Опубліковано | 24 Вересня, 2023 | Прокоментуй!
Девайс чи книга?
Нині навряд чи можна здивувати персональним девайсом. Більше, мабуть, здивує його відсутність. Свій настільний девайс зараз є в кожної людини. Або майже в кожної. Без стаціонарного комп’ютера чи моноблока, ноутбука чи ультрабука, вочевидь, нереально уявити людину в середовищі ХХІ століття, причому зовсім не обов’язково технологічно дуже просунуту. Нерідко навіть звичайну сучасну людину, в якої – так складається нині – є свій ментально чи професійно необхідний девайс. Настільний, одне слово.
А от у мене є своя настільна книга. Ароматно білі сторінки якої я гортаю вранці, коли все, здається, лише тільки бере свій розбіг, лишень тільки-но розпочинається, або вдень, коли інерція часу набуває особливо харизматичної відчутності, або й увечері, коли у зовнішньому завершенні цьогоденних подій ледь зримо зароджуються напруга й темпоритміка завтрашнього ранку.
Хоча власний науковий бренд Леонід Ушкалов сформував передусім аналітикою життєтворчої, літературно-художньої та філософської спадщини Григорія Сковороди в контексті епох, проте репрезентовану книгу, думається, також можна зарахувати до головних у науковій творчості Леоніда Ушкалова, а, можливо, й кваліфікувати її як magnum opus ученого-літературознавця.
Настільна книга ця має промовисту, як достеменний месидж, і доволі довгу, як життєва дорога, назву. Кожну з двох частин назви проткано когнітивними і дещо енігматичними конотаціями, що, як на мене, лише підсилює, мовити б, настільний статус книги. Це – “Моя шевченківська енциклопедія: із досвіду самопізнання” знакового харківського професора Леоніда Ушкалова (1956 – 2019).
Читати даліОпубліковано | 29 Березня, 2021 | Прокоментуй!
Колективна монографія висвітлює спектр питань, пов’язаних з актуальними проблемами української літератури ХІ–ХХІ століть. Акцентується увага на літературознавчому дискурсі професора Леоніда Ушкалова, коло наукових зацікавлень якого охоплювало розвиток літературного процесу від бароко до постмодерну. Не вичерпавши свій науковий потенціал, професор Л.Ушкалов раптово пішов у засвіти. Літературознавці України і зарубіжжя у колективній монографії здійснили спробу продовжити вивчення літературознавчих питань, наближених до наукової концепції Леоніда Ушкалова. Досліджуються окремі аспекти творчості Митрополита Іларіона Київського, Іллі Мороховського, Мелетія Смотрицького, Григорія Сковороди, Миколи Костомарова, Панаса Мирного, Івана Франка, Леся Курбаса, Миколи Лазорського, Олександра Довженка, Віри Вовк, Ірини Жиленко та ін. Зокрема, увага науковців акцентується на проблемах автора, канону, поетичного коду й декодування, ідентичності Майдану тощо. Монографію адресовано літературознавцям, культурологам, релігієзнавцям, педагогам, усім, хто цікавиться розвитком української літератури від давнини до сучасності.
Скачати книгу можна тут:
Опубліковано | 28 листопадаа, 2018 | Прокоментуй!
До 240-ої річниці від дня народження
Григорія Квітки-Основ’яненка
Григорій Квітка-Основ’яненко посідає особливе місце в історії української літератури. Ще за його життя Микола Костомаров у своїй харківській праці 1842 року «Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке» стверджував: «Поза всяким сумнівом, честь піднесення рідного слова на найвищий щабель розвитку, – смію сказати, честь створення української літератури належить письменникові, який заховався під прибраним ім’ям Основ’яненка» [Костомаров, с. 167]. Пройде ще три десятиліття, і Михайло Драгоманов у листі до Мелітона Бучинського від 25 грудня 1872 року напише із Флоренції, що Квітка-Основ’яненко, поруч із Шевченком та Гоголем, належить до трійки найвидатніших українських письменників ХІХ століття [Драгоманов 1910, с. 230]. Та, певна річ, іще поважніше місце Квітка посідає в «історії харківської культури». Про кого б із відомих слобідських діячів не заходила мова, поруч із ним одразу ж зринає Квітка. Читати далі
Опубліковано | 15 листопадаа, 2017 | Прокоментуй!
