Публікації за тегом "Ірина Мироненко"
Смужка на сході (на Буковині про Олександру Ковальову)
Опубліковано | 19 Квітня, 2022 | Прокоментуй!
Літературно-мистецький, громадсько-політичний, науково-освітній ” Буковинський журнал” заснований 1991 року у Чернівцях. Він виходить раз на квартал і не замикається у регіональних межах, різноманітно представляє сучасний літпроцес України. Причому справи журнальні мають і видавничі продовження.
Головний редактор журналу, письменник Мирослав Лазарук 2011 року започаткував серію видань «Третє ти-сячоліття: українська поезія». Прикметно, що першою в серії була книжка уродженця Слобожанщини Леоніда Талалая. Чому саме такий вибір, може пояснити і один з найцитованіших віршів М.Лазарука: ” Любив. Люблю. І Ви любіть //Так, ніби любите востаннє,//Коли за вами тінь постане,//І не пощезне, й не розтане,//Допоки кров. Допоки глід,//Допоки білим білить світ.”
Перше цьогорічне число “Буковинського журналу” звертається до постаті колишнього випускника Харківського університету Григора Тютюнника, публікує спогади про нього. Ще одна ” прив’ язка до сходу України” – відгук на збірку Олександри Ковальової, видану 2021 року в Чернівцях.
Читати даліРадіостудія діда. Віртуальна студія танців онука
Опубліковано | 21 Лютого, 2022 | Прокоментуй!
Радіо – мовне дзеркало різних епох і народів. Пафосне, ніби капот генсеківської «Чайки» або дзеркальний хмарочос у Сан-Франциско. Або ж простомовне, як вітання-побажання в день народження у «Музичній пошті» – харківській програмі-довгожительці ефіру. У міжнародний день рідної мови (щороку відзначається 21 лютого) згадую автора незавершених спогадів, радіожурналіста 80-90-х років Олександра Бєлєя. Розкажу і про його онука Ярослава Бєлєя, чемпіона США з бальних танців. Разом із дружиною Лілією він веде віртуальну денс-студію. Природно, що англійською мовою, яка за 10 американських років стала для подружжя мовою роботи і повсякдення.
Читати далі«…Одначе не треба, не треба тужить»
(війна і радіо: Петро Гайдамака і Федір Приходько)
Опубліковано | 11 Лютого, 2022 | Прокоментуй!
«Радіо і довіра» – основна тема Всесвітнього дня радіо за версією ЮНЕСКО та ООН 2022 року.Його відзначають у різних країнах 13 лютого, бо саме післявоєнного 1946 року вперше вийшло в ефір Радіо ООН. Світу як тоді, так і зараз бракувало довіри. Тож розповідь про двох керівників Харківського обласного радіо у період війни Другої світової та пізнішої – «холодної» пишеться у мене під внутрішній мотив «Од Сяну до Дону дорога лежить. Розсідланий кінь по дорозі біжить». За безхитрісною назвою вірша Леоніда Первомайського «Пісенька» 1942 року зазвучав новий баладний твір про вічне втручання війни у кохання. Музику написав майбутній радіоначальник, композитор Петро Гайдамака.
У посвідченні 1942 року вказано, що Первомайського призначено інструктором-літератором фронтового радіо Південно-Західного фронту. Гайдамака тоді працював у музичному відділі на радіостанції імені Тараса Шевченка, яка вела мовлення на окуповану гітлерівцями Україну.
60-70-і роки – то вже період світових протистоянь ідеологій та накопиченої зброї. Радіочас Федора Приходька, автора єдиної збірки новел. Отож як перепліталися війна і музика, література і радіоефір у різні десятиліття – далі у розповіді.
Читати даліТеги: Ірина Мироненко > Леонід Первомайський > Наталя Матюх > Петро Гайдамака > Федір Приходько
ОЛЕКСІЙ ЯХНО: «ГОВОРИТЬ ХАРКІВ!» – ТО НА ВСЕ ЖИТТЯ»
Опубліковано | 26 Січня, 2022 | Прокоментуй!
