Опубліковано | 3 Червня, 2016 | Прокоментуй!
Довга мовчанка подеколи схожа на безоглядне зухвальство, а чи то затятість супротив світу. Тож кільканадцять років між попередньою і цією книгою — цілісінька прірва часу, що здатна поглинути будь-що, а поета тим паче. «Цінуйте час, бо дні лукаві», — напучував Апостол Павло. І як тут не піддатися спокусі і не застерегти поета й себе, але розумієш, що поспішність породжує легковажність і поквап, які лиш завадять справі, а віршотворенню й поготів. Евентуально, автор і сам це добре розуміє, бо пише про межу, за якою — молодість і завжди несподівана старість, коли встиг і вже не встиг. Та як би там не було, а давноочікуване поетичне воскресіння за таких умов набагато яскравіше і промовистіше.
Отже, саме такою несподіванкою стала книга харківського поета Ростислава Мельникова «Апокрифи степу», з якою він прийшов до читача від львівського видавництва Старого Лева, зайве ствердивши істину, що в старі міхи молоде вино не наливають. Читати далі
Опубліковано | 6 Квітня, 2016 | Прокоментуй!
Колись нашому класу треба було написати твір на вільну тему про творчість Пушкіна, ще й придумати назву для тих учнівських роздумів. Ми вже поставили на шкільній сцені одну з його казок. На репетиціях вчителька випробувала на мені прийом, як виховати збайдужіння до обставин і оточення: замість дзеркала я брала в руки совок для сміття. Під регіт інших виконавців ролей з надією в голосі мала перепитувати знаряддя для прибирання: “Я ль на свете всех милее?” Репетицію у домашньому завданні я не описувала, але все-таки вплинула беззахисність дитини, змушеної відтворювати репліку-приказку на очах однокласників, радих відчути зайвий раз, що вони — абсолютна більшість. Тож мій твір був із лаконічною назвою “Я і Пушкін”. Вчителька-експериментатор навіть похвалила. Пушкін був для малої читачки не живою людиною, з якою хотілося б говорити, а просто уособленням осені, отієї, що “унылая пора”, але й “очей очарованье”.
Промайнули десятиліття, і щоб написати про антологію сучасної поезії харків’ян та весняний вечір у письменницькому клубі, не знаходжу кращої концентрації теми, ніж поєднання “Мисик і ми”. Саме в такому порядку слів. Читати далі
Опубліковано | 2 Квітня, 2016 | Прокоментуй!
Під знаком Мисика: Антологія сучасної української поезії / Переднє слово А. Стожука. — Х.: Майдан, 2015. — 168 с. ISBN 978-966-372-534-5.
До антології «Під знаком Мисика» увійшли твори тих харківських авторів, чиї перші кроки в літературі так чи інакше робилися в силовому полі естетики та життєвого прикладу Василя Мисика. Такі домінанти творчості Василя Мисика, як розгортання родовитого народного слова в міф, з одного боку, і розвиток та поглиблення інтересу до неокласичної традиції, з іншого, не могли не відбитися в стильових пошуках харківського покоління поетів від Віктора Бойка до Ірини Мироненко. «Вони вийшли з робітні Василя Мисика», — так можна сказати про поетів, чиї твори представлено в цій антології.
Читати тут
Опубліковано | 31 Березня, 2016 | Прокоментуй!
Харків – місто юності Олеся Гончара. Тут у передвоєнні роки він навчався в технікумі журналістики, працював в обласній молодіжній газеті, вступив до університету і звідси ж пішов добровольцем боронити країну в складі студентського батальйону. Вже відомим письменником він не воднораз приїздив у місто свої юності, не забував про alma mater й обов’язково заходив до незабутнього навчального закладу. Нині ж він навічно прописався на рідному філологічному факультеті в аудиторії 2-41, яка віднині носитиме ім’я видатного прозаїка, класика української літератури. Читати далі
Опубліковано | 19 Березня, 2015 | Прокоментуй!
Не приховаю: я позичив цю назву. Так Кость Буревій назвав Валер’яна Поліщука в статті, яку опублікував у журналі «Червоний шлях» (1930, № 3-4).
Чому ця назва пасує до Анатолія Петровича Стожука?
Хочеться думати, що цього не потрібно пояснювати тим, хто його знає, чув його виступи, читав його твори.
Я вперше подумав про таке визначення колись давно, слухаючи його виступ на письменницьких зборах. Тоді виступало багато промовців, але лише Анатолій Петрович запам’ятався, бо говорив про сучасний стан літератури, літературний процес, про проблеми Спілки й нашого письменницького довкілля, але… осмислював це з певної метапозиції, піднявшись на вершину, з якої були видні, в один бік глянувши, причини, а в другий бік глянувши, наслідки; говорилося про це такими словами, що я подумав, ще тоді не знаючи гаразд його творчості, що Анатолій Петрович — поет. Потім довідався: ні, прозаїк, який пише на історичні теми. Читати далі
Опубліковано | 23 Вересня, 2013 | Прокоментуй!
22 вересня в Бабаях пройшов фестиваль “Сад пісень Сковороди”, у якому взяли участь і члени нашої організації. У рамках заходу перед Бабаївським Будинком культури було відкрито погруддя видатному поету й філософу Григорію Сковороді. На фото: Кость Маковійський, Анатолій Стожук, В’ячеслав Романовський, Микола Побелян та Іван Перепеляк