Опубліковано | 22 листопадаа, 2016 | Прокоментуй!
Рецензію І. Михайлина на книгу можна читати тут.
Опубліковано | 22 листопадаа, 2016 | Прокоментуй!
Нещодавно харківська письменниця Ганна Ткаченко отримала Літературну премію імені М. Чабанівського. На хвилях Харківського обласного радіо прозвучала передача “Слобожанські акценти”, присвячена цій події. Слухати програму можна тут.
Опубліковано | 6 листопадаа, 2016 | Прокоментуй!
До уваги читачів два нові оповідання Віктора Кириченка – “Різдвяний гусак” і “Сороки“.
Опубліковано | 20 Серпня, 2016 | Прокоментуй!
Частину першу читати тут, другу – тут, третю – тут
Переображення таємниці
Я вам рекомендую двічі, а то й тричі подумати, перш ніж давати ім`я людині. Сім раз відмір, один відріж – якось казала одна баба найталановитішій зі своїх онучок. Одначе, не талантом єдиним: внучка виросла і вчинила в своєму житті рівно навпаки. Читати далі
Опубліковано | 27 Липня, 2016 | Прокоментуй!
Кортик
Сам не знаю, навіщо я це зробив.
У мене була молода дружина. І вона дивилася на мене, дивилася на телефон – то на мене, на то телефон.
А тоді знічев`я сказала моєму батькові: «Радійте, татку, ваш син знову без задніх ніг додому приперся!» Я виймаю з-за пазухи кортик, позичений у дяді Жені, і кажу, дуже жартома: «Поклади трубку».
Я – за нею, і вона вмикає максимальну швидкість. Я біжу, і кричу слова про кохання. Плачу, рву на собі волосся і благаю її повернутися. Ноги в мене весь час заплітаються і ніяк не вдається її наздогнати. Я падаю в калюжу. І тільки зараз помічаю, що біг вулицею з простягнутим уперед кортиком у руці.
Краплі води у вигляді цілих стосів, струменями і чітко, як м’ячик у лунку в ґольфі, лягають у мою калюжу. Водні кола в ній пульсують рівномірно, утворюючи незмінні кружальця, схожі на маленькі прорвані наривчики на тілі немовляти. Я лежу і дивлюся на омріяний кортик, і тільки зараз до мене починає доходити, що між нами, напевно, усе скінчилось. Читати далі
Опубліковано | 9 Липня, 2016 | Прокоментуй!
Частину першу читати тут, другу – тут
Маневровий проплив просто перед очима. І чомусь беззвучно, як лінкор на обрії. Вони були якісь дивні і красиві. Дама, опершись на гранітне підвіконня вокзалу, в обтягнутих чорних брюках, за якими вгадувалися непомірно огромні, надприродні стегна, еротизм яких цього разу дещо пом’якшував, щоправда, чорний колір і крій брюк. І її бахур, з класичними залисинами, непомірно жвавий і водночас мовчазно простягаючий їй назустріч руку. Усмішка, яка грала на її вродливому обличчі, де очі були скриті окулярами, не змінила своїх обрисів. І тільки рух тендітної руки видав емоції. З викривленого, незугарного тіла, в якому було сховане щось приховано-квапливе, схоже на рух на негайну втечу звідси, вгадувався незадачливий коханець, який залишив навік-вічні, а скорше, на кілька рахованих еденських днів, жінку та п’ятеро дітей у гонитві за мрією. Вона була схожа на дівку. Архісексуальна, вона поводилася стримано і витончено – явно, перекладачка на англійську з провінції, яка приїхала в мегаполіс на зустріч із ще не покуштованим нею в цьому житті коханцем, із яким вона мріє прокусити-таки того досі забороненого їй, міщанці, плоду. Зараз вони стоять і думають, якими митями насолоджуватися далі. З виглядом змовника, дістає вона з сумочки рекламну газетку і її палець уже човгає в пошуках найдешевшого київського житла на добу. Читати далі