Постаті

Перестало битися серце Віктора Петровича Тимченка

Опубліковано | 15 Грудня, 2023 | Прокоментуй!

14 грудня 2023 року пішов від нас Віктор Петрович Тимченко.

Поет, прозаїк, наставник, ціла епоха Слобожанської літератури.

Цю втрату важко осягнути.

Спочивайте з Богом, Вікторе Петровичу, а з нами – назавжди Ваша любов, Ваші вірші й Ваш живий голос.

---

Ювілей Олександри КОВАЛЬОВОЇ

Опубліковано | 29 листопадаа, 2023 | Прокоментуй!

28 листопада 75-річний ювілей відзначає Олександра Прокопівна Ковальова – унікальна харківська письменниця, чий талант однаково яскраво виявився в царинах і поезії, і прози, і перекладацтва.

Людина вражаючої глибини й душевної стійкості, сказати б, принципової людяності, тонкої шляхетності й величезного творчого потенціалу, Олександра Прокопівна дихає словом, особливо в цей час, коли тільки Божа ласка, молитва й просвітлені вірші дають сили на новий день.

Із роси й води, Олександро Прокопівно, світла Вам, здоров’я та Господньої опіки!

А читачам пропонуємо пригадати інтерв’ю «ПИСЬМЕННИК – ЦЕ ПЕРЕДУСІМ НЕВСИТИМЕ ЗАЦІКАВЛЕННЯ СВІТОМ», яке майже 10 років тому взяла в Олександри Прокопівни Люцина Хворост – у вимірі сьогоднішніх подій воно може здатися особливо знаковим.

Додаємо також нещодавнє відео, де Олександра Ковальова читає поезію.

---

Відгомін гіркої саги (про постать Василя Борового)

Опубліковано | 7 Жовтня, 2023 | Прокоментуй!

• 

Що потрібно для того, щоб людське життя постало перед нашими очима ніби бездоганний витвір мистецтва? Небагато й немало: щирість сповіді, вірність своєму покликанню, благословення долі. Що потрібно для того, щоб читач шукав не модну книгу чи модне ім’я, а живу поезію так, як містично настроєна релігійна людина шукає Бога живого? Небагато й немало: треба, щоб був такий читач і була така поезія. Слушність урочої години і точки перетину. Уроча година настала — у харківському видавництві “Майдан” вийшла друком поетична книга Василя Борового “Полинова сага” (2003) в художньому оформленні Уляни Мель­никової. Точки перетину будуть з’являтися і множитися. Принаймні в одній із них в цей момент знаходжуся я — читач, водночас зацікавлений і доскіпливий. “Полинова сага” — поезія автобіографічна, сповідальна, тради­ційна. У цьому контексті важить одне: чия автобіографія, чия сповідь, ким інвентаризовані, трансформовані чи акумульовані традиції.

Читати далі

---

Поет слобожанської землі (Про творчість Василя Борового)

Опубліковано | 7 Жовтня, 2023 | Прокоментуй!

Людина виростає з якоїсь землі так само, як квітка, трава, дерево.  Соки цієї землі живлять її серце, пахощі бентежать уяву, повів вітру задає внутрішній ритм для її дихання та думання. Василь Боровий своїм корінням зі степу та лісу, слобожанського степу, слобожанського лісу.  Він – Боровий.  Коренем і кроною.  Усе найхимерніше плетиво художніх образів, розгалуження метафор та відбрунькування епітетів відбувається саме в цій залежності: походження коріння, формування  крони. Саме все це слобожанське наповнення художнього простору зумовлює суть і структуру його поетики. Безумовно, в руслі розмови про основу поетичної творчості не оминути таких наріжних каменів, як спадкоємність і традиція. З яким спадком вийшов на широку дорогу життя юний поет, хлопчина із харківського передмістя Василь Боровий? Які біографічні чинники зумовили ті чи інші вчинки, захоплення, мрії?  Харків близько, але життєдайне коріння зі степу та бору. Світогляд передусім селянський. Ця селянська основа обумовила не лише тло для ліричних сюжетів та епічних подій, вона визначила сутність етико-естетичних складників цього багатого, бентежного поетичного світу. Селянське розуміння   справедливості. Воно з голосу Тараса, з  глибини народної пісні. Це вміння писати про просту людину, її проблеми з особливою щемкою любов’ю, як це робив, наприклад, Василь Мисик. Для цього треба й самому бути нелукавим душею, позбавленим марнославства та егоїзму.

Читати далі

---

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ВІНТАЖ (перечитуючи професора Леоніда Ушкалова)

Опубліковано | 24 Вересня, 2023 | Прокоментуй!

Девайс чи книга?

Нині навряд чи можна здивувати персональним девайсом. Більше, мабуть, здивує його відсутність. Свій настільний девайс зараз є в кожної людини. Або майже в кожної. Без стаціонарного комп’ютера чи моноблока, ноутбука чи ультрабука, вочевидь, нереально уявити людину в середовищі ХХІ століття, причому зовсім не обов’язково технологічно дуже просунуту. Нерідко навіть звичайну сучасну людину, в якої – так складається нині – є свій ментально чи професійно необхідний девайс. Настільний, одне слово.

А от у мене є своя настільна книга. Ароматно білі сторінки якої я гортаю вранці, коли все, здається, лише тільки бере свій розбіг, лишень тільки-но розпочинається, або вдень, коли інерція часу набуває особливо харизматичної відчутності, або й увечері, коли у зовнішньому завершенні цьогоденних подій ледь зримо зароджуються напруга й темпоритміка завтрашнього ранку.

Хоча власний науковий бренд Леонід Ушкалов сформував передусім аналітикою життєтворчої, літературно-художньої та філософської спадщини Григорія Сковороди в контексті епох, проте репрезентовану книгу, думається, також можна зарахувати до головних у науковій творчості Леоніда Ушкалова, а, можливо, й кваліфікувати її як magnum opus ученого-літературознавця.

Настільна книга ця має промовисту, як достеменний месидж, і доволі довгу, як життєва дорога, назву. Кожну з двох частин назви проткано когнітивними і дещо енігматичними конотаціями, що, як на мене, лише підсилює, мовити б, настільний статус книги. Це – “Моя шевченківська енциклопедія: із досвіду самопізнання” знакового харківського професора Леоніда Ушкалова (1956 – 2019).

Читати далі

---

ПІСЛЯ СПОВІЩЕННЯ З ІЗЮМА

Опубліковано | 12 Червня, 2023 | Прокоментуй!

Перо ніколи не затупить списа, як  спис  не затупить перо.

 Мігель Сервантес. Дон Кіхот.

Тепер, коли остаточно з’ясувалося, що мій тезко й однофамілець таки загинув, саме час остаточно з’ясувати, хто є хто. А покійний М.Горбачов висловлювався трохи по-іншому.

Тим паче, що домислів і пліток з цього приводу навесні та влітку торік було немало. Надто серед людей, далеких від літератури. А ще ж ми обидва з Харківщини. Хоча він так і не став членом Спілки, але яке вже це тепер має значення?

Чи знав я його? Так, знав. Ще з тих часів, коли він був мало кому відомим, окрім своїх друзів-земляків з Ізюмщини. А було воно так. Будучи в Харкові, я завжди намагався зайти і в Спілку письменників, аби дізнатися, що ж нового в колег та розповісти про своє.

Читати далі

---