Опубліковано | 13 Серпня, 2021 | Прокоментуй!
12 серпня zoom поєднав Харківщину і Херсонщину. Провідний методист Скадовської міської бібліотеки
Алла Чуп’як (Аlla Chupyak (Facebook, Messenger) разом із журналісткою та літераторкою Іриною Мироненко представили видану в Харкові видавництвом “Майдан” книжку спогадів, інтерв’ ю та наукових розвідок про Василя Мисика. Її назва ” …і цілий всесвіт допоміг нести”. Ініціювала це онлайн-спілкування одна з авторок публікацій у книжці Наталя Пошивайло-Таулер (Мельбурн, Австралія).
Опубліковано | 8 Липня, 2021 | Прокоментуй!
На свій 75-й липень Михайло Слабошпицький запросив надто багато гостей. Вони помістилися не за ювілейними столами, а в чотиритомнику його спогадів. У них із ним тепер свій небесний Будинок творчості або підвальчик «Еней».
Ніби відганяючи момент, коли в домі завішують люстра, щоб новопреставленій душі не заманулося прийти роздивитися своє відображення, Михайло Слабошпицький назвав мемуарні томи з перегуком одного образу: «Протирання дзеркала» (2017), «Тіні в дзеркалі» (2018), «З пам’яті дзеркала» (2019), «З присмеркового дзеркала» (2020).
П’яту книжку йому побачити не судилося. Упорядковує її дружина – поетеса і журналістка Світлана Короненко, яка після смерті Михайла Федотовича підхопила його роботу у видавництві «Ярославів вал». Я примудрилася спілкуватися із Слабошпицьким тільки дистанційно – як читачка його текстів. Тож у моїх нотатках буде більше Світлани, її афористичних рядків із книжки «Містерії». Щастя, коли у чоловіковому видавництві виходять такі ошатні книжки віршів, як у Світлани. «Вірші не коні, щоб бути красивими», – колись повчала початківців літконсультант при Кабінеті молодого автора у Харкові. Книжки теж не коні, але люблю, коли їхні обкладинки перегукуються і нагадують про спільність не просто видавничої серії, а психологічну й естетичну близькість авторів. Книжки цього подружжя пригортаються-обіймаються на полицях бібліотек і книгарень. І в тому є своя містерія літератури і короткого людського життя.
Опубліковано | 22 Червня, 2021 | Прокоментуй!
За 80 років війна між Німеччиною і Союзом РСР змінювала офіційну назву і статистику жертв. Але від того її жахливість і в масштабних узагальненнях, і в побутових подробицях не вивітрювалася зі сторінок історії літератури.
Учитель кількох поколінь поетів і прозаїків Харківщини Віктор Тимченко ніби слухає нас, його літстудійців, із цього фото і з радіоефіру. І він, і ми часто читали у студії нове із написаного, представляли перші, а потім і чергові книжки. Окрема тема – війна і радіо.
Спогади 90-річного письменника Віктора Тимченка записувала під час суворого карантину телефоном.
Опубліковано | 15 Червня, 2021 | Прокоментуй!
Оксану Лозову запам’ятали учасники зібрання, під час якого в Харкові приймали літераторів зі Львова. Перетнулися ще до карантину галицький «Книжковий дворик на колесах» і слобожанське Сковородинівське мандрування. З поезією й прозою львів’янки Оксани Лозової харківці були знайомі ще раніше. Григорій Сковорода застерігав своїм афоризмом: «З усіх утрат втрата часу найтяжча». Оксана новою книжкою і її назвою ніби заперечує: «Час не минає». Хтось згадає рядки Ліни Костенко: «не час минає, а минаєм ми… А час – це тільки відбивання такту». Що ж, поезія – це мільйони перегуків і відлунь.
Львівські видавництва «Джезва» та «Апріорі» втілили задум авторки – поєднати вірші із збірок «Просто неба», «Політ у літо». «Очі дерев», «Хто Україна твоя?» з найновішими строфами.
Тож читайте про першу презентацію новинки, передмову Ірини Мироненко і добірку віршів Оксани Лозової.
Опубліковано | 6 Травня, 2021 | Прокоментуй!
Газета «Звязда, яка виходить у Мінську, опублікувала статтю Олеся Карлюкевича про білоруських письменників, науковців та освітян, пов’язаних з Харковом і Харківщиною. Хронологічні її рамки – від кінця ХІХ – до середини ХХ століття. Поширюємо з дозволу автора мовою оригіналу.
Читати даліОпубліковано | 8 Квітня, 2021 | Прокоментуй!
Суворий карантин допоміг нашій колишній співвітчизниці після семи переїздів, втиснутих у шість років, навести лад в особистому архіві та видати колись залишені їй у Новій Зеландії щоденники. Писалися вони на межі Другої світової війни і епохи заснування української діаспори в цій частині Тихого океану.
Рушійні збіги: коли закінчувалася робота над книжкою «Через вогонь над водою», другий апеляційний адміністративний суд у Харкові визнав протиправним та скасував рішення Опішнянської селищної ради Полтавської області про перейменування вулиці Явдохи та Гаврила Пошивайлів на Свято-Михайлівську. Ця родина заснувала перший в Україні приватний музей кераміки, у їхньому будинку 1999 року було створено Меморіальний музей-садибу гончарської родини Пошивайлів. Там виростала, проводила літні канікули їхня онука – полтавка Наталя Пошивайло-Таулер. Нині вона – віце-президент Східної, Південної та Південно-Східної Азії, Океанії та Африки у Світовому Конгресі Українців, голова осередку «Мальви» (Союз Українок в штаті Вікторія, Австралія).
Ось яка жінка привела паперового корабля-рукописа до видавництва в Україні. Тож погортаймо спогади Марії Креховець «Через вогонь над водою».