Публікації за тегом "Михайлин"

Ігор Михайлин “Щотижневий журнал новин «Вісник культури і життя» (1913)”

Опубліковано | 21 листопадаа, 2014 | Прокоментуй!

Початок 1913 року ознаменувався появою унікального інформаційного проекту — виходом щотижневого журналу новин, який дістав програмову назву — «Вісник культури і життя». Журнал видавався зошитами формату А 4 обсягом 32 сторінки і мав тираж 1 тисяча примірників. У редакційному повідомленні на обкладинці першого числа програма часопису була сформульована так: «Вісник культури і життя» задачею собі ставить — держучи руку на пульсі культурного життя, приносити в українську сім’ю знання того, чим живе і дише культурний світ, новини наукового й культурного руху, а передовсім має на цілі знайомити кожну частину нашого рідного краю з культурним життям других його частин, стати органом, що підтримував би духову звʼязь між Україною, Галичиною, Буковиною, Угорською Руссю, Канадійською, загально-американською і всякою іншою еміграцією. Читати далі

---

Ігор Михайлин “Тарас Шевченко в літературній публіцистиці Дмитра Донцова”

Опубліковано | 11 листопадаа, 2014 | Прокоментуй!

Цьогоріч ми відзначаємо 200-ліття від дня народження Тараса Шевченка. Тож історикам журналістики варто особливу увагу приділити рецепції «Кобзаря» в українській літературній критиці, зокрема в тій, яка протистояла радянським інтерпретаторам з їхніми твердими намірами вихолостити національно-визвольний зміст Шевченкової творчості, звести його до соціальної проблематики, оголосити «поетом передпролетаріату», «співцем бідноти», «поетом наймитів»[1]. І так далі в такому ж дусі.

Творець чинного націоналізму Д. Донцов, який справив грандіозний вплив на українську суспільну свідомість першої половини ХХ ст., був іще й самобутнім літературним критиком. Про це часто забувають, бо його слава як політика, ідеолога, філософа затьмарює його літературно-критичні здобутки. Тимчасом свої ідеологічні побудови Д. Донцов часто здійснював саме на літературному ґрунті, розуміючи, що могутній і потужний арсенал української літератури мусить бути використаний для завдань національно-визвольної боротьби, оскільки саме література має засадничо невичерпне в горизонтальному й у вертикальному сенсі коло споживачів. Читати далі

---

Ігор Михайлин “Публіцистика пізнього І. Нечуя-Левицького в журналі «Дніпрові хвилі»”

Опубліковано | 3 листопадаа, 2014 | Прокоментуй!

1 жовтня 1910 року в Катеринославі (нині — Дніпропетровськ) розпочав виходити в світ новий український часопис «Дніпрові хвилі». Для його виходу в цьому місті складися на той час сприятливі умови. За рік до цього в Катеринослав переїхав на постійне місце праці Дмитро Дорошенко (1882—1951). Він незадовго перед тим (навесні 1909) закінчив Київський університет (історико-філологічний факультет) і шукав місце праці. Улітку 1909 року директор Катеринославської комерційної школи імені Миколи ІІ Антон Степанович Синявський (1866—1951) шукав учителя-українця для викладання історії. Перебуваючи в Києві, він звернувся за порадою до Євгена Чикаленка. Читати далі

---

Ігор Михайлин. Подорож у прірву і назад

Опубліковано | 9 Травня, 2014 | Прокоментуй!

Рецензія на книгу: Ткаченко Г. П. І засурмив тертій ангел…: Роман /Ганна Ткаченко : — Х. : Тім Пабліш Груп, 2012. — 200 с.

Про чорнобильську катастрофу в українській літературі написано чимало. Крім віршів багатьох поетів, які писалися відразу й згодом після аварії, найбільш відомі твори — це документальна повість Юрія Щербака «Чорнобиль» (1987), поема-мозаїка Івана Драча «Чорнобильська мадонна» (1988), роман Володимира Яворівського «Марія з полином наприкінці століття» (1988). У російській літературі найбільш прикметне явища — трагедія Володимира Губарєва «Саркофаг» (1986). У білоруській — книжка Світлани Алексієвич «Чорнобильська молитва» (1997), яку українською мовою переклала Оксана Забужко, давши творові (за погодженням з авторкою) назву «Чорнобиль: хроніка майбутнього» (1998).

З 1991 року Ліна Костенко як член експедиції по збереженню пам’яток чорнобильської культури бере участь у дослідженні катастрофи та її наслідків. У 2011 році в римському видавництві «Віелла» вийшла в світ її книжка «Зоря на імʼя Полин : пам’ятаючи про Чорнобиль». До книжки увійшли вірші Ліни Костенко, її кіносценарій «Чорнобиль : Тризна» в перекладах італійською, наукові праці українських та італійських дослідників Чорнобильської катастрофи. Книжка українських повістей про Чорнобиль Ліни Костенко перебуває все ще в процесі написання. На перешкоді до її завершення постає складність теми й безкінечне надходження нових матеріалів.

Напевне, несправедливо буде забути в цьому ряду й українську публіцистику, от хоча б статті Олеся Гончара «То звідки ж взялася «Звізда Полин» (1987) і Ліни Костенко «Україна як жертва і чинник глобалізації катастроф» (2003), тим більше, що Ганна Ткаченко підхоплює головну інтенцію класиків — тлумачити Чорнобильську катастрофу в Біблійному контексті, у вселенському масштабі. Читати далі

---

“Говорити людям правду — це насолода”. Розмова Ігоря Михайлина з Ганною Ткаченко

Опубліковано | 25 Березня, 2014 | Прокоментуй!

Ігор Михайлин. Коли і як ви відчули, що ви — письменник? Що цьому передувало? Як ви йшли до своєї першої книжки, коли вона була опублікована?

Ганна Ткаченко. Я завжди думала, що письменник — це якась особлива людина, наділена надзвичайним розумом і великими здібностями. Людина, яка думає по-іншому, людина, яка бачить інших наскрізь, їй не важко писати, не важко говорити, бо вона усе на світі знає. Чесно кажучи, я ніколи навіть не мріяла стати письменником. Якби у моїй голові й з’явилася така випадкова думка, я б не сприйняла її поважно. Я так не вважала і в 2007 році, коли була надрукована моя перша книга роману «Голгофа козацьких нащадків». Зараз багато тих, хто береться за перо і про щось пише. Інколи це зовсім несерйозні речі. Мені ж захотілося написати про моє село, де я народилася й виросла, де є найдорожчий для мого серця клаптик землі — проста сільська хата, двір, садок, город, рідна вулиця, школа й ще багато чого. А ще дуже доброзичливі люди, які ніколи не розпитували для того, щоб осудити чи позаздрити, лише порадіти, поспівчувати, обов’язково щось порадити, а то й запропонувати допомогу. І це правда, бо село багато чого вирішувало за допомогою земляків, які, здавалося, були скрізь. Написати про їхнє життя, бо вони про своє життя не мали права навіть говорити. Читати далі

---

Ігор Михайлин. Мовчазне покоління заговорило

Опубліковано | 10 Березня, 2014 | Прокоментуй!

І. Найважливіше завдання літератури

Розвинута література нагадує океан. Є в ньому свої глибини й мілини, затоки й острови, над нею то повіває легенький вітерець, утворюючи штиль, то віють потужні буревії, які спричинюють шторм. У гарній, багатій літературі є все. До числа таких багатих, всебічно розвинутих, заможних літератур світу належить українська література. Вона бурхливо розвивається й сьогодні. Читати далі

---