Публікації за тегом "Леонід Ушкалов"

Леонід УШКАЛОВ. ТАКЕ СОЛОДКЕ СЛОВО «БАРОКО»

Опубліковано | листопада 15, 2017 | Прокоментуй!

 1) Семантика слова; місце та роль бароко в українській традиції.

Барóко (англійське, французьке baroque, білоруське барóка, болгарське барóк, барóко, італійське baròcco, німецьке Barock, польське, словацьке, верхньолужицьке barok, російське барóкко, сербохорватське бàрок, словенське barók; чеське barok, baroko) – мистецький стиль післяренесансної доби. Його найхарактернішими рисами вважають теоцентричність, трагічну візію світу й життя людини, напружені контроверзи між гармонійним і дисгармонійним, проминальним і вічним, раціональним та ірраціональним, послуговування складними формами, декоративність, динамічність тощо. Хронологічні межі бароко визначають по-різному. Наприклад, коли брати до уваги Західну та Середню Європу, то бароко як епоха в історії культури тривало тут від 1595 року (смерть Торквато Тассо) до 1690-го (рік заснування Академії аркадців [Accademia dell’Arcadia] у Римі), а в деяких країнах – до середини XVIII століття. Бароко виростало на ґрунті маньєризму, що його часом трактують як початковий етап формування власне барокового стилю, а насамкінець перетворилося на рококо. Батьківщиною бароко вважають Рим (інколи на цю роль претендує Іспанія), а також інші міста Італії, передовсім Неаполь. Бароко охоплювало всю Європу: від Португалії до Росії, від Англії до Балкан (Sokołowska, Nowicka-Jeżowa, с. 81–82). Рефлексом європейського бароко є також бароко Латинської Америки. Читати далі

---

Ліствиця Якова: збірник статей на пошану професора Леоніда Ушкалова з нагоди його шістдесятиліття

Опубліковано | жовтня 27, 2017 | Прокоментуй!

Ліствиця Якова: збірник статей на пошану професора Леоніда Ушкалова з нагоди його шістдесятиліття / Упорядник Н. Левченко; науковий редактор Р. Мельників. – Харків: Майдан, 2016. – 490 с.
ISBN 978-966-372-653-3.

Збірник присвячено ювілею відомого літературознавця, доктора філологічних наук, професора Леоніда Володимировича Ушкалова. Статті охоплюють широке коло питань з історії української літератури від давнини до сучасності.

Читати тут

 

---

  Леонід УШКАЛОВ. ЛЕВ ТОЛСТОЙ ЯК ДЗЕРКАЛО УКРАЇНСЬКОЇ ФУТУРИСТИЧНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (за сторінками журналу «Нова ґенерація»)

Опубліковано | жовтня 14, 2017 | Прокоментуй!

Не підлягає ані найменшому сумніву те, що Лев Толстой справив дуже істотний вплив на українську інтелектуальну й літературну традицію кінця ХІХ – першої третини ХХ століття. Ідеться не лише про Толстого як про геніального художника слова, але й про Толстого як мислителя, оскільки думка про те, що Толстой є великим філософом, була тоді усталеною. Про це, може, найпереконливіше свідчать популярні видання творів Толстого в українських перекладах. Ось хоч би передмова до збірки творів Толстого, надрукованої у Вінніпезі 1916 року за назвою «Видінє паломника в Єрусалимі…». Вона розпочинається так: «В отсій книжочці подаємо дещо з дрібних оповідань великого російського письменника, філософа-мораліста Льва Николаєвича Толстого» [Толстой 1916, с. 3]. І далі: «Толстой збогатив світ безсмертними творами, в яких вічно стремить і дошукуєть ся тої від віків бажаної правди, яка дала би всім людям вдоволенє, яка піднесла би чоловіка на висший степень, зробила б його добрим, честним, вартісним чоловіком» [Толстой 1916, с. 3]. А ось початок передмови до книжки Толстого «Любов», що побачила світ там-таки у Вінніпезі 1918 року: «Подаємо нашим читачам розвідку великого світового мислителя про любов» [Толстой 1918, с. 2]. І далі: «Великий фільозоф Л. Толстой в отсій розвідці розбирає думки про любов. Він дає розуміти людям сей великий ідеал і навчає, якою повинна бути любов» [Толстой 1918, с. 2]. Як бачимо, Толстой постає тут у ролі великого навчителя істини, а може, навіть зачинателя нової релігії. Читати далі

---

Леонід УШКАЛОВ. СКОВОРОДА Й ДУХОБОРЦІ

Опубліковано | вересня 27, 2017 | Прокоментуй!

