Хворост Люцина Володимирівна

Антоніна ТИМЧЕНКО: «Поезія — код, на розгадування якого не вистачить життя»

Опубліковано | 10 Серпня, 2023 | Прокоментуй!

• 

З Антоніною ТИМЧЕНКО (нар. 1985), харківською поеткою та літературознавицею, завжди доброзичливою і доречною модераторкою спілчанських письменницьких зустрічей, яка багато років залучала до них молодь, а літнім літераторам допомагала порозумітися з технічними засобами зв’язку, — мені давно хотілося поговорити. І поговорити було про що, тому розмова затяглася. Аж раптом… її перервало повномасштабне російське вторгнення: саме те, про що нас попереджали, але нам не вірилося, трагедія, якої ми боялися понад усе. Тому й інтерв’ю вийшло незвичайним: частково воно позначене мирним часом, коли можна було спокійно читати вірші, погойдуючись на медитативній хвилі й вишукуючи приховані сенси за добре знаними словами, а частково обпалене війною. 

Тоня обізвалась до мене наприкінці березня 2022 року. Виявилося, вона в Польщі, як і я. У перші дні березня вона з родиною змушена була тікати з обстрілюваного Харкова. Вона уникає публічного розкриття подробиць, але, ручаюся, її історія могла б правити за узагальнену ілюстрацію долі українських жінок, які ціною величезного напруження сил рятували своїх найближчих від смертельної небезпеки.  

І все ж насамперед я дивлюсь на Тоню як на авторку чудової лірики, в якій гармонійно поєднується традиційне і сучасне, безпосередньо-живе та ідеалістично-філософське. Мало того: я вперше зустрічаю містянку, яка б здобулася на настільки автентичне, місцями майже фольклорне звучання своєї поезії. Дослухатись лише до назв її поетичних збірок: «Посаг», «Бабинець»… Хочеться вірити, що ні метушня повсякдення, ні перипетії війни та евакуації не стишать її поетичного голосу, а зміцнять його, нададуть йому нових, не менш глибоких та щирих інтонацій. 

Читати далі

---

ЩО ЗМІНИЛА У НАС ВІЙНА: Есей Люцини Хворост

Опубліковано | 22 Червня, 2023 | Прокоментуй!

— Що змінила у вас війна?

Про це в затишному кабінеті наукового центру у Варшаві питає нас пані професорка, ефектна пишноволоса блондинка, елегантно вбрана і, попри свої п’ятдесят із гаком, по-дівочому струнка. Вона спеціалізується на соціології та конфліктології; народжена в Криму, але понад двадцять років працює у Сполучених Штатах. Перепрошує за те, що говорить із нами російською: української свого часу опанувати так і не встигла — вся освіта і вся наука у зросійщеному Криму в 1990-і роки функціонували російською. Втім, і російська її вже трохи силувана: останні два десятки років науковиця послуговується переважно англійською, тож і тут мимоволі вставляє англійські слова: «…і ми задумали зробити investigation (1)…».

Вислухавши запитання, ми поринаємо у спогади — кожен у свої. Ми — її фокус-група: українські біженці в Польщі. Нас семеро: шість жінок і лише один чоловік, що й не дивно — чоловіків призовного віку з України не випускають. Майже всі ми — середнього віку: від тридцяти до п’ятдесяти. Лише одна жінка старша, на вигляд їй близько шістдесяти, але її присадкувата постать сповнена внутрішньої енергії, а голос звучить рішуче і владно. Вона й відповідає першою. Говорить російською.

Читати далі

---

Сергій ВАКУЛЕНКО: “На наших землях перспектива все ж таки за українцями”

Опубліковано | 1 Березня, 2021 | Прокоментуй!

У харківській філологічній спільноті досить довго тримала першість мовознавча школа моєї альма-матер — Національного університету імені Василя Каразіна. Здобутки іншого вишу — Національного педагогічного університету імені Григорія Сковороди — тривалий час оцінювалися скромніше. Але в останні двадцять — двадцять п’ять років, коли столичні мовознавці говорять про своїх харківських колег, у першу чергу лунає ім’я Сергія ВАКУЛЕНКА (нар. 1960), доцента катедри української мови Педуніверситету, дослідника і поліглота, який, сам вивчившись у каразінців, дуже багато зробив для авторитету сковородинівців.

Дослідник києво-могилянських схоластичних рукописів, знавець мовної філософії Олександра Потебні, перекладач фундаментальної англомовної праці Юрія Шевельова, засновник українсько-польського напрямку на своєму факультеті, семасіолог, історик мови і джерелознавець, а ще блискучий промовець і ентузіаст науки, голова Харківського історико-філологічного товариства, — це все про мого нинішнього співрозмовника.

Сергій Валентинович ласкаво погодився розділити один зі своїх вечорів із Харківським Українським клубом «Апостроф» і за лаштунками розповів про…

Читати далі

---

Хворост Люцина Володимирівна

Опубліковано | 13 Червня, 2012 | Прокоментуй!

ЛЮЦИНА ХВОРОСТ

поет, прозаїк, перекладач

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Хворост Люцина Володимирівна народилася 24 грудня 1982 року в Харкові. Закінчила філологічний факультет Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, українське відділення (2004). Від 2007 року співпрацює з літературно-публіцистичним часописом “Березіль”. Друкувалася також у журналі “Київ”, газетах “Літературна Україна”, “Український простір”, “Пороги” (Чехія), літературно-художніх альманахах та інших виданнях.

Авторка двох поетичних збірок: “ГаЛЮЦИНАції” (2009) та “Паперовий кораблик” (2010).

Лауреат першої премії Міжнародного конкурсу виконавців українського романсу імені Квітки Цісик (2011) і міжнародної премії імені Олеся Гончара за малу прозу (2012).

---