Віктор Кириченко. ЧИ ЩАСТЯ?

ЧИ ЩАСТЯ?

Краплиночки щастя,

Що нібито листя,

Нанизує Доля

На дні сонце зорі.

 

То дзвін кришталевий:

Бо батечко – вітер

Туманоньки витер,

Здрімнув на осонні.

 

Хоч Доля і щира –

Чи щастям мостила?

Ні, вміло ховала:

-Віднайдете, люди»?

 

А люди – до мрії

А мрії – то море,

Що хвилі нагорне

І райдуги спалах…

…То – щастя?

30.01.2014, м. Харків

 

ОБІЙМИ, МОРЕ!

І. Мов із деревію,

Понад кипарисом

Викотився місяць

І гукнув: – «Зігрію!»

 

Стало мені сумно,

Бо вбираю дійство:

Місяцю – нахабі

Вдома стало тісно

 

Бачу, безсоромний

Обіймає хвилю

ІІ. Моя тінь хитнулася:

Хотів підійти…

…Хвиля шепоче:

-«Зачекай, зачекай»…

 

Місяць світлинно:

-Хлопче, стрівай!»

А душу, мов оре…

…Очі – заплющив.

 

Повз них – стрімголов

Шубовснув у море…

 1.03.2014. м. Харків

 

КОСМІЧНЕ РІВНЯННЯ

І. Шосе шепоче, шовково шурхотить,

А по асфальту сіють пісню шини.

Співоче йойкають, як привиди, машини

І світлофорів погляд байдужо блискотить.

 

І все. І тиша. І пелехата ніч,

І мрія кличе подорож далеку.

А десь у лісі втомлений лелека

Плюхне з гніздечка добрив навсібіч.

 

ІІ. Мій місяць – поруч, сяйно світлинить

Про щось своє, бо вили – брат на брата…

…В селі дріма моя турботна хата.

У сніннях – місто, десь сполохи і мить.

 

Та мить, що розрива життя, як нитку.

Навіщо, Доле, зважилась надати:

Навчила злодіїв оцю світлинь стинати

І душі, мов хомут, чіпляти на одвірку.

 

ІІІ. Зажуро – мить, зажуро – небуття,

Облиште  чорну злодійницьку роботу:

Солоні сльози – ні рясту, а ні зльоту –

У тіні – вершники – загублено життя.

 

Цей день мине. Чи мрійне сподівання,

Що місяць вгомонить своїх братів?

А ми – земних, розумних. Й поготів…

…Засяє злагода: й розв’язано рівняння!

 

25.05.2014. м. Харків

 

ЛАСТОВИННЯ СПОГАДІВ

Пригадую, аж серце запече,

Хвилиноньки, годиноньки із Раю,

Коли долоня на моє плече

Лягає й ніжно пригортає.

 

Коли дитинство, наче диво – мед,

Було солодке, зараз відчуваю.

Пізніше – юність, пошуки і злет,

Події, люди… і немає Раю.

 

Є солод – спомин і туман – журба,

Що, мов із моря, котяться валами,

Є буревій, але в житті трима,

Ніби маяк, далеких погляд мами.

 

Осяйна мите, зупинись на день,

Кваплива Доле, дай мені зігрітись

Біля багаття спогадів – пісень,

Де ластівки шмигають, наче діти.

 с. Молодова 30.05.2014 р.

СПІВАЮТЬ СОЛОВ’Ї

Ні, не мені співає соловей

В моїм садочку на дротині літа,

Хоча душа замріяно – зігріта.

І моє серце рветься із грудей…

…Та не мені співає соловей.

 

То вечір слухає і ніжне пташеня,

Що у гніздечку літечко сховало.

Це таїнство, й завжди охороняло:

Народження новітнього життя.

Бач, не для мене пісня солов’я.

 

Але мелодія належить і мені:

Був день без краю, зараз диво-вечір,

І тиша, що лягла мені на плечі,

Й мелодії у серці не земні…

…В моїй душі співають солов’ї.

 

Ген, серед ночі – поле і зірки,

Що слухають мелодію пташину,

А я в садочку в спогади полину

І слухаю, і слухають віки…

…Життя – театр, де глядачі палкі.

29.05.2014 с. Молодова

 

 

ГОМОНИТЬ СЕЛО

Чарівний вечір і чарівна ніч,

Чим частувати солов’я до ранку?

Вже на четверту, співи до світанку,

Немовби світло сяйне на увсебіч.

 

Немає сну, бо дивне відчуття,

Що ніч, як день, то увімкнули світло

Сусіди, завітали непомітно,

Як вершники сучасного життя.

 

Завмерла ніч і пісня солов’я,

А тиша засмутилася до ранку:

Примовкнуть децибели на світанку,

Бо сон зморив людей, мов небуття.

 

Пташиний гімн, вже сонечко зійшло,

І ранок знано розпускає віти.

В росистім спокої ще досинають квіти,

Хоч городяни сплять, та гомонить село.

 31.05. 2014.  с. Молодова

 

 

ЩО БУДЕ?

Надію вкрали, наче

Із глечика вершки.

Залишено – турботи

І життя жебраче.

 

Чи доля в пошуках,

Чи забарилась вдача?.

Мов за минулим плаче

Сум, розлитий на шляхах.

 

На ранок – день.

Розквітли будяки,

Кружляє джміль

Й цілує залюбки:

 

Сади чарівні,

Бо білопінь залляла,

Зозуля в лісі знано рахувала…

…І доля посміхається мені.

    5.05. 2014. м. Харків

 

… ЖИТТЯ

І. За вікном – темрява.

За вікном – потай-світ.

У мене – площина:

У мене – стіл.

На ньому – папір.

Інтегрально пензелюю.

 

Прокладаю курс:

На перетині вимірів.

Частішає пульс.

А за вікном – тиша,

Ніби ніч без дна.

Як глибина!

 

Розвиднило реальність.

Зазирнуло за обрій.

Повертається свідомість.

На папері – портал

Поруч – ключ-інтеграл.

Зринаю. Відпускає…

 

ІІ. Ліхтарі зблідли:

Чи закипів окріп?

Думки прокинулися.

Стало – солодко – солодко:

Реальність буває солодкою.

Тільки вранці.

 

Поле – далеко – далеко…

…Поле моїх мрій,

Там стіною – деревій.

Той ранок заплутався,

Росяно забарвлений

І я – материлізувався.

 

Останні тіні – за двері.

Замок – «клаць- клаць».

Що на папері?

Може відлуння мрій?

Може шлях у просторі…

…Веде лоція життя:

Біблія?

 2.03.2014. м. Харків