Новинки

Життя під знаком Маковія (До 100-ліття з дня народження Інни Христенко)

Опубліковано | серпня 16, 2019 | Прокоментуй!

Є люди, згадувати яких означає – оновлювати та збагачувати власну душу. Не завжди скарби, залишені на землі тими, що пішли в той чи інший час у засвіти, зберігаються ретельно та відповідально, але справжні скарби не губляться ніколи, навіть якщо вони не втілилися в  ошатні томи, бронзові погруддя чи інші пам’ятки та пам’ятники.  Духовне не вмирає і не зникає.  Незникома і пам’ять про нашу незабутню  харків’янку  Інну Христенко, яка належала до рідкісно цілісних натур, про яких в народі говорили: „Їм життя прожити, як пісню проспівати.” Так вона і прожила своє дуже нелегке, але таке насичене людьми, подіями, творчістю життя.

Читати далі

---

Євген Баран: Мало бачити, мало читати. Треба СЛУХАТИ

Опубліковано | травня 2, 2019 | Прокоментуй!

Читаючи книги Євгена Барана «Недописана книга…» та «Недописана книга частина инча…» ( два ошатних томика дуже схожих на кишенькові записнички), намагалася слухати ці книжки, щоб почути бодай якісь думки автора. Чим більше було прочитано сторінок, тим ближчим ставав для мене цей автор. Він поступово розкривався для мене не тільки, як письменник, а як людина. Ніби знайомство з Євгеном Бараном було не віртуальним чи фрагментарним, а справжнім, реальним, пізнаючи душу і характер цього незвичайного чоловіка. Найбільше в цих книжка мені сподобалася і вразила щирість Є. Барана, яка іноді межує з жорсткістю. Його сміливість у слові спонукає до наслідування, та на жаль, у мене не вистачить тієї сміливості, щоби так правдиво відкривати свої думки… Зате в мене з’явився ще один кумир у нашій українській сучасній літературі!

Юлія Ткачова

---

Михайло Слабошпицький: нові книги

Опубліковано | травня 2, 2019 | Прокоментуй!

Отримала від Михайла Слабошпицького книги в подарунок «Протирання дзеркал» і «Тіні в дзеркалі». Відкрила посилку і вражено заклякла! Це не просто книги – це енциклопедії людських доль. Кілька днів не наважуся взяти до рук цей поважний фоліант. Лежать на кріслі ці величезні томи серед інших книг і я боюся, що не осилю їх. Але це ж подарунок! Розкішний подарунок від самого Михайла Слабошпицького!!! Не маю права відкладати читання!
Відкриваю першу сторінку «Протирання дзеркал». Починаю читати і відразу відчуваю зрідненість з цим письмом. М.Слабошпицький пише: «Писати, щоби жити». Як же мені це близько! Продовжую читання: цікаво – не відірватися! Але перегортати кожну сторінку, то ніби збиратися на скелю. Я лізу павучком, перебираючи пальцями по книжці, щоб дістатися продовження тексту. А в грудях солодке очікування, що ж там далі написав Михайло Федотович…
Приголомшено натрапляю на цитату Фелікса Кривіна: «Із життя ідуть, як із трамваю – на твій відхід звертають увагу лише ті, кому ти поступився місцем або наступив на ногу». А я ще в 2015 році написала ось такий вірш:

Читати далі

---

Леонід УШКАЛОВ. УКРАЇНЦІ В БОРОТЬБІ ЗА СВОБОДУ: СТОЛІТНІЙ ЮВІЛЕЙ КВІТКИ-ОСНОВ’ЯНЕНКА

Опубліковано | листопада 28, 2018 | Прокоментуй!

До 240-ої річниці від дня народження

Григорія Квітки-Основ’яненка

 

Григорій Квітка-Основ’яненко посідає особливе місце в історії української літератури. Ще за його життя Микола Костомаров у своїй харківській праці 1842 року «Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке» стверджував: «Поза всяким сумнівом, честь піднесення рідного слова на найвищий щабель розвитку, – смію сказати, честь створення української літератури належить письменникові, який заховався під прибраним ім’ям Основ’яненка» [Костомаров, с. 167]. Пройде ще три десятиліття, і Михайло Драгоманов у листі до Мелітона Бучинського від 25 грудня 1872 року напише із Флоренції, що Квітка-Основ’яненко, поруч із Шевченком та Гоголем, належить до трійки найвидатніших українських письменників ХІХ століття [Драгоманов 1910, с. 230]. Та, певна річ, іще поважніше місце Квітка посідає в «історії харківської культури». Про кого б із відомих слобідських діячів не заходила мова, поруч із ним одразу ж зринає Квітка. Читати далі

---

О. Ковальова: «Любити все  під небом суще» (рецензія на книгу “Ольга Тільна: На житті настояні слова: Поезії. – Х.: Майдан, 2015”)

Опубліковано | листопада 27, 2018 | Прокоментуй!

Гортаю нову книгу Ольги Тільної і думаю, чого я жду від неї.  Адже від нової книги давно знайомого тобі автора завжди чогось ждеш, та чи завжди знаходиш те, на що чекав? У справжнього поета неодмінно є щось незмінне, це як формула крові, хода, інтонація. В Ольги Тільної вишукуєш  лише їй притаманну прозорість слова, думки, наміру. Чи знаходиш? Практично завжди. ДНК – поняття константне, в поезії також.  Як при такому розкладі вибудовується образний ряд?  Просто чудово, від прозорості він лише виграє. Поет від чогось відштовхується, до чогось лине, на щось орієнтується.  На жаль, останнім часом дуже рідко з’являються  статті-огляди в ракурсі літературних гуртів, течій в рамках одного покоління чи порівняння репрезентантів різних поколінь в аспекті хоча б простої інвентаризації.  Статті про  нових і старих авторів здебільшого носять компліментарний характер. Я аж ніяк не проти такого роду описів творчого процесу, але шкода, що ледь не завжди потуги нашої критики зводяться саме до компліментарного аспекту. Хотілося б, якщо не критики (критиків у нас, як динозаврів,  і з цим уже нічого не поробиш!), то хоча б якоїсь спроби аналізу на рівні читацької уваги. Мабуть, у цьому руслі будуть і мої потуги.  На сьогоднішній день літературна ситуація в Харкові аж ніяк не безнадійна. Відрадно й те, що ряди «оспілчанених» авторів помітно пожвавилися представниками молодшого і зовсім молодого покоління.  Талантів стало густо, їхні пошуки і доробки  варті серйозної уваги. Читати далі

---

ЛЮДИНА ПІСЛЯ КВІТНЕВОГО СНІГОПАДУ

Опубліковано | листопада 27, 2018 | Прокоментуй!

 

Олександр Бобошко іноді нагадує мені хлопчака, який у ве-

ликій книжці домальовує ріжки й капелюхи класикам, власні

строфи вписує між формулами і графіками, таблицями і схема-

ми. Сучасні поети часто мають фах і місце роботи, досить дале-

кі від послідовного вивчення різної літературознавчої мороки.

Іноді саме це приносить їм хлоп’ячу нестримність, намагання

багато чого переінакшити, написати вірша так, ніби це фарбу-

вання паркану Томом Сойєром, коли й самому хочеться долу-

читися (у нашому випадку – до гри слів, іронізмів і ліричних

відступів-втеч від міських трафаретів). Читати далі

---