Він написав не одну тисячу інтерв’ю, а власне розлоге дає вперше. Автор 9 книжок краєзнавчих розвідок і ліричних спостережень, виданих впродовж 2018-2021 років. Присвятив колегам з Харківського обласного радіо збірку римованих бліц-портретів «Пристань, дорога душі і серцю», збирає цікаві подробиці про династії, пов’ язані з його рідною Козіївкою на Харківщині. Там 26 січня 1948 року народився Олексій Яхно. Як воно – не зноситися душею, коли вже й ремінь на репортерському магнітофоні майже перетерся об плече за два десятиліття, а тоді випало йти коридорами влади першим прес-секретарем (тепер частіше кажуть «речником») першого представника Президента України в Харківській області?
Читати даліШИМАЇ ШОВКОВОГО ШЛЯХУ Казахстанські історії
Опубліковано | 29 Грудня, 2021 | Прокоментуй!
Країни здатні повертатися до тебе, якщо перше знайомство з ними не змарнувало сподівань. Це не зустріч давніх приятелів, з якими не знаєш, про що говорити. Обираю ту із 80-х років, яка залишилася у віршах, читаних у радіостудії в доповнення до інформприводу – поетичний фестиваль. Тож згадуватиму колишні незітерті з пам’яті відчуття й додаватиму яскраві нові.
Чи була в моєму життя країна-розчарування? Так, на стадії союзних республік – Молдова. Спілкування у 80-х з її літераторами в Москві й Коктебелі обіцяло щось виноградно-іскристе й мигдалево-сиропне, як заграний у радіопрограмі «Музична пошта» вальс Євгена Доги з кінофільму «Мій лагідний і ніжний звір». Але не склалося. Стоп! Не написала тоді про Молдову й зараз не варто. Як жартують у сучасному Казахстані, «не буває другого шансу справити хороше перше враження». Ось туди й рухаюся – до Казахстану.
Читати даліІрина МИРОНЕНКО: “Невже єдине, що нам залишиться, – дружити текстами та голосами у скайпі?”
Опубліковано | 16 Грудня, 2021 | Прокоментуй!
Коли я кільканадцять років тому молодою журналісткою прийшла на роботу до редакції «Березоля», Ірина МИРОНЕНКО (нар. 1960) була однією з найяскравіших постатей у редакційному колективі. Колоритна південна зовнішність, гостре перо, вольова вдача, багата мова, присмачена іронією, подекуди жорсткуватою… Відтоді мені приводилося бачити пані Ірину і в ролі поетки на літературному вечорі, і в ролі журнального критика, і за студійним мікрофоном, як ведучу різних радіопрограм, — і щоразу там, де присутня вона, нема місця байдужості, поверховості, недбальству: завжди вона діяльна і сповнена ідей, завжди навколо неї вирує енергія.
Багато хто з вірних березільських читачів пам’ятає «Хроніку», якою у свій час відкривалося кожне число часопису, і її авторку, бойову харківську інтелектуалку, від якої не раз перепадало горе-політикам — хоч місцевого, хоч державного рівня. Дехто з читачів може згадати й вірші Ірини Мироненко на журнальних сторінках. «Я вдалася у матір, у матінку-ніч. Я не жінка, а думка з тонких протиріч…» Іноді ці протиріччя прориваються назовні: привітність і певна закритість, товариськість і сильне відчуття внутрішньої незалежності, гостра критика негараздів сучасності й водночас — заборона собі та іншим «скиглити».
У дні, коли подорожі обмежено й тільки інтернет скорочує відстані, — хай ця розмова стане вітанням з Харкова, міста, яке було березільською колискою. Вітанням для всіх шанувальників журналу: і киян, і мешканців віддалених куточків України, і навіть тих, хто читає нас за океаном.
Читати даліХарків-61002, вул. Чернишевська, 59; (057)700-40-58; електронна адреса: kharkiv.nspu@gmail.com
Підтримка сайту: Андрій Пеляк