Публікації за тегом "Люцина Хворост"

«Мистецькі містки». ZOOM-зустрічі заради сьогодення і майбутнього

Опубліковано | 20 листопадаа, 2025 | Прокоментуй!

«Мистецькі містки»  – міжнародний  благодійний проєкт, створений навесні 2025 року, щоб відновити українські мистецькі кола, підтримати Україну, побудувати і зміцнити комунікації між українськими громадами в різних країнах.

        Так про себе заявляють ініціаторки, яких очолює письменниця з Харкова Яна Вовк (нині мешкає у Литві, продовжує писати і видавати прозу, волонтерить). Що «ММ» пропонують на грудень і що вже вдалося зробити?

Читати далі

---

«Є любов і війна. Інше все – антураж». Презентація книжки Ірини Мироненко з ілюстраціями Наталії Скринник у Берестині

Опубліковано | 17 листопадаа, 2025 | Прокоментуй!

У харківському видавництві «Майдан» вийшла збірка віршів 2014 – 2022 років, написаних  авторкою в ці роки на Харківщині. Деякі з них друкувалися  у попередніх книжках і антологіях, також виданих «Майданом».

Художнє оформлення – Наталії Скринник, яка під час повномасштабного вторгнення не просто працює в рідному місті як дизайнерка, а й фіксувала події 2022 року в картинах. Згодом вони склали виставку в місцевому краєзнавчому музеї, який має ще й картинну галерею. Виставка має назву «Як ти?»  і поєднала творчість доньки і батька, теж професійного художника Василя Скринника.

Читати далі

---

«Вікно на Хрещатик» з однойменним вальсом із Варшави і харківською передмовою

Опубліковано | 30 Квітня, 2025 | Прокоментуй!

Збірка віршів журналістки і поетеси Людмили Живолуп  «Вікно на Хрещатик» презентована   в Київінформі та на фестивалі «Книжкова країна» (ВДНГ). На обкладинці – силует її доньки-балерини. Авторка закінчила філологічний факультет Каразінського університету, працювала в Харківській державній обласній телерадіокомпанії. Нині – в Національній раді з питань радіо і телебачення.

Читати далі

---

ДОБРА НАДІЯ АНТОНІНИ ТИМЧЕНКО

Опубліковано | 19 Лютого, 2025 | Прокоментуй!

«Мис доброї надії» – так зветься сьома збірка віршів Антоніни Тимченко, поетки і літературознавиці, моєї краянки, яка, як і я, на початку березня 2022-го – майже три роки тому, – рятуючись від варварських обстрілів росіянами нашого рідного Харкова, виїхала до Польщі.

«Назва не має нічого спільного з географічним поняттям», – попереджають читача вже в анотації. Тож свідомість відмітає екзотичні асоціації з Південною Африкою і констатує: далебі, на треті роковини початку повномасштабної війни добра надія – це саме те, чого українці потребують чи не найдужче.

Надія в Антоніни Тимченко міцно пов’язана з вірою. З Богом. Її героїня довіряє Богові – «Спасові добра», покладається на Нього, усвідомлює, що все в Його руках.

Він прощає усіх, Він любить усіх –

і старих, і малих, і живих-живих.

Господь – у світанку кожного дня, який усе-таки настає, попри жахіття війни. У музиці нового вірша, який зажеврів у душі, ще не оприявнений. У прагненні людей любити і прощати, йти одне одному назустріч. «Як тобі – після всього – вдається не зневірюватись?» – запитувала я Тоню в інтерв’ю вже у 2023 році, після всіх перипетій початку повномасштабної війни та евакуації. «Бог дарує свою милість усім, — відказала тоді вона. – Питання, скільки місця у твоїй душі для Бога, наскільки ти прагнеш вірити сильніше, любити відданіше, радіти щиріше».  

Читати далі

---

Ольга ТАРАНЕНКО: “Маємо досконало засвоїти урок нинішньої війни”

Опубліковано | 20 Серпня, 2024 | Прокоментуй!

Упам’ятку мені, як Віктор Тимченко, уславлений харківський поет старшого покоління, називав Ольгу ТАРАНЕНКО (нар. 1957) «донею». А для багатьох молодих вона, багаторічна керівничка літературної студії «Зав’язь», — радше літературна «мама». Причому «мама» не суворо-догматична, не забронзовіла, а така, для якої найважливіше — щоб її підопічні відростили власні крила й відчули щастя самостійного лету.

Пані Ольга здається людиною емоційною і вразливою; на спілчанських зустрічах саме її промови завжди найзворушливіші, по-людському теплі. Як авторка вона вдумлива і весела водночас; у поезії їй вдається зберігати надзвичайно свіжі, безпосередні інтонації та дівчачий гумор — варто лиш перечитати вірш про «лабутени в метро» зі сміливими синекдохами або «Гала-концерт “Літо”» зі збірки «Перейми», доступної на сайті Харківської філії НСПУ. Сама назва вже містить у собі гру слів: читаємо «перéйми» — і в уяві постає болісний, але сповнений надій етап народження нового життя; читаємо «перейми́» — і чуємо заклик перейняти поетичну естафету або навіть священний вогонь.

Читати далі

---

Антоніна ТИМЧЕНКО: «Поезія — код, на розгадування якого не вистачить життя»

Опубліковано | 10 Серпня, 2023 | Прокоментуй!

• 

З Антоніною ТИМЧЕНКО (нар. 1985), харківською поеткою та літературознавицею, завжди доброзичливою і доречною модераторкою спілчанських письменницьких зустрічей, яка багато років залучала до них молодь, а літнім літераторам допомагала порозумітися з технічними засобами зв’язку, — мені давно хотілося поговорити. І поговорити було про що, тому розмова затяглася. Аж раптом… її перервало повномасштабне російське вторгнення: саме те, про що нас попереджали, але нам не вірилося, трагедія, якої ми боялися понад усе. Тому й інтерв’ю вийшло незвичайним: частково воно позначене мирним часом, коли можна було спокійно читати вірші, погойдуючись на медитативній хвилі й вишукуючи приховані сенси за добре знаними словами, а частково обпалене війною. 

Тоня обізвалась до мене наприкінці березня 2022 року. Виявилося, вона в Польщі, як і я. У перші дні березня вона з родиною змушена була тікати з обстрілюваного Харкова. Вона уникає публічного розкриття подробиць, але, ручаюся, її історія могла б правити за узагальнену ілюстрацію долі українських жінок, які ціною величезного напруження сил рятували своїх найближчих від смертельної небезпеки.  

І все ж насамперед я дивлюсь на Тоню як на авторку чудової лірики, в якій гармонійно поєднується традиційне і сучасне, безпосередньо-живе та ідеалістично-філософське. Мало того: я вперше зустрічаю містянку, яка б здобулася на настільки автентичне, місцями майже фольклорне звучання своєї поезії. Дослухатись лише до назв її поетичних збірок: «Посаг», «Бабинець»… Хочеться вірити, що ні метушня повсякдення, ні перипетії війни та евакуації не стишать її поетичного голосу, а зміцнять його, нададуть йому нових, не менш глибоких та щирих інтонацій. 

Читати далі

---