Літературний Харків

Леонід Ушкалов. Україна і Європа: нариси з історії літератури та філософії

Опубліковано | листопада 5, 2016 | 1 коментар

Ушкалов Леонід

Україна і Європа: нариси з історії літератури та філософії. – Харків: Майдан, 2016. – 316 с.

У цій книзі подано дванадцять статей, написаних у 2014–2016 роках. У них ідеться про різні матерії: наприклад, про те, яке місце в духовному світі української людини посідає трактат Томи Кемпійського «De imitatione Christi», про ідеї Коперника й західні енциклопедії емблем у старій Україні, про європейські джерела світогляду Григорія Сковороди й Семена Гамалії, про український вимір філософії гумбольдтіанця Олександра Потебні, про образ України, змальований Михайлом Драгомановим, про написану в Сан-Ремо поезію Лесі Українки «Дим», про ідейне підґрунтя української сексуальної революції початку ХХ століття, про «психологічну Європу» Миколи Хвильового. І всі вони об’єднані одним магістральним сюжетом – «Україна і Європа».

Читати тут

---

ХАРКІВ – ВОЛОДИМИРОВІ СВІДЗІНСЬКОМУ

Опубліковано | липня 7, 2016 | Прокоментуй!

На будівлі Харківської обласної організації Національної спілки письменників відкрито меморіальну дошку В. Свідзінському.

Півроку тому серед жовтневих заходів, присвячених 130-річчю від дня народження митця, відбулась екскурсія під назвою «Харків Володимира Свідзінського». Дійсно, поет прикрасив місто, подарувавши європейського штибу творчість і давши приклад надзвичайного стоїцизму в епоху кривавих змін. Тепер же спробуємо змінити відмінок слів у фразі: «Харків – Володимирові Свідзінському».

Читати далі

---

«ВЖЕ НЕ ОДНУ ВЕРСТУ ВІДМІРЯНО ВІД СТЕЖКИ ОТЧОЇ ЗЕМЛІ» (до ювілею ВОЛОДИМИРА КАЛАШНИКА)

Опубліковано | липня 3, 2016 | Прокоментуй!

На третє липня 2016 року припав 80-річний день народження мовознавця-каразінця й поета Володимира Калашника. Коли я ще навчалася в школі, Володимир Семенович уже викладав українську мову на відділенні славістики у Франції, на запрошення Університету Бордо-ІІІ. У Харківському (тоді державному) університеті ми перетнулися як заступник декана філологічного факультету і студентка, староста групи. Читати далі

---

МЕМОРІАЛЬНА ДОШКА ВОЛОДИМИРОВІ СВІДЗІНСЬКОМУ

Опубліковано | червня 22, 2016 | Прокоментуй!

Відкриття меморіальної дошки В. Свідзінському відбудеться 1 липня о 15:00, будівля Спілки письменників (Чернишевська, 59).

Постать Володимира Свідзінського (1885-1941) знакова для української літератури. Лірика митця 20-30-х рр. ХХ ст. становить яскраве вираження українського модернізму, елітарної культури. Для поета була далека приналежність до будь-яких партій чи літугруповань, його твори вияскравлюють гармонію особистості поза зламами політичних та історичних епох. Читати далі

---

«МОЯ ЄДИНА СВІТЛА ЦЯТОЧКА В ЖИТТІ»

Опубліковано | травня 27, 2016 | Прокоментуй!

          Древній художник, ілюстратор книжок для східного правителя, коштовні рукописні фоліанти супроводжував зображеннями себе і своєї коханої. Себе завжди малював червоною фарбою, а її — синьою. Ніби порівнював із стрімкістю вогню й недосяжністю неба.

Наш сучасник Олександр Шугай написав книжку про реальну пару, в житті якої були схід (Азія) і Західна Європа, Харків і Соловки, кольори страждань і короткого щастя. Хист до малювання мали і він, і вона. Він нібито розписав у степу капличку на місці падіння метеорита, вона подарувала йому автопортрет у східному вбранні, з напівзатуленою покривалом половиною обличчя — аби виразнішими здавалися темні очі. Той малюнок буде над його робочим столом до останніх днів життя. “Цвіт вишні, або Втрачене кохання Василя Мисика” (оповідь у листах і документах — з коментарями). Так повністю названо книжку, яка починається листом 1932 року. Читати далі

---

Мисик і ми

Опубліковано | квітня 6, 2016 | Прокоментуй!

Колись нашому класу треба було написати твір на вільну тему про творчість Пушкіна, ще й придумати назву для тих учнівських роздумів.  Ми вже поставили на шкільній сцені  одну з його казок. На репетиціях вчителька випробувала на мені прийом, як виховати  збайдужіння до обставин і оточення: замість дзеркала я брала в руки совок для сміття. Під регіт  інших виконавців ролей  з надією в голосі мала  перепитувати знаряддя для прибирання: “Я ль на свете всех милее?” Репетицію у домашньому завданні я не описувала, але все-таки вплинула  беззахисність дитини, змушеної відтворювати репліку-приказку на очах однокласників, радих  відчути зайвий раз, що вони — абсолютна більшість.  Тож  мій твір був із лаконічною назвою “Я і Пушкін”.  Вчителька-експериментатор навіть похвалила. Пушкін був для малої читачки не живою людиною, з якою хотілося б говорити, а  просто уособленням осені, отієї, що “унылая пора”, але й “очей очарованье”.

Промайнули десятиліття, і  щоб написати про  антологію сучасної поезії харків’ян  та весняний  вечір у письменницькому клубі,  не знаходжу кращої концентрації теми, ніж  поєднання “Мисик і ми”. Саме в такому порядку слів. Читати далі

---