1. Історія питання

Духоборство зародилося в Україні, на Слобожанщині. Здається, вперше слобідських духоборців змалював іще російський літератор Павло Сумароков у своїй книзі «Досуги крымского судьи, или Второе путешествие в Тавриду», що вийшла 1803 року в Санкт-Петербурзі[1]. «Залишивши Білгород, – писав він, – я продовжив свій шлях до Харкова, не доїжджаючи до якого верст 30, бачив праворуч село Проходи – поселення духоборців […] На думку декого, ця єресь взяла свій початок років 60 тому в Харківській губернії, в селі Охочому, і ось що про неї розповідають. Прийшов туди один похилого віку іноземець, який назвав себе відставним унтер-офіцером і який, почавши обережно проповідувати нові правила, збирав вечорами поселян і тлумачив їм своє вчення. Упродовж певного часу він давав їм поради, допомагав, мирив суперечки, завдяки чому здобув собі довіру й любов у багатьох. На їхнє прохання він погодився залишитися жити серед них і, переходячи з дому в дім, нарешті, у них і помер. Таким чином виросла секта […] Гадають, що той проповідник був квакером, і, хоч це викликає певний сумнів, слід сказати, що духоборці мають чимало схожого у звичаях та обичаях із квакерськими, а особливо з гернгутерськими правилами» [Сумароков, с. 43–44].

         Звісно, навряд чи випадає говорити про цілковиту збіжність поглядів квакерів та духоборців. Про це свідчить хоч би ось така історія. Читати далі

---

Відзнака Форуму видавців

Опубліковано | вересня 14, 2017 | Прокоментуй!

Вітаємо нашого колегу Леоніда Ушкалова з високою відзнакою! Його книжка “Ловитва невловного птаха: життя Григорія Сковороди” була обрана кращою книжкою Форуму видавців у Львові в номінації “Біографія”. Також за підготовку до друку цього видання видавництво “Дух і літера” отримало відзнаку міського голови Львова.

---

Леонід УШКАЛОВ. «ДУШУ Й ТІЛО МИ ПОЛОЖИМ ЗА НАШУ СВОБОДУ…»: ЩО ТАКЕ СВОБОДА ДЛЯ УКРАЇНЦЯ?

Опубліковано | вересня 13, 2017 | Прокоментуй!

І. СТРЕМЛІННЯ ДО СВОБОДИ ЯК ХАРАКТЕРНА РИСА УКРАЇНЦЯ

Першим з істориків про свободу як про характерну рису світогляду й способу життя українців писав Микола Костомаров у статті «Две русские народности» (1861). Порівнюючи українців та росіян, він відзначив, що «український етнос [племя южно-русское] має своєю характерною рисою перевагу особистої свободи, тимчасом як великоруський – перевагу общинності» [Костомаров, с. 63]. Мовляв, «потяг до щільного злиття частин, занепад особистих спонук під владою спільних, непорушна законність спільної волі<…> збігається у великоруському народі з єдністю сімейного побуту та з поглинанням особистої свободи ідеєю мира й утілилося в народному побуті у вигляді неподільності родин, общинної власності<…>» [Костомаров, с. 72]. Натомість в українців родини поділяються й роздрібнюються, а форми господарювання, схожі на російську «общину», збереглися лише в найглухіших закутках українського світу [див.: Франко]. Із філософів свободу як найвищу цінність у світогляді українця першим спробував осмислити геґельянець Клим Ганкевич у книзі «Grundzuge der slawischen Philosophie» (1869). Характеризуючи українську «народну філософію», він писав: «Свій розум людина виявляє через волю [Willen], через свободу [Freiheit] своїх дій. Лише розумна свобода за умов повної свідомості й непримусового дотримання закону є справжньою свободою [wahre Freiheit]. Усяка ж нерозумна свобода – це сваволя [unvernünftige Freiheit ist Willkühr], а у своєму найвищому прояві – тиранія» [Hankiewicz, c. 42]. Згодом, у «Нарисах з історії філософії на Україні» (1931) Дмитро Чижевський подасть класичне формулювання цієї думки: для українців характерне «стремління до “свободи” в ріжних розуміннях цього слова» [Чижевський, с. 17]. Те саме стверджував і Юрій Липа у своїй програмовій праці «Призначення України» (1938): «<…>для характеристики українських генеральних ідей треба пам’ятати про стремління української одиниці до особистої свободи» [Липа, с. 196]. Це стремління зазвичай розглядають як таке, що було сформоване відповідними історичними умовами. Наприклад, Юрій Бойко у статті «H. S. Skovoroda im Lichte der ukrainischen Geschichte» (1966) писав: історичні обставини сформували таку прикметну рису психіки українця як «свободолюбство [Freiheitsliebe]» [Bojko, с. 306]. Читати далі

---