, то вона вельми приваблива як ідея, але зреалізувати її наразі складно. Для цього потрібні кошти, реальна офіційна підтримка з боку культурчиновництва тощо.

Л.Х.: Чи є шанси знайти спонсора для мистецької діяльності такого характеру?

Ю.С.: Мабуть, спонсори є тоді, коли є люди культури.

Л.Х.: Що поєднує Вас із Тетяною Федосовою, майстринею-рушникаркою, чиї витвори стали таким органічним доповненням до Ваших ляльок?

Ю.С.: Тетяна Федосова – дуже талановита людина, в своїх рушниках вона застосовує елементи кролевецького народного ткацтва. Ці рушники вражають своєю монументальністю і красою. Тут і Богиня-Берегиня, і традиційні вітряки в індивідуальній інтерпретації майстрині, і український коровай, і казкова жар-птиця.

Л.Х.: Якими є сьогоднішні перспективи традиційних жанрів народної творчості, якщо брати до уваги реалії великого міста?

Ю.С.: Вірю, що народна творчість завжди житиме і розвиватиметься, доки живе і має духовні потреби останній представник того чи іншого етносу. Творчий процес може прибирати часом неочікуваних форм, часом не відразу буде вгадуватися,  де пробило першоджерело, але такі джерела пробиватимуться, душа свої потреби вдовольнятиме, навіть якщо й сама цього не усвідомлюватиме до кінця.

У чому сучасність,  у чому вічність… розрізнити не так просто. Як говорив мудрий Василь Мисик: «Сучасність, вона в найголовнішому – в тобі».

Л.Х.: Юліє, якщо вже ми говоримо про часові координати: що сучасного у Ваших ляльках? Що в них традиційне, а що новаторське?

Ю.С.: Традиційним є сам принцип створення ляльки: візьмімо зокрема такий специфічний елемент, як хрест на обличчі.

Л.Х.: Наші предки не наважувалися робити ляльок з обличчями, бо існувало вірування, нібито через очі лялька може ввібрати в себе злий дух…

Ю.С.: Крім того, нехарактерними для традиційної ляльки були чоловічі образи, а в мене вони є, і є навіть образ Григорія Сковороди (сміється).

Л.Х.: А сучасні матеріали? Адже Ви їх використовуєте.

Ю.С.: Традиційну ляльку-оберіг завжди виготовляли з натуральних тканин. Мої ж герої та героїні вимагають дещо іншого підходу – та ж таки Мавка та Польова царівна… Тут і стають у пригоді сучасні прикраси та оздоблювальні елементи. До речі, в деяких відвідувачів виставки виникли ідеї, як удосконалити вбрання Мавки…

Л.Х. Це вже прагнення до співавторства!

Ю.С.: Мені це дуже приємно. Значить, людям цікаво, і, можливо, створенням ляльок захопиться хтось іще.

Текст: Люцина ХВОРОСТ

Фото: з особистого архіву Юлії СОЛОВЙОВОЇ та Олександри КОВАЛЬОВОЇ

---

День народження Ольги Тараненко

Опубліковано | січня 29, 2019 | Прокоментуй!

28 січня святкує День народження Ольга Степанівна Тараненко. Струна її поезії звучить не пафосно, не показово, але ця музика така незвична й прониклива, що істотно відрізняється від звучання творів інших слобожанських авторів. Ця лірика болюча – на лезі ножа, відверта – аж до натуралістичності, іронічна – часом жаска, жіночо-беззахисна, розчахнута до Бога, у вічному пошуку гармонії, у вічному пошуку притулку. І напрочуд багата – півтонами, інтонаціями. Любов’ю. Всеохопною, безкомпромісною, самовідданою. Читати далі

---

Політ голубки

Опубліковано | січня 13, 2019 | Прокоментуй!

Висока і трагічна доля

Олени Голуб-Пушкар (4.11.1958–5.01.2018)[1]

Олена Голуб-Пушкар загинула в переддень Різдва, 5 січня 2018 року. Увечері поверталася з церкви, поспішаючи в свою Малу Данилівку, щоби провести на потяг сина. Переходила в темряві окружну дорогу та була збита машиною, яка мчалася на великій швидкості, виїхавши на зустрічну смугу.

Водій поїхав з місця трагедії. Чи був він посланцем небесного розпорядника доль або просто байдужою до чужого життя людиною? Так чи інакше, сама Олена не стала б волати до відплати, вважаючи, що ця людина вже й так сама себе покарала, живучи в постійному жахові і почутті провини.

Але із-за нього Олени більше нема, вона десь за обрієм, і, мабуть, в обіймах Творця, яких вона так прагнула. Творця, який став головним героєм і адресатом її поезії – живий Бог, який виглядає з кожної квітки вишні, з кожної кульбабки на пагорбку.

Таке уявлення про світ було не завжди. Отримавши, як і усі ми, ровесники та друзі, атеїстичне виховання, студенткою раптом відкрила для себе Христа, побачивши Його на іконі Рубльова у Загорську. А потім, працюючи вчителькою у Тернополі, зустріла жінку, яка показала їй шлях до улюбленого Іісуса. Читати далі

---

Степан Бандера — з відстані часу

Опубліковано | січня 5, 2019 | Прокоментуй!

Першого дня нового, 2019 року по всій Україні — від Львова й Тернополя до Полтави й Харкова — урочисто відзначили 110 річницю від народження Провідника Організації українських націоналістів (ОУН) Степана Бандери. Ця знаменна дата привернула також увагу мільйонів українців, що живуть далеко за межами своєї історичної Батьківщини.

Як відомо, Верховна Рада України 18 грудня 2018 року ухвалила постанову про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв на прийдешній рік, серед яких — день народження Степана Бандери. За тиждень до цього (11 грудня) Львівська обласна рада проголосила 2019 рік на Львівщині роком Степана Бандери та Організації українських націоналістів. А ще раніше (26 липня 2018 року) подібне рішення прийняли депутати Житомирської обласної ради, проголосивши рік Степана Бандери в Житомирській області. Також обласна рада рекомендувала Житомирській міській раді передбачити при формуванні міського бюджету на 2019 рік кошти для встановлення пам’ятника Степанові Бандері в місті Житомирі. Читати далі

---

«Ще прийдуть ті, кому цікаві ми». Радіопрезентація ювілейної книжки Олександри Ковальової

Опубліковано | грудня 17, 2018 | Прокоментуй!

Сучасний читач звик до коротких назв книжок віршів. Часто це взагалі одне слово. Олександра Ковальова назвала своє майже «вибране» довгим рядком «Незглибиме літо Батьківщини». Чому так?
Олександра Ковальова. Назва мала бути інша, а цю мені підказала харківська поетеса Ольга Тільна. Це рядок із вірша «Він стояв у запраній сорочці на високім березі Дінця». Багато сумних сторінок в нашій історії, а літо дуже любив Григорій Сковорода. «Літо – пора вождєлєнная», – писав він. Я теж дуже люблю літо. Читати далі

---

Вітаємо лауреатів міжнародної премії з різних країн

Опубліковано | грудня 6, 2018 | Прокоментуй!

Журі Конкурсу “Міжнародна Слов’янська Поетична Премія” (МСПП) для молодих поетів, що пишуть слов’янськими мовами, оголошує результати Конкурсу МСПП-2018:

Читати далі

---