Критика та есеїстика

ДОБРА НАДІЯ АНТОНІНИ ТИМЧЕНКО

Опубліковано | 19 Лютого, 2025 | Прокоментуй!

«Мис доброї надії» – так зветься сьома збірка віршів Антоніни Тимченко, поетки і літературознавиці, моєї краянки, яка, як і я, на початку березня 2022-го – майже три роки тому, – рятуючись від варварських обстрілів росіянами нашого рідного Харкова, виїхала до Польщі.

«Назва не має нічого спільного з географічним поняттям», – попереджають читача вже в анотації. Тож свідомість відмітає екзотичні асоціації з Південною Африкою і констатує: далебі, на треті роковини початку повномасштабної війни добра надія – це саме те, чого українці потребують чи не найдужче.

Надія в Антоніни Тимченко міцно пов’язана з вірою. З Богом. Її героїня довіряє Богові – «Спасові добра», покладається на Нього, усвідомлює, що все в Його руках.

Він прощає усіх, Він любить усіх –

і старих, і малих, і живих-живих.

Господь – у світанку кожного дня, який усе-таки настає, попри жахіття війни. У музиці нового вірша, який зажеврів у душі, ще не оприявнений. У прагненні людей любити і прощати, йти одне одному назустріч. «Як тобі – після всього – вдається не зневірюватись?» – запитувала я Тоню в інтерв’ю вже у 2023 році, після всіх перипетій початку повномасштабної війни та евакуації. «Бог дарує свою милість усім, — відказала тоді вона. – Питання, скільки місця у твоїй душі для Бога, наскільки ти прагнеш вірити сильніше, любити відданіше, радіти щиріше».  

Читати далі

---

Ольга ТАРАНЕНКО: “Маємо досконало засвоїти урок нинішньої війни”

Опубліковано | 20 Серпня, 2024 | Прокоментуй!

Упам’ятку мені, як Віктор Тимченко, уславлений харківський поет старшого покоління, називав Ольгу ТАРАНЕНКО (нар. 1957) «донею». А для багатьох молодих вона, багаторічна керівничка літературної студії «Зав’язь», — радше літературна «мама». Причому «мама» не суворо-догматична, не забронзовіла, а така, для якої найважливіше — щоб її підопічні відростили власні крила й відчули щастя самостійного лету.

Пані Ольга здається людиною емоційною і вразливою; на спілчанських зустрічах саме її промови завжди найзворушливіші, по-людському теплі. Як авторка вона вдумлива і весела водночас; у поезії їй вдається зберігати надзвичайно свіжі, безпосередні інтонації та дівчачий гумор — варто лиш перечитати вірш про «лабутени в метро» зі сміливими синекдохами або «Гала-концерт “Літо”» зі збірки «Перейми», доступної на сайті Харківської філії НСПУ. Сама назва вже містить у собі гру слів: читаємо «перéйми» — і в уяві постає болісний, але сповнений надій етап народження нового життя; читаємо «перейми́» — і чуємо заклик перейняти поетичну естафету або навіть священний вогонь.

Читати далі

---

АРТ-КОЛЕКЦІЯ АНАТОЛІЯ  МАРУЩАКА (практикум fiction-критики)

Опубліковано | 4 листопадаа, 2023 | Прокоментуй!

8 листопада виповнюється 70 років Анатолієві Марущакові – членові Національної спілки письменників України, який упродовж десятиліть талановито працює у нішах поезії, прози, драматургії, літератури для дітей. До найбільш репрезентативних видань Анатолія Марущака належить книжка “П’ятнадцятий камінь”, до якої увійшли поезії зі збірок “У слові і в мовчанні”, “Мандри наосліп”, “Щоденник вітру”, “86.400”. Спостереження над антологічної книжкою Анатолія Марущака подані у форматі fiction-критики, що передбачає образний, ба навіть образно-композиційний ритмостиль сприйняття й інтерпретації текстів.

Читати далі

---

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ВІНТАЖ (перечитуючи професора Леоніда Ушкалова)

Опубліковано | 24 Вересня, 2023 | Прокоментуй!

Девайс чи книга?

