Критика та есеїстика

Присвята Олені Голуб-Пушкар

Опубліковано | 6 Січня, 2020 | Прокоментуй!

Два роки тому напередодні Різдва увірвалося життя харківської поетеси Олени Голуб-Пушкар. Христова донька, вона лишила по собі світло радості від Божого світу, вірші, із яких струменіє любов. Посмертно вийшла упорядкована родичами й друзями поетеси книга “Пелюстка з Божого саду“

Зараз перед вами – спогади-присвяти пані Олені від двох молодих харків’янок – Наталії Ісаєвої та Еліни Волкової.

Читати далі

---

Олександра КОВАЛЬОВА: “Події та постаті” (частина друга)

Опубліковано | 22 листопадаа, 2019 | Прокоментуй!

12-го лютого 2017 р. на письменницькому сайті харківської організації НСПУ було опубліковано першу частину літературно-критичного рукопису, де авторка зібрала статті та нариси, створені в різний час з приводу різних літературних подій та явищ. Найчастіше це відгук на вихід у світ нової книги того чи іншого автора, іноді – спроба включитися  в дискусію, яка мала більший чи менший розголос у літературному житті, ще інший варіант – намагання через спогад утримати в активному вжитку ті чи інші літературні скарби нашого краю. Сьогодні ми пропонуємо увазі читача другу частину збірки, в якій вміщено статті про І.Качуровського, В.Мисика, В.Борового, Л.Палій, А.Лозинського, І.Мироненко, І.Гургулу, А.Перерву, Н.Супруненко, О.Тараненко, О.Тільну, М.Даниленко, Л.Хворост, Ю.Максимейко, Н.Мар’єнко, О.Якименко, А.Литвиненко (Перевозник), А.Тимченко, Р.Кнодта та М.Целлера.

---

Наш осінній резидент

Опубліковано | 6 Жовтня, 2019 | Прокоментуй!

                      Вересень добіг свого кінця, а наш гість,  відомий німецький письменник Міхаель Целлер, уже повернувся додому у  свій Вупперталь, що на північному заході Німеччини.  Упродовж місяця він на запрошення українського Пен-клубу та харківської обласної адміністрації працював у Харкові як учасник проекту «Харківська літературна резиденція». Ним опікувався харківський літературний музей, а ще десятки друзів та знайомих,  яких письменник набув у Харкові за чверть віку, якщо відлік вести від 1994-го року, коли він  уперше відвідав  наше місто.

Читати далі

---

НАШ ДОРОГИЙ ТЕРЕНТІЙОВИЧ… (До 100-річного ювілею)

Опубліковано | 15 Серпня, 2019 | Прокоментуй!

Микола Терентійович Шаповал, сторіччя якого харківські письменники відзначали цього року в червні, був, поза всяким сумнівом, людиною знаковою для Спілки письменників. Він лишив по собі пам’ять і як поет і як прозаїк, і як організатор літературного процесу, і як співчутливий і помічний друг і товариш, і як наставник творчої молоді.

Читати далі

---

“Передмістя” Лариси Вировець

Опубліковано | 2 Травня, 2019 | Прокоментуй!

Надзвичайно приємно коли про тебе пам’ятають і долучають до свого життя. Тоді почуваєшся не окремою людиною на землі, а частинкою спільноти. Такі відчуття подарувала мені Лариса Вировець. Видавши свою третю книжку «Передмістя», вона переслала її на мою адресу, щоби я теж змогла порадіти цій важливій події. І я вдячно раділа, гортаючи цю маленьку рожеву перлинку. Почну як завжди з обкладинки, бо для мене це важлива складова книги. Мереживо залізничних колій створюють відчуття з’єднаності душі читача з душею автора. Книжечка «Передмістя» маленька за змістом, але коштовна за наповненням. Кожен рядочок тут дихає поезією і наповнений сенсом. Я впевнена, що кожна людина яка прочитає цю книжку залишить у своїй душі зернятко посіяне Ларисою Вировець і відчує з нею духовний зв’язок. Моя насінина виросла у вірш і я вдячна пані Ларисі за натхнення і пережиті емоції! Тільки про одне шкодую, що поетичне слово Лариси Вировець дуже ощадливе. Ні, не скупе і не бідне, бо вірші Л. Вировець розкішні, красиві та потужні! Просто хочеться, щоби їх було більше, бо прагнеться якнайдовше бути у світі поезії Лариси Вировець. Тож щиро бажаю дорогій авторці натхнення і можливість втілювати те натхнення у нові поетичні збірки)

Юлія Ткачова

---

Євген Баран: Мало бачити, мало читати. Треба СЛУХАТИ

Опубліковано | 2 Травня, 2019 | Прокоментуй!

Читаючи книги Євгена Барана «Недописана книга…» та «Недописана книга частина инча…» ( два ошатних томика дуже схожих на кишенькові записнички), намагалася слухати ці книжки, щоб почути бодай якісь думки автора. Чим більше було прочитано сторінок, тим ближчим ставав для мене цей автор. Він поступово розкривався для мене не тільки, як письменник, а як людина. Ніби знайомство з Євгеном Бараном було не віртуальним чи фрагментарним, а справжнім, реальним, пізнаючи душу і характер цього незвичайного чоловіка. Найбільше в цих книжка мені сподобалася і вразила щирість Є. Барана, яка іноді межує з жорсткістю. Його сміливість у слові спонукає до наслідування, та на жаль, у мене не вистачить тієї сміливості, щоби так правдиво відкривати свої думки… Зате в мене з’явився ще один кумир у нашій українській сучасній літературі!

Юлія Ткачова

---