Публікації за тегом "малярство"

«Очима культури» № 38. Із послідовників «бойчукізму»: Галина Севрук.

Опубліковано | 5 Березня, 2015 | Прокоментуй!

Коли ретроспективно думаємо сьогодні про поняття «мистецтва українських шістдесятників», ім’я Галини Севрук, напевне, з’являється в нашій уяві (якщо воно узагалі з’являється) не серед перших і відомих його представників. У дисидентському середовищі, до якого вона була наближена, значно відоміші постаті Івана Марчука, Опанаса Заливахи або ж Богдана Сороки. Серед більш аполітичних «неформалів» (чи то пак мистецького «андерґраунду») видатнішою із перспективи сьогоднішнього дня є творчість чи то киянина Олександра Дубовика, чи львів’янина Карла Звіринського. І безперечно усі ці митці заслуговують на окреме й детальне обговорення, а то й на свої окремі телесюжети, які, можливо, мені ще вдасться здійснити колись у майбутньому. (А, звісно, є ще й спадщина офіційних соцреалістів 60-х рр., але про них сьогодні не так часто виникає бажання серйозно замислюватися й згадувати…)

Читати далі

---

«Очима культури» № 37. Напівпримарна спадщина Михайла Бойчука і «бойчукізму».

Опубліковано | 1 Січня, 2015 | Прокоментуй!

Одним з вражаючих з перспективи сьогоднішнього дня аспектів спадщини маляра-монументаліста Михайла Бойчука і створеного ним напрямку «бойчукізму» є рівень її майже тотального знищення. Це вражає навіть на фоні загальної масової та жорстоко цілісної деструкції української культури за доби сталінського терору. Здається, жодна з неблагонадійних мистецьких чи літературних течій, — від аванґардистів («формалістів») до прихильників національно-фольклорних традицій реалізму (ті останні, зрештою, пізніше досить легко «перебудовувалися» на соцреалістів, як показує приклад графіка Василя Касіяна і йому подібних), — не постраждала в той час такою мірою, як «бойчукізм». Читати далі

---

«Очима культури» № 36. Магія кольору й руху на полотнах Олександра Богомазова.

Опубліковано | 27 Жовтня, 2014 | Прокоментуй!

В каталозі виставки картин Олександра Богомазова в Санкт-Петербурзі 2008 р., та і у відгуках на цю подію в російській пресі, цього знаменитого (дарма, що досі ще недооціненого) творця послідовно назвали «русским художником», іноді мало не на архетиповому рівні, наводячи, наприклад, такі цитати з Н. Кульбіна, що, мовляв, «[Богомазов] – русский за имеющемуся у него синтезу цвета и материала»… Як на мене, єдиною можливою підставою для таких висловів у сьогоднішньому світі є автоматизм імперського мислення російських мистецтвознавців і любителів мистецтва, які й досі безкритично зараховують усі видатні явища культури в колишній Російській Імперії та усіх творців, які, силою обставин, функціонували в імперському контексті, а зокрема ж тих, чию національність нелегко визначити через мову чи фольклорні елементи творчості, — до сфери «русской культури». Читати далі

---

«Очима культури» № 35. Несусвітні виміри творчої візії Емми Андієвської.

Опубліковано | 14 Серпня, 2014 | Прокоментуй!

Літературознавець Володимир Державин твердив, що поетичний деб’ют Емми Андієвської «був такий блискучий, що порівняти його можна хібащо з деб’ютом Павла Тичини, з його «Сонячними клярнетами», абож, на Заході, з деб’ютом Артюра Рембо: щось цілковито свіже, не передбачене сучасниками, ба нелегке для їхнього більш-менш автоматизованого сприймання «звичайної» поезії…». І справді, на початку 1950-х років на маленьких розмірів збірку «Поезії» (1951), написану Андієвською до того, як її сповнилося двадцять років, ентузіястично відгукнулися рецензіями мало не всі авторитетні критики української еміґрації. Сам Державин охрестив Андієвську «засновником сюрреалістичної течії в українській літературі».

Читати далі

---

«Очима культури» № 23. Про Володимира Винниченка в Парижі.

Опубліковано | 26 Грудня, 2013 | Прокоментуй!

 

Про паризький період життя Володимира Винниченка український читач чи дослідник, у принципі, має змогу взнати досить багато. Насамперед завдяки ще не завершеній публікації Винниченкового «Щоденника». У 2010 «Смолоскип» та Канадський інститут українських студій видали у Києві його третій том, який і охоплює паризькі роки 1926-28. Читати далі

---

«Очима культури» № 22. Український мистець у Парижі: Михайло Андрієнко.

Опубліковано | 6 листопадаа, 2013 | Прокоментуй!

У виданні альбому Віти Сусак «Українські мистці Парижа. 1900–1939» (Київ: Родовід, 2010) позитивно вражає, по суті, все. Приємно вражає висока якість, а водночас читабельність самих текстів львівського мистецтвознавця, чиї дослідження маловідомих мотивів з історії нашої культури, а зокрема тих, які стосуються численної і, в багато чому, успішної «колонії» українських мистців у Парижі (насамперед у довоєнний час, коли місто було іще столицею світової культури), відомі більшості тих, які небайдужі до серйозних досліджень нашої культури ХХ ст. Чого ж варті, приміром, унікальні в українському мистецтвознавстві дослідження Сусак про мисткинь-українок в Парижі: «Cherchez les femmes a l’Ecole de Paris» (в часописі «Ї»), тощо. Читати далі

---