Нині навряд чи можна здивувати персональним девайсом. Більше, мабуть, здивує його відсутність. Свій настільний девайс зараз є в кожної людини. Або майже в кожної. Без стаціонарного комп’ютера чи моноблока, ноутбука чи ультрабука, вочевидь, нереально уявити людину в середовищі ХХІ століття, причому зовсім не обов’язково технологічно дуже просунуту. Нерідко навіть звичайну сучасну людину, в якої – так складається нині – є свій ментально чи професійно необхідний девайс. Настільний, одне слово.

А от у мене є своя настільна книга. Ароматно білі сторінки якої я гортаю вранці, коли все, здається, лише тільки бере свій розбіг, лишень тільки-но розпочинається, або вдень, коли інерція часу набуває особливо харизматичної відчутності, або й увечері, коли у зовнішньому завершенні цьогоденних подій ледь зримо зароджуються напруга й темпоритміка завтрашнього ранку.

Хоча власний науковий бренд Леонід Ушкалов сформував передусім аналітикою життєтворчої, літературно-художньої та філософської спадщини Григорія Сковороди в контексті епох, проте репрезентовану книгу, думається, також можна зарахувати до головних у науковій творчості Леоніда Ушкалова, а, можливо, й кваліфікувати її як magnum opus ученого-літературознавця.

Настільна книга ця має промовисту, як достеменний месидж, і доволі довгу, як життєва дорога, назву. Кожну з двох частин назви проткано когнітивними і дещо енігматичними конотаціями, що, як на мене, лише підсилює, мовити б, настільний статус книги. Це – “Моя шевченківська енциклопедія: із досвіду самопізнання” знакового харківського професора Леоніда Ушкалова (1956 – 2019).

Читати далі

---

Антоніна ТИМЧЕНКО: «Поезія — код, на розгадування якого не вистачить життя»

Опубліковано | 10 Серпня, 2023 | Прокоментуй!

• 

З Антоніною ТИМЧЕНКО (нар. 1985), харківською поеткою та літературознавицею, завжди доброзичливою і доречною модераторкою спілчанських письменницьких зустрічей, яка багато років залучала до них молодь, а літнім літераторам допомагала порозумітися з технічними засобами зв’язку, — мені давно хотілося поговорити. І поговорити було про що, тому розмова затяглася. Аж раптом… її перервало повномасштабне російське вторгнення: саме те, про що нас попереджали, але нам не вірилося, трагедія, якої ми боялися понад усе. Тому й інтерв’ю вийшло незвичайним: частково воно позначене мирним часом, коли можна було спокійно читати вірші, погойдуючись на медитативній хвилі й вишукуючи приховані сенси за добре знаними словами, а частково обпалене війною. 

Тоня обізвалась до мене наприкінці березня 2022 року. Виявилося, вона в Польщі, як і я. У перші дні березня вона з родиною змушена була тікати з обстрілюваного Харкова. Вона уникає публічного розкриття подробиць, але, ручаюся, її історія могла б правити за узагальнену ілюстрацію долі українських жінок, які ціною величезного напруження сил рятували своїх найближчих від смертельної небезпеки.  

І все ж насамперед я дивлюсь на Тоню як на авторку чудової лірики, в якій гармонійно поєднується традиційне і сучасне, безпосередньо-живе та ідеалістично-філософське. Мало того: я вперше зустрічаю містянку, яка б здобулася на настільки автентичне, місцями майже фольклорне звучання своєї поезії. Дослухатись лише до назв її поетичних збірок: «Посаг», «Бабинець»… Хочеться вірити, що ні метушня повсякдення, ні перипетії війни та евакуації не стишать її поетичного голосу, а зміцнять його, нададуть йому нових, не менш глибоких та щирих інтонацій. 

Читати далі

---

КОЦЮБИНСЬКИЙ – “ТІНІ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ” – ПАРАДЖАНОВ

Опубліковано | 10 Серпня, 2023 | Прокоментуй!

Наступного року українська література й художня культура відзначатимуть низку важливих дат, серед яких цілком осібно тримається одна мистецька тріада.

У вересні 2024-го відзначатиметься 160 років від дня народження письменника Михайла Коцюбинського. У січні – 100-річчя від дня народження кінорежисера Сергія Параджанова. Функцію “стикового модулю” між Коцюбинським і Параджановим виконав художній (ігровий) фільм “Тіні забутих предків”, роботу над яким було завершено в жовтні 1964-го і якому 2024-го виповниться 60 років.

Читати далі

---