Опубліковано | 3 Вересня, 2012 | Прокоментуй!
Хто стерегтиме покинутий рай ?
Його треба зберегти для тих, що прийдуть після нас. Вони мають бути достойнішими, чеснішими, далекогляднішими. Не будуть ловитися на блискучий ринковий гачок ліберальної демократії. Не дадуть ворогу роду людського закривати видавництва й книгарні. Не будуть канонізувати в своїх творах ні компартію, ні спонсора чи грантодавця, а лише читача, для якого життя без поетичної книжки неможливе, як без окрайця хліба, що його щодня дає Бог. Читати далі
Опубліковано | 2 Вересня, 2012 | Прокоментуй!
Мови мої, мови,
Мови мої — квіти,
Рідні діти вас пустили на вітер.
Рідні діти, рідні діти —
Та й занапастили.
І ніхто не дасть вам ради,
Крім мене самої.
Вас я власними рядками
Порятую, мови!
Опубліковано | 2 Вересня, 2012 | Прокоментуй!
Степан Сапеляк
І найперше було слово
І розмовляли квіти
І цвів мак Україною
І йшли віки
І були українці
І створилося
Слово Українське…
Опубліковано | 31 Серпня, 2012 | Прокоментуй!
До питання про мову
Слухаючи брутальні дискусії та спостерігаючи використання бандитських прийомів стосовно просування новітнього закону про мови, мимоволі, шукаючи своїх однодумців, розкриваєш книгу знаного слобожанського історика Д. І. Багалія. Читати далі
Опубліковано | 29 Серпня, 2012 | Прокоментуй!
Якщо говорити про сучасний український театр, то він існує і розвивається. Але цей процес, як і політико-економічна домінанта, “різновекторний”. Щось схоже відбувається зараз на провідних біржах світу – процеси формуються “різнонаправлено”. Щодо економіки і політики зрозуміло – світова криза, переоцінка цінностей, зміна геополітичних напрямів і, нарешті,як підсумок, формування нової геополітичної моделі всепланетного розитку. Як долучається до цього всього українська держава ми відчуваємо усіма фібрами наших сколошканих душ і глибокими зморшками порожніх гаманців та безвихіддю заморожених депозитів. Читати далі
Опубліковано | 21 Серпня, 2012 | Прокоментуй!
…Все більше Олексій Аулов відчуває свою принадлежність до справжньої поезії,
що має під собою традицію, все менше він підкоряється свавіллю обставин, все глибше
хоче зрозуміти суть світобудови. Все ясніше відчуває він, що справжній поет має життя невіддільне від власної творчості.Ось так він приходить до Шевченка, життя якого — повне злиття поезії з долею поета.
«…Він («Тарас між нас») ледве дихати не перестав, побачивши нічний сучасний Харків.» Читати далі