Опубліковано | 24 Квітня, 2014 | Прокоментуй!
Із близько двадцяти п’єс Юрія Косача, написаних насамперед у другій половині 30-х і упродовж 40-х рр., до 2011 р. друком з’явилося усього три. Ще кілька інших мали свою скромну сценічну історію — в Галичині наприкінці 30-х та під час окупації, а згодом у театрах біжинецьких таборів на руїнах повоєнної Німеччини (у першу чергу, в театрі Володимира Блавацького).
Опубліковано | 8 Січня, 2014 | Прокоментуй!
Я абсолютно переконаний в тому, що роман Юрія Косача «День гніву» неодмінно треба включити в програму навчання української літератури в середніх школах України, не кажучи вже про те, що він мав би стати одним із найпопулярніших творів нашої модерної романістики серед українських читачів у загальному. Читати далі
Опубліковано | 26 Грудня, 2013 | Прокоментуй!
Про паризький період життя Володимира Винниченка український читач чи дослідник, у принципі, має змогу взнати досить багато. Насамперед завдяки ще не завершеній публікації Винниченкового «Щоденника». У 2010 «Смолоскип» та Канадський інститут українських студій видали у Києві його третій том, який і охоплює паризькі роки 1926-28. Читати далі
Опубліковано | 6 листопадаа, 2013 | Прокоментуй!
У виданні альбому Віти Сусак «Українські мистці Парижа. 1900–1939» (Київ: Родовід, 2010) позитивно вражає, по суті, все. Приємно вражає висока якість, а водночас читабельність самих текстів львівського мистецтвознавця, чиї дослідження маловідомих мотивів з історії нашої культури, а зокрема тих, які стосуються численної і, в багато чому, успішної «колонії» українських мистців у Парижі (насамперед у довоєнний час, коли місто було іще столицею світової культури), відомі більшості тих, які небайдужі до серйозних досліджень нашої культури ХХ ст. Чого ж варті, приміром, унікальні в українському мистецтвознавстві дослідження Сусак про мисткинь-українок в Парижі: «Cherchez les femmes a l’Ecole de Paris» (в часописі «Ї»), тощо. Читати далі
Опубліковано | 9 Вересня, 2013 | Прокоментуй!
Рік 1753 виявився істотно важливим, а то й доленосним для історії мистецтва не тільки України, а й усього сходу Европи. Подія, на перший погляд, незначна: указом цариці Єлисавети трьох хлопців із придворної капели, які втратили хлоп’ячі голоси, переведено на навчання малярства до майстерні Івана Аргунова. Це було трьох українців: Кирило Головачевський (1735-1823), Іван Саблучок (1735-1777) та Антін Лосенко (1737-1773). Всі три вони згодом стали видатними митцями й професорами Академії Мистецтв. Читати далі
Опубліковано | 25 Липня, 2013 | Прокоментуй!
Коли одіозні пропутінські демагоги силкуються роздмухувати імперський міф про південь України як «Новоросію», а інші оправдують існування в Одесі пам’ятника Катерині ІІ, називаючи її, мовляв, засновницею міста, то вони, самозрозуміло, не тільки виявляють цілковите незнання (чи свідоме іґнорування?) реальних фактів історії, а й послідовно пробують утверджувати наратив історичної пам’яті, який, замість об’єднувати, плекає штучний конфлікт ідеологій і суспільну напругу на півдні України, найтрагічнішою сторінкю якої стали події 2 травня 2014 в Одесі.