1) Семантика слова; місце та роль бароко в українській традиції.
Барóко (англійське, французьке baroque, білоруське барóка, болгарське барóк, барóко, італійське baròcco, німецьке Barock, польське, словацьке, верхньолужицьке barok, російське барóкко, сербохорватське бàрок, словенське barók; чеське barok, baroko) – мистецький стиль післяренесансної доби. Його найхарактернішими рисами вважають теоцентричність, трагічну візію світу й життя людини, напружені контроверзи між гармонійним і дисгармонійним, проминальним і вічним, раціональним та ірраціональним, послуговування складними формами, декоративність, динамічність тощо. Хронологічні межі бароко визначають по-різному. Наприклад, коли брати до уваги Західну та Середню Європу, то бароко як епоха в історії культури тривало тут від 1595 року (смерть Торквато Тассо) до 1690-го (рік заснування Академії аркадців [Accademia dell’Arcadia] у Римі), а в деяких країнах – до середини XVIII століття. Бароко виростало на ґрунті маньєризму, що його часом трактують як початковий етап формування власне барокового стилю, а насамкінець перетворилося на рококо. Батьківщиною бароко вважають Рим (інколи на цю роль претендує Іспанія), а також інші міста Італії, передовсім Неаполь. Бароко охоплювало всю Європу: від Португалії до Росії, від Англії до Балкан (Sokołowska, Nowicka-Jeżowa, с. 81–82). Рефлексом європейського бароко є також бароко Латинської Америки. Читати далі
Опубліковано | 27 Жовтня, 2017 | Прокоментуй!
Ліствиця Якова: збірник статей на пошану професора Леоніда Ушкалова з нагоди його шістдесятиліття / Упорядник Н. Левченко; науковий редактор Р. Мельників. – Харків: Майдан, 2016. – 490 с.
ISBN 978-966-372-653-3.
Збірник присвячено ювілею відомого літературознавця, доктора філологічних наук, професора Леоніда Володимировича Ушкалова. Статті охоплюють широке коло питань з історії української літератури від давнини до сучасності.
Читати тут
Опубліковано | 14 Жовтня, 2017 | Прокоментуй!
Не підлягає ані найменшому сумніву те, що Лев Толстой справив дуже істотний вплив на українську інтелектуальну й літературну традицію кінця ХІХ – першої третини ХХ століття. Ідеться не лише про Толстого як про геніального художника слова, але й про Толстого як мислителя, оскільки думка про те, що Толстой є великим філософом, була тоді усталеною. Про це, може, найпереконливіше свідчать популярні видання творів Толстого в українських перекладах. Ось хоч би передмова до збірки творів Толстого, надрукованої у Вінніпезі 1916 року за назвою «Видінє паломника в Єрусалимі…». Вона розпочинається так: «В отсій книжочці подаємо дещо з дрібних оповідань великого російського письменника, філософа-мораліста Льва Николаєвича Толстого» [Толстой 1916, с. 3]. І далі: «Толстой збогатив світ безсмертними творами, в яких вічно стремить і дошукуєть ся тої від віків бажаної правди, яка дала би всім людям вдоволенє, яка піднесла би чоловіка на висший степень, зробила б його добрим, честним, вартісним чоловіком» [Толстой 1916, с. 3]. А ось початок передмови до книжки Толстого «Любов», що побачила світ там-таки у Вінніпезі 1918 року: «Подаємо нашим читачам розвідку великого світового мислителя про любов» [Толстой 1918, с. 2]. І далі: «Великий фільозоф Л. Толстой в отсій розвідці розбирає думки про любов. Він дає розуміти людям сей великий ідеал і навчає, якою повинна бути любов» [Толстой 1918, с. 2]. Як бачимо, Толстой постає тут у ролі великого навчителя істини, а може, навіть зачинателя нової релігії. Читати далі