Опубліковано | 7 Жовтня, 2023 | Прокоментуй!
Що потрібно для того, щоб людське життя постало перед нашими очима ніби бездоганний витвір мистецтва? Небагато й немало: щирість сповіді, вірність своєму покликанню, благословення долі. Що потрібно для того, щоб читач шукав не модну книгу чи модне ім’я, а живу поезію так, як містично настроєна релігійна людина шукає Бога живого? Небагато й немало: треба, щоб був такий читач і була така поезія. Слушність урочої години і точки перетину. Уроча година настала — у харківському видавництві “Майдан” вийшла друком поетична книга Василя Борового “Полинова сага” (2003) в художньому оформленні Уляни Мельникової. Точки перетину будуть з’являтися і множитися. Принаймні в одній із них в цей момент знаходжуся я — читач, водночас зацікавлений і доскіпливий. “Полинова сага” — поезія автобіографічна, сповідальна, традиційна. У цьому контексті важить одне: чия автобіографія, чия сповідь, ким інвентаризовані, трансформовані чи акумульовані традиції.
Читати даліОпубліковано | 7 Жовтня, 2023 | Прокоментуй!
Людина виростає з якоїсь землі так само, як квітка, трава, дерево. Соки цієї землі живлять її серце, пахощі бентежать уяву, повів вітру задає внутрішній ритм для її дихання та думання. Василь Боровий своїм корінням зі степу та лісу, слобожанського степу, слобожанського лісу. Він – Боровий. Коренем і кроною. Усе найхимерніше плетиво художніх образів, розгалуження метафор та відбрунькування епітетів відбувається саме в цій залежності: походження коріння, формування крони. Саме все це слобожанське наповнення художнього простору зумовлює суть і структуру його поетики. Безумовно, в руслі розмови про основу поетичної творчості не оминути таких наріжних каменів, як спадкоємність і традиція. З яким спадком вийшов на широку дорогу життя юний поет, хлопчина із харківського передмістя Василь Боровий? Які біографічні чинники зумовили ті чи інші вчинки, захоплення, мрії? Харків близько, але життєдайне коріння зі степу та бору. Світогляд передусім селянський. Ця селянська основа обумовила не лише тло для ліричних сюжетів та епічних подій, вона визначила сутність етико-естетичних складників цього багатого, бентежного поетичного світу. Селянське розуміння справедливості. Воно з голосу Тараса, з глибини народної пісні. Це вміння писати про просту людину, її проблеми з особливою щемкою любов’ю, як це робив, наприклад, Василь Мисик. Для цього треба й самому бути нелукавим душею, позбавленим марнославства та егоїзму.
Читати даліОпубліковано | 2 Серпня, 2016 | Прокоментуй!
У журналі “Слово і час” (№ 6 за 2016 рік) вийшла стаття київської віршознавиці Надії Гаврилюк “Поетичне суцвіття Слобожанщини”, де розглянуто жіночі й чоловічі голоси харківської лірики ХХ-ХХІ ст. Попри деяку суперечливість саме такого “набору” постатей, творчість яких окреслено в розвідці, відрадно, що література Слобожанщини актуалізована на всеукраїнському рівні; дослідниця тонко передає настрій, оприявнює загальну тональність, стилістику, тематику поезії наших авторів. Статтю можна читати тут
Опубліковано | 16 листопадаа, 2014 | Прокоментуй!
Опубліковано | 15 листопадаа, 2014 | Прокоментуй!
Вся биография поэта Васыля Борового – в его непридуманных стихах. В его воистину народных песнях – откровениях, инвективах и плачах – подлинная хронология страшного времени, выпавшего на долю поэта и катаржанина, и на долю его, – да нет, нашего с ним! – народа. Читати далі
Опубліковано | 3 Січня, 2014 | Прокоментуй!
Четверте липня 2011 року запам’яталося харків’янам небувалою за кілька років зливою. Лило як в усесвітній потоп. Вода переливалася за бордюри автошляхів, і бульбашки на велетенських калюжах заповідали, що вщухне стихія не скоро. У цей непогожий вечір оселя поета Василя Борового, колишнього в’язня сталінських таборів, стала для нас рятівним прихистком, і ми, хоч і промокли до нитки, швиденько зігрілися міцною журавлинною настоянкою, по чарці якої нам піднесла статечна, розважлива господиня – пані Лідія.
Солідні ряди книжок: українська поезія, як тутешня, так і діаспорна. Підшивки журналів. Світова історія. І – філософія, якою пан Василь захопився у літньому віці. Здавалося б: присадкувата фіґура, великі руки, широке добродушне обличчя – все виказує у Василеві Боровому людину земну, яка віддає належне фактурі життя, його конкретиці. Та на цьому тлі особливо увиразнюється його зрілий потяг до абстрактного мислення, до науки мудрих узагальнень, до Монтеня і Шопенгауера.
Говоримо. Переважно в минулому часі. Про те колишнє, чого не змиє жоден дощ. Про те, що буває боляче згадувати. І пан Василь деколи уриває ниточку оповіді, махає рукою: мовляв, ось про це – не хочу, не хочу, давайте про інше… «Та й пам’ять у мене вже не та, – зітхає. – Кілька років тому потрапив під машину, розбив голову, пережив інфаркт – відтоді якось усе пішло шкереберть…»
А злива шумить і шумить за вікном. Читати далі