Опубліковано | 20 Серпня, 2024 | Прокоментуй!
Упам’ятку мені, як Віктор Тимченко, уславлений харківський поет старшого покоління, називав Ольгу ТАРАНЕНКО (нар. 1957) «донею». А для багатьох молодих вона, багаторічна керівничка літературної студії «Зав’язь», — радше літературна «мама». Причому «мама» не суворо-догматична, не забронзовіла, а така, для якої найважливіше — щоб її підопічні відростили власні крила й відчули щастя самостійного лету.
Пані Ольга здається людиною емоційною і вразливою; на спілчанських зустрічах саме її промови завжди найзворушливіші, по-людському теплі. Як авторка вона вдумлива і весела водночас; у поезії їй вдається зберігати надзвичайно свіжі, безпосередні інтонації та дівчачий гумор — варто лиш перечитати вірш про «лабутени в метро» зі сміливими синекдохами або «Гала-концерт “Літо”» зі збірки «Перейми», доступної на сайті Харківської філії НСПУ. Сама назва вже містить у собі гру слів: читаємо «перéйми» — і в уяві постає болісний, але сповнений надій етап народження нового життя; читаємо «перейми́» — і чуємо заклик перейняти поетичну естафету або навіть священний вогонь.
Читати даліОпубліковано | 20 Червня, 2021 | Прокоментуй!
Відгук Олександри Ковальової на книгу “Олександер Шугай: Ліна Костенко: Я все, що я люблю… Київ, видавництво «Дніпро», 2021”
У листопаді 2017-го року за участі Івана Драча та Олександра Шугая, автора книги «Цвіт вишні, або Втрачене кохання Василя Мисика”, в Харківському Будинку письменників вшановували поета Василя Мисика. На цей припізнілий захід (В.Мисик народився в сонячному липні), крім київських гостей, прийшло чимало харківських поетів-шістдесятників, для яких Василь Мисик був і лишається культовим поетом. Олександру Шугаю вдалося віднайти маловідомі епізоди з життя поета, зворушливо торкнутися заповітних струн його серця. Тож не дивно, що «Цвіт вишні» надовго залишився в пам’яті харківських читачів.
Читати даліОпубліковано | 10 Червня, 2021 | Прокоментуй!
30 травня 2021 року відбулося підбиття підсумків Конкурсу на здобуття Обласної літературної премії імені Тані Шамрай. Організаторами конкурсу є Харківська обласна організація Національної спілки письменників України та КУ «Харківський обласний центр молоді».
Лауреати Роман Коробенко й Віталій Найда познайомили слухачів зі своєю творчістю, а переможниця конкурсу Оксана Комякова презентувала книгу «У кожній людині сонце», видану як нагорода за 1 місце в Конкурсі.
Відео презентації дивіться на каналі Youtