Публікації за тегом "1920-ті роки"

“ПЛУЖАНИН” ІЗ ЗАТОПЛЕНОГО СЕЛА (до 110-річчя від дня народження репресованого письменника Василя НЕФЕЛІНА)

Опубліковано | травня 21, 2017 | Прокоментуй!

Післявеликодню поїздку   до села  Руські Тишки Харківського району згадую аж у травні.   Заморочили нас тоді  квітневі несподівані сніги.  Їхала  у район з каразінцями, виставкою “Цікава наука” освітнього “ЛандауЦентру” Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. Це єдина в Україні мандрівна просвітницька виставка класичного  університету. Восени 2016 р. і навесні 2017 р.  викладачі і студенти разом із директором “ЛандауЦентру” Вікторією Кругловою (до речі, філологом за освітою) послідовно об’їжджають школи в районах Харківщини. Несподівані хімічні  реакції і телескоп, стілець із шурупами для йогів і небезпечні мікроби у вигляді м’яких іграшок — оце і є наука на дотик.

У чергову поїздку вибиралися харківським проспектом Науки. У 80-х на  цьому проспекті був гуртожиток університетського філфаку, збиралися молоді поети, існувала своя літературна студія з нещадними обговореннями написаного, простора читалка із широким балконом. На нього вночі, коли гуртожиток замикав вхідні двері,  видиралися хлопці — і місцеві мешканці, які загуляли, і гості.

Читати далі

---

«Очима культури» № 41. «Міто-оповідь» Олександра Довженка.

Опубліковано | серпня 1, 2016 | Прокоментуй!

Яке значення творчого спадку Олександра Довженка в історії української культури? А в цей же час: який реальний вимір його творчих досягнень і якою мірою ці досягнення співпадають із «мітом» Довженка як «одного із найвидатніших творців світового кінематографа»? Котрі з його кінокартин оправдано можна вважати шедеврами, а котрі — це, здебільшого, плоди вимушеного компромісу з жорстокими реаліями доби, а відтак і болісні мистецькі поразки?.. В час, коли перед українцями стоїть завдання переосмислити свою культурну історію та самототожність, такі питання повинні б, в ідеалі, хвилювати не лише спеціялістів-культурологів, а й українське інтелектуальне середовище в цілому. І того ж роду питання слід ставити щодо творчості далеко не лише Довженка, та, правда, його персона й ситуація таки досить особливі…

Читати далі

---

«Очима культури» № 37. Напівпримарна спадщина Михайла Бойчука і «бойчукізму».

Опубліковано | січня 1, 2015 | Прокоментуй!

Одним з вражаючих з перспективи сьогоднішнього дня аспектів спадщини маляра-монументаліста Михайла Бойчука і створеного ним напрямку «бойчукізму» є рівень її майже тотального знищення. Це вражає навіть на фоні загальної масової та жорстоко цілісної деструкції української культури за доби сталінського терору. Здається, жодна з неблагонадійних мистецьких чи літературних течій, — від аванґардистів («формалістів») до прихильників національно-фольклорних традицій реалізму (ті останні, зрештою, пізніше досить легко «перебудовувалися» на соцреалістів, як показує приклад графіка Василя Касіяна і йому подібних), — не постраждала в той час такою мірою, як «бойчукізм». Читати далі

---

«Очима культури» № 36. Магія кольору й руху на полотнах Олександра Богомазова.

Опубліковано | жовтня 27, 2014 | Прокоментуй!

В каталозі виставки картин Олександра Богомазова в Санкт-Петербурзі 2008 р., та і у відгуках на цю подію в російській пресі, цього знаменитого (дарма, що досі ще недооціненого) творця послідовно назвали «русским художником», іноді мало не на архетиповому рівні, наводячи, наприклад, такі цитати з Н. Кульбіна, що, мовляв, «[Богомазов] – русский за имеющемуся у него синтезу цвета и материала»… Як на мене, єдиною можливою підставою для таких висловів у сьогоднішньому світі є автоматизм імперського мислення російських мистецтвознавців і любителів мистецтва, які й досі безкритично зараховують усі видатні явища культури в колишній Російській Імперії та усіх творців, які, силою обставин, функціонували в імперському контексті, а зокрема ж тих, чию національність нелегко визначити через мову чи фольклорні елементи творчості, — до сфери «русской культури». Читати далі

---

«Очима культури» № 34. Скандальний Михаль Семенкo та український футуризм.

Опубліковано | червня 24, 2014 | Прокоментуй!

Прoпаґувати твoрчiсть аванґардиста Михаля Семенка у рiк 200-oгo ювiлею Тараса Шевченка мoглo б здатися декoму малo не святoтатствoм. Адже пoчатoк українськoгo футуризму: Семенкoва збiрка «Дерзання» (1914), була вoднoчас oдним iз перших та найрадикальнiших дoкументiв бoрoтьби із нарoдницьким культoм Шевченка. Заперечення традицiйнoї рoлi «батька Тараса» як центральнoї пoстатi українськoї культури, пiдтримане прoвoкативнoю заявoю, щo Семенкo, мoвляв, спалив свiй примiрник «Кoбзаря», викликалo загальне oбурення. Кажуть, щo навiть батькo Семенка, вражений йoгo iкoнoбoрським ставленням дo нашoгo нацioнальнoгo пoета, був гoтoвий oфiцiйнo вiдректися вiд свoгo сина. Читати далі

---

«Очима культури» № 33. Микола Куліш і джерела драматизму.

Опубліковано | червня 9, 2014 | Прокоментуй!

Популярне свого часу поняття «національної трилогії» в драматургії Миколи Куліша, яка включала «Народного Малахія» (1927), «Мину Мазайла» (1928) і «Патетичну сонату» (1930), самозрозуміло (адже в СССР всі ці п’єси були в той час забороненими), виникла в українській еміґрації: у таборах ДіПі наприкінці 1940-х. Не знаю, хто перший придумав цей термін: Юрій Лавріненко чи Валер’ян Ревуцький, чи Григорій Костюк або Святослав Гординський, – у всякому разі, для антикомуністично налаштованих українських біженців ідея «національної трилогії» стала аксіоматичною, а самі п’єси з «трилогії» постали одним з вершинних досягнень «Розстріляного відродження» саме з огляду на їх національний, а себто й політичний вимір.
Читати далі

---