Публікації за тегом "Ковалевський"

Під знаком Мисика: Антологія сучасної української поезії

Опубліковано | 2 Квітня, 2016 | Прокоментуй!

Під знаком Мисика: Антологія сучасної української поезії / Переднє слово А. Стожука. — Х.: Майдан, 2015. — 168 с. ISBN 978-966-372-534-5.

До антології «Під знаком Мисика» увійшли твори тих харківських авторів, чиї перші кроки в літературі так чи інакше робилися в силовому полі естетики та життєвого прикладу Василя Мисика. Такі домінанти творчості Василя Мисика, як розгортання родовитого народного слова в міф, з одного боку, і розвиток та поглиблення інтересу до неокласичної традиції, з іншого, не могли не відбитися в стильових пошуках харківського покоління поетів від Віктора Бойка до Ірини Мироненко. «Вони вийшли з робітні Василя Мисика», — так можна сказати про поетів, чиї твори представлено в цій антології.

Читати тут

Під знаком Мисика: антологія сучасної української поезії

Опубліковано | 21 Березня, 2016 | Прокоментуй!

Книга з такою назвою побачила світ у видавництві “Майдан” і була презентована 23 березня 0 16:00 у Клубі письменників. Упорядкована О. Ковальовою, антологія включає твори харківських авторів, чиї перші кроки в літературі були зроблені в силовому полі естетики та життєвого прикладу Василя Мисика. Це поети В. Бойко, В. Романовський, О. Ковальова, А. Перерва, Л. Тома, Н. Матюх, В. Науменко, О. Ковалевський, О. Тараненко, В. Верховень, І. Мироненко.

Порцеляновий бог містифікацій

Опубліковано | 28 Квітня, 2013 | Прокоментуй!

 Хочу покласти в книгу

Китичку першу з верби.

Хочу вогню чи снігу,

А не сторінки журби.

 «У глибинах нема глибин. // Я там був, а тепер на поверхні». Втрачаємо  віру, і триває це стільки, що перетворюємось на камінь. І, о диво! Приходить мить, коли розумієш: чекання не було намарним.

Прозріння буває різним – найліпше, коли думки повертаються з вирію, наче перелітні птахи. Додому тягне… «Хай живу далеко, // Хай живу не там, // Де кивав лелека // Ранішнім світам».

Чи ж храм – природа? Скоріше свідок: як були ми і відійшли, наче й не  були.

І направду – голі дівочі коліна – ознака весни. Та гормональна революція – не тотожність поезії, радше вона вислід зачаєних думок і гріховних сподівань, замріяність і спогад душі, чорна, невтолима спрага плоті.

Поет блукає у книзі царств ірреального світу, заледве доторкаючись до  грішної і такої рідної землі. «І я потроху відступаю // Від себе. І зникаю десь».

Конвульсії душі, постійні сумніви і недовіра до себе – чи ж не сплутав стежки, дно і горні височини, віру з даром, а чи з покарою. Прямостояння та ще ходіння, але таке, коли не виникає сумніву: чи не заблукав? Бо і з третіми півнями не щезає лиха година.

З роками приходить протверезіння, «Що все було сном нетривким».    Внутрішньо уярмлений дух прагне вивільнення, експлозії. І тоді піднімуться повіки душі, і рине світло до всіх її закапелків, і зробиться радісно і супокійно. І тоді стане ясно: що втрачено, а що нажито. Та тільки не всі хочуть це знати, адже краще голову в пісок чи то пак у рінь золоту.

Ми всі причетні до обезбожнення землі – і ти, і я. І ніхто нас ніколи не полічить. Тільки Господь на небесах зазирне в душу кожного і побачить…

Порожнеча – то відчай, який зникає з пробудженням душі до радості життя. Скільки триває відчай? За суб’єктивним мірками він триває безмір часу, а насправді – лише мить. І коли вона приходить, ти не знаєш, що з нею робити. А коли починаєш знати – її вже нема. Автор не бере нас на глузи, коли каже, що порожнечі нема, є її еманація у Велике Ніщо. Людський дух всесильний і всемогутній, він долає все і всіх. Лише він здатний творити дива – з людини у відчаї робити щасливого життєлюбця. Падіння, злети, падіння… Головне, знайти сили в собі звестися. «Гіганти люди, а не блазні, – // І їм тут рівного нема».

Багато загадковості, словесної ворожби, мерехтіння підсвідомого й зачаєного, наче чар буття минулих поколінь… Але все це купно зводить шатро поетової світобудови – під яким синтезуються думки, образи і почуття, котрі врешті-решт вивершують книгу до міцної застанови пошуків сенсів людського існування. І читач розуміє, що життя дається зовсім не як форма існування білкових речовин, а як вища і Божественна сутність, осягати яку і означає жити. Читати далі