Опубліковано | 10 Серпня, 2023 | Прокоментуй!
З Антоніною ТИМЧЕНКО (нар. 1985), харківською поеткою та літературознавицею, завжди доброзичливою і доречною модераторкою спілчанських письменницьких зустрічей, яка багато років залучала до них молодь, а літнім літераторам допомагала порозумітися з технічними засобами зв’язку, — мені давно хотілося поговорити. І поговорити було про що, тому розмова затяглася. Аж раптом… її перервало повномасштабне російське вторгнення: саме те, про що нас попереджали, але нам не вірилося, трагедія, якої ми боялися понад усе. Тому й інтерв’ю вийшло незвичайним: частково воно позначене мирним часом, коли можна було спокійно читати вірші, погойдуючись на медитативній хвилі й вишукуючи приховані сенси за добре знаними словами, а частково обпалене війною.
Тоня обізвалась до мене наприкінці березня 2022 року. Виявилося, вона в Польщі, як і я. У перші дні березня вона з родиною змушена була тікати з обстрілюваного Харкова. Вона уникає публічного розкриття подробиць, але, ручаюся, її історія могла б правити за узагальнену ілюстрацію долі українських жінок, які ціною величезного напруження сил рятували своїх найближчих від смертельної небезпеки.
І все ж насамперед я дивлюсь на Тоню як на авторку чудової лірики, в якій гармонійно поєднується традиційне і сучасне, безпосередньо-живе та ідеалістично-філософське. Мало того: я вперше зустрічаю містянку, яка б здобулася на настільки автентичне, місцями майже фольклорне звучання своєї поезії. Дослухатись лише до назв її поетичних збірок: «Посаг», «Бабинець»… Хочеться вірити, що ні метушня повсякдення, ні перипетії війни та евакуації не стишать її поетичного голосу, а зміцнять його, нададуть йому нових, не менш глибоких та щирих інтонацій.
Читати даліОпубліковано | 22 Червня, 2023 | Прокоментуй!
— Що змінила у вас війна?
Про це в затишному кабінеті наукового центру у Варшаві питає нас пані професорка, ефектна пишноволоса блондинка, елегантно вбрана і, попри свої п’ятдесят із гаком, по-дівочому струнка. Вона спеціалізується на соціології та конфліктології; народжена в Криму, але понад двадцять років працює у Сполучених Штатах. Перепрошує за те, що говорить із нами російською: української свого часу опанувати так і не встигла — вся освіта і вся наука у зросійщеному Криму в 1990-і роки функціонували російською. Втім, і російська її вже трохи силувана: останні два десятки років науковиця послуговується переважно англійською, тож і тут мимоволі вставляє англійські слова: «…і ми задумали зробити investigation (1)…».
Вислухавши запитання, ми поринаємо у спогади — кожен у свої. Ми — її фокус-група: українські біженці в Польщі. Нас семеро: шість жінок і лише один чоловік, що й не дивно — чоловіків призовного віку з України не випускають. Майже всі ми — середнього віку: від тридцяти до п’ятдесяти. Лише одна жінка старша, на вигляд їй близько шістдесяти, але її присадкувата постать сповнена внутрішньої енергії, а голос звучить рішуче і владно. Вона й відповідає першою. Говорить російською.
Читати даліОпубліковано | 12 Червня, 2023 | Прокоментуй!
Перо ніколи не затупить списа, як спис не затупить перо.
Мігель Сервантес. Дон Кіхот.
Тепер, коли остаточно з’ясувалося, що мій тезко й однофамілець таки загинув, саме час остаточно з’ясувати, хто є хто. А покійний М.Горбачов висловлювався трохи по-іншому.
Тим паче, що домислів і пліток з цього приводу навесні та влітку торік було немало. Надто серед людей, далеких від літератури. А ще ж ми обидва з Харківщини. Хоча він так і не став членом Спілки, але яке вже це тепер має значення?
Чи знав я його? Так, знав. Ще з тих часів, коли він був мало кому відомим, окрім своїх друзів-земляків з Ізюмщини. А було воно так. Будучи в Харкові, я завжди намагався зайти і в Спілку письменників, аби дізнатися, що ж нового в колег та розповісти про своє.
Читати даліОпубліковано | 21 Квітня, 2023 | Прокоментуй!
Майя Львович (23.04.1933- 13.07.2015) народилася в сонячній веселій Одесі. Отже з місцем народження їй пощастило. Не пощастило з датою: страшна весна 33-го. А далі строкатий алфавіт географічних назв, котрі в тій чи іншій мірі пов’язані з біографією поетеси: Алза, Актюбинська область, Ашмянка, Бєларусь, Берестейщина, Гомель, Каролішчавіці, Казахстан, Одеса, Харків і т. д.
Читати даліОпубліковано | 1 Грудня, 2022 | Прокоментуй!
Олександра Ковальова, Харків
Триста років багато це чи мало, аби щось осмислити, осягнути? Іноді багато, іноді мало. У нашому випадку, звісно, мало. Що нам відомо про нашого великого земляка в рамках його біографії? Те, що його батьком був малоземельний козак Лубенського полку Сава Сковорода. А от мати, з матір’ю, тут усе дуже непросто, адже ма-ти філософа, Пелагея Степанівна, походила з роду Шан-Гіреїв, які служили в Канівському та Корсунському полках, вважалися прями-ми нащадками Чингісхана і правили Кримом понад чотириста років.
Читати даліОпубліковано | 9 листопадаа, 2021 | Прокоментуй!
Інтернет-зустріч, присвячена Василю Мисику, що відбулась 16 жовтня 2021р. за ініціативи Харківської обласної організації НСПУ, – велика подія для нашої культури. Презентація книжки « … І цілий всесвіт допоміг нести», укладеної Олександрою Ковальовою, Іриною Мироненко, Анатолієм Перервою та Анатолієм Стожуком, стала приводом до спілкування літературознавців, перекладознавців, літераторів, музейників, шанувальників таланту Василя Олександровича з усієї України. Велика вдячність за появу цієї книжки шановній упорядниці пані Олександрі Ковальовій, поетесі та перекладачці, й панові Анатолію Стожуку, голові Харківської обласної організації спілки письменників, письменникові та літературознавцеві, директору видавництва «Майдан», чиїм коштом і було здійснено видання.
Читати далі