Опубліковано | 9 листопадаа, 2021 | Прокоментуй!
Інтернет-зустріч, присвячена Василю Мисику, що відбулась 16 жовтня 2021р. за ініціативи Харківської обласної організації НСПУ, – велика подія для нашої культури. Презентація книжки « … І цілий всесвіт допоміг нести», укладеної Олександрою Ковальовою, Іриною Мироненко, Анатолієм Перервою та Анатолієм Стожуком, стала приводом до спілкування літературознавців, перекладознавців, літераторів, музейників, шанувальників таланту Василя Олександровича з усієї України. Велика вдячність за появу цієї книжки шановній упорядниці пані Олександрі Ковальовій, поетесі та перекладачці, й панові Анатолію Стожуку, голові Харківської обласної організації спілки письменників, письменникові та літературознавцеві, директору видавництва «Майдан», чиїм коштом і було здійснено видання.
Читати даліОпубліковано | 5 листопадаа, 2021 | Прокоментуй!
5 листопада Леоніду Ушкалову виповнилося б 65 років. З нагоди ювілею пропонуємо вашій увазі спогади Анатолія Новикова.
Звістка про раптову, неочікувану смерть Леоніда Ушкалова мене, по суті, приголомшила. Цю реальність (для мене це якийсь сюрреалізм) досить важко усвідомити навіть тепер, коли пройшло вже чимало часу – понад дев’ять місяців. Адже він був у розквіті своїх творчих сил і начебто мав для свого віку відносно непогане фізичне здоров’я. Але це, мабуть, так здавалося лише на перший погляд. Очевидно, велика перевтома (Леонід в останні роки щороку друкував по кілька книг, поєднуючи це з викладацькою діяльністю) далася взнаки. Якось Льоня мені навіть жалівся, що від перевтоми непритомнів, проте не хотів збавляти темпів. Таке враження, що він постійно перебував у творчому цейтноті, поспішаючи якомога швидше виплеснути в електронну комп’ютерну пам’ять, а потім на папір свій величезний запас знань, свої непересічні думки. Однак організм не витримав таких темпів, і, на превеликий жаль, сталося те, що сталося.
З Льонею Ушкаловим (для мне він назавжди залишиться Льонею) ми познайомилися понад чотири десятиліття тому – в листопаді 1976 року, коли в Харківському державному університеті (тепер Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна) почали працювали десятимісячні підготовчі курси для майбутніх вступників. Ці курси неофіційно називали робфаком (мабуть, за аналогією в 1920-ті роки), оскільки навчатися на них із практично гарантованим вступом до університету мала право лише робітнича молодь, тобто юнаки й дівчата зі стажем два і більше роки. Притому безпосередньо на виробництві – на заводі, фабриці чи в колгоспі. Зараховували туди за спеціальним направленням керівників відповідних виробничих колективів. А ще на робфак на таких же умовах приймали демобілізованих із лав Радянської армії. Саме такими вчорашніми солдатами й були ми з Льонею та ще півтора десятками інших таких же наших товаришів, що виявили бажання гризти граніт науки на філологічному факультеті одного з кращих в Україні вишів. Серед цих останніх, до речі, був і Микола Філон – теперішній завідувач кафедри української мови в Каразінському університеті. Щоправда, навчалися ми з Льонею на різних відділеннях – я на російському (спеціальність – російська мова і література), а він на українському (українська мова і література). Але, ясна річ, ми досить часто пересікалися – і під час перебування на робфаці, і після того, як наступного 1977 року стали студентами й перебазувалися з головного корпусу університету, що знаходився за адресою площа Дзержинського, 4 (тепер – площа Свободи) у приміщення на вулиці Гоголя, 7, де тоді розташовувався філологічний факультет. Тим більше, що деякі дисципліни читалися для всього потоку (наприклад, історія КПРС).
Читати даліОпубліковано | 27 Грудня, 2020 | Прокоментуй!
“Людей часто вабить сам дух спогадів, хай навіть недостовірних, переформатованих свавіллям часу, зі зміщеним фокусом відображення і т.п. “, – так починає свої мемуари харківська письменниця Олександра Ковальова.
До Вашої уваги цикл спогадів із п’яти частин:
1. Перші кроки (спогади про дитячі роки)
2. Studiosus (спогади про навчання)
3. Спілка. Спадщина (спогади про Спілку письменників, організацію “Спадщина”)
4. Моє германофільство. Розповідь про багаторічні німецько-українські літературні зв’язки Харкова.
5. Літературна мозаїка
Опубліковано | 12 Травня, 2020 | Прокоментуй!
Усе замовчуване згодом розкривається, а загублене, на щастя, часом знаходиться. Дійсно важливе. Необхідне.
Так завдяки старанням професора Елеонори Соловей (Київ) та письменника, директора видавництва “Майдан” Анатолія Стожука (Харків) УПЕРШЕ побачив світ окремою книгою діамант перекладацької літератури – український МИСИКОВИЙ варіант “Ромео і Джульєтти” Вільяма Шекспіра.
Читати даліОпубліковано | 22 листопадаа, 2019 | Прокоментуй!
12-го лютого 2017 р. на письменницькому сайті харківської організації НСПУ було опубліковано першу частину літературно-критичного рукопису, де авторка зібрала статті та нариси, створені в різний час з приводу різних літературних подій та явищ. Найчастіше це відгук на вихід у світ нової книги того чи іншого автора, іноді – спроба включитися в дискусію, яка мала більший чи менший розголос у літературному житті, ще інший варіант – намагання через спогад утримати в активному вжитку ті чи інші літературні скарби нашого краю. Сьогодні ми пропонуємо увазі читача другу частину збірки, в якій вміщено статті про І.Качуровського, В.Мисика, В.Борового, Л.Палій, А.Лозинського, І.Мироненко, І.Гургулу, А.Перерву, Н.Супруненко, О.Тараненко, О.Тільну, М.Даниленко, Л.Хворост, Ю.Максимейко, Н.Мар’єнко, О.Якименко, А.Литвиненко (Перевозник), А.Тимченко, Р.Кнодта та М.Целлера.
Опубліковано | 15 Серпня, 2019 | Прокоментуй!
ДОКЛАДНИЙ РОЗКЛАД ПОДІЙ ФЕСТИВАЛЮ ЧИТАЙТЕ ДАЛІ.
Читати далі