Публікації за тегом "1920-ті роки"

«Очима культури» № 32. «Великий стиль» Миколи Зерова.

Опубліковано | 27 Травня, 2014 | Прокоментуй!

Почавши монументальну працю над перекладом Верґілієвої «Енеїди» 1931 р., Микола Зеров устиг лишити за собою (перед арештом у 1935 р.) тільки неповних п’ять пісень епопеї. Уперше вони були надруковані в підготовленому його другом Максимом Рильським виданні вибраних творів поета у Києві 1966 р.; згодом у найповнішому на сьогодні (хоча й ще далеко не повному) зібранні творів Зерова у двох томах (1990). Сьогодні ж вони в інтернеті (приміром, на сайті «Бібліотеки української літератури»), отож, кожен небайдужий читач може на свій смак перевірити, як філіґранно й високочоло, а в цей сам час як органічно звучить україномовна поезія Зерова-Верґілія, не втративши свіжості звучання за вісім десятиліть. Читати далі

«Очима культури» № 31. Микола Хвильовий крізь призму містики.

Опубліковано | 21 Травня, 2014 | 1 коментар

У 1953 р., у вагомій в історії українського «хвильовознавства» статті «Хвильовий без політики», виступаючи проти примітивних «дискусій про те, чи Хвильовий був комуністом, чи націоналістом, чи зрадником України», Юрій Шерех (Шевельов) закликав дослідників звернути увагу на насичену багатогранними нюансами значень філіґранну конструкцію прози Хвильового. Він сам написав про такий «автотематичний» коментар: «…У Хвильового в «Арабесках» є чудесне місце, що я радив би перечитувати кожному, хто береться писати щось про Людину 13-го травня. Хвильовий оповідає Марії свою «автобіографію». Виявляється, що він був незаконним сином «горняшки», що його взяв на виховання бездітний чиновник. Потім у чиновника народився власний син, і тут то почалася трагедія і прийманого батька і приймака-сина. Тут Хвильовий перериває своє оповідання, і Марія запитує: «— Слухай Nicholas! А що ж далі? Як же з твоїм чиновником?» І Хвильовий відповідає: «— Маріє! Ти наївнічаєш. Нічого подібного не було. Я тільки приніс тобі запах слова». Це — один з ключів до творчости Хвильового. Скільки критиків Хвильового осмішили себе, бо не відчували запаху слова, не розрізняли гри від життя чи може краще сказати, гри в житті від життя без гри».

Читати далі

«Очима культури» № 30. Павло Тичина: Гра із дияволом?

Опубліковано | 15 Травня, 2014 | Прокоментуй!

В одному з кращих своїх літературознавчих есеїв, «Література межової ситуації», Юрій Лавріненко (відомий читачам насамперед як упорядник класичної антології літератури 1920-х рр. «Розстріляне відродження») запропонував свою інтерпретацію психологічних реакцій провідних українських письменників на «межову ситуацію» Сталінського терору. (Файл DjVu книжки Лавріненка «Зруб і парости», яка містить цей есей можна знайти на сайті diasporiana.org.ua.) Читати далі

«Очима культури» № 23. Про Володимира Винниченка в Парижі.

Опубліковано | 26 Грудня, 2013 | Прокоментуй!

Про паризький період життя Володимира Винниченка український читач чи дослідник, у принципі, має змогу взнати досить багато. Насамперед завдяки ще не завершеній публікації Винниченкового «Щоденника». У 2010 «Смолоскип» та Канадський інститут українських студій видали у Києві його третій том, який і охоплює паризькі роки 1926-28. Читати далі