Публікації за тегом "Хворост"

Результати конкурсу Міжнародної слов’янської премії – 2016

Опубліковано | грудня 2, 2016 | Прокоментуй!

Журі конкурсу Міжнародної слов’янської поетичної премії у складі Віктора Бойка (Україна), Казімежа Бурната (Польща), Красімира Георгієва (Болгарія), Олега Комкова (РФ), Віри Копецької (Чехія), Ігоря Лосієвського (Україна), Сергія Шелкового (Україна, голови журі), Володимира Яглічича (Сербія) повідомляє своє рішення про підсумок Конкурсу 2016-го року: Читати далі

---

ПОЕЗІЯ СЛОБОЖАНЩИНИ: стаття в журналі “СіЧ”

Опубліковано | серпня 2, 2016 | Прокоментуй!

У журналі “Слово і час” (№ 6 за 2016 рік) вийшла стаття київської віршознавиці Надії Гаврилюк “Поетичне суцвіття Слобожанщини”, де розглянуто жіночі й чоловічі голоси харківської лірики ХХ-ХХІ ст. Попри деяку суперечливість саме такого “набору” постатей, творчість яких окреслено в розвідці, відрадно, що література Слобожанщини актуалізована на всеукраїнському рівні; дослідниця тонко передає настрій, оприявнює загальну тональність, стилістику, тематику поезії наших авторів. Статтю можна читати тут

 

---

Марина ПАВЛЕНКО: «Я ВЧУСЬ У СВОГО ЧИТАЧА»

Опубліковано | квітня 13, 2015 | Прокоментуй!

         Коли дивишся на цю жінку, коли зауважуєш її промовисту південну вроду, то перше слово, яке спадає на думку, – квітуча. Жінка-розквіт, жінка-весна… і не має значення, скільки їй – учора, сьогодні чи завтра – років: такі жінки не бояться календаря, вони в будь-якому віці зберігатимуть і дитячу безпосередню щирість, і підліткове кокетство, і романтичність юності. Либонь, саме тому твори уманської письменниці Марини ПАВЛЕНКО не залишають байдужими читачів усіх вікових категорій: вона легко вхоплює пригодницьку жилку, цікаву дітлахам, і доглибно зворушує літніх, коли правдиво й емоційно розповідає історії людських життів, де-не-де приперчуючи драматичні фабули живим українським гуморцем.

       Нині маємо «з перших рук» історію самої Марини – емоційної, рухливої, говіркої. Історію, в якій є місце і дитячим страхам, і щасливому материнству, і творчим радощам. Читати далі

---

Роман КОВАЛЬ: «ПО СОЛОМИНЦІ, ПО КРУПИНЦІ ЗБИРАВ Я МОЗАЇЧНИЙ ПОРТРЕТ УТРАЧЕНОЇ УКРАЇНИ»

Опубліковано | грудня 13, 2014 | Прокоментуй!

Цей дивовижний чоловік мешкає в дивовижній оселі, подібній радше до музею. На столиках і полицях – мініатюрні погруддя діячів Визвольного руху, раритетні мистецькі дрібнички, археологічні знахідки: старовинні монети, гарматні ядра, заіржавілі остови пістолетів. Стіни увішані українськими рушниками та портретами отаманів і полковників Армії УНР, відомих чи напівзабутих. Зрештою, в цьому і бачить Роман КОВАЛЬ своє завдання, свою життєву місію: зробити все, щоб жодне достойне обличчя, жоден леґендарний силует не зник у пітьмі забуття. Самовіддано і завзято вихоплює він із темних хвиль Лети безцінні деталі, з яких складається візерунок Української революції, відчайдушної й драматичної.

Роман Коваль – особистість наскільки цілісна, настільки ж і багатогранна. Історик і письменник, він є автором та упорядником десятків книжок, присвячених Визвольній боротьбі. Першою з них стала збірка документів і спогадів «Героїзм і трагедія Холодного Яру» (1996); тут автор наче перейняв естафету від Юрія Горліса-Горського… А ще Роман Коваль – редактор газети «Незборима нація», послідовний правий ідеолог, організатор просвітницьких та культурно-мистецьких акцій, меценат.

Улітку нинішнього року мені поталанило взяти участь у Фестивалі патріотичної пісні «Рутенія», що проходив у Києві, й не де-небудь, а на Майдані Незалежності. Після мого виступу ми з друзями напросилися до пана Романа в гості – на невимушену балачку. І почули чимало такого, чим хотілося б поділитися з нашими читачами. Читати далі

---

Олена О’ЛІР: “БЕЗ МАГІЇ НЕМАЄ ПОЕЗІЇ”

Опубліковано | вересня 2, 2014 | Прокоментуй!

Тендітна, сором’язлива, доглибно жінотна − такою постала переді мною Олена О’Лір, коли я побачила її вперше. Трохи схожа на театрального П’єро − навіть у щирій усмішці її, у вигині вуст прочитуєш щось мимовільно сумовите; коли ж вона береться читати вірші, її негучний голос заворожує своєю мінорною мелодійністю. Що ж до самих віршів − у них і стрункість антики, і релігійний екстаз середньовіччя, і навіть несміливі любовні зізнання, висловлені без зайвої екзальтації – знову ж таки на неокласичний манір. Але це та м’якість, за якою криється хоробрість, незламна принциповість і чистота. Так у м’яких шкіряних піхвах ховається сутої сталі кинджал –­ кинджал, якого виймають украй неохоче, тільки в крайніх випадках, коли того вимагає справедливість і честь, коли не можна інакше.

Поетці й перекладачці, літературознавцю і критикові, учениці уславленого Ігоря Качуровського, ірландофілці й меломанці, шанувальниці старовинної музики й ретро-кіно Олені Бросаліній органічно пасує милозвучний псевдонім О’Лір. Олена є авторкою двох збірок віршів («Моя рука на узголів’ї» (1998) та «Прочанські пісні» (2006)), перекладачкою багатьох текстів культового для молоді Р. Толкіна; нарешті, саме вона була першою, хто дав український голос англосаксонському епосу «Беовульф». Читати далі

---

Лариса МАСЕНКО: «УКРАЇНСЬКА МОВА ЗБЕРІГАЄ ПОТУЖНУ КРЕАТИВНУ ЕНЕРГЕТИКУ»

Опубліковано | червня 23, 2014 | Прокоментуй!

Перед нами – мовознавець широкого профілю, чиє ім’я знають і шанують не лише студенти-філологи, а й ширші кола читачів, зацікавлених гуманітарною проблематикою. Сьогодні без Лариси Масенко важко уявити обличчя вітчизняної соціолінґвістики – науки про функціонування мов у суспільстві. Пані Лариса (між іншим, осіння ювілярка) є авторкою багатьох друкованих праць, зокрема монографічних: «Мовна ситуація Києва: День сьогоднішній та прийдешній» (2001), «Мова і суспільство: Постколоніальний вимір» (2004), «(У)мовна (У)країна» (2008), «Суржик: між мовою і язиком» (2011) та ін.

У нинішню хистку добу, коли мимоволі тягнешся до надійного і тривкого, як ніколи своєчасним видається діалог з авторитетним мовознавцем – про деструктивну політику влади і творчий потенціал української мови, про мовну стійкість і національну ідентичність у її приватному і суспільному вимірах. Читати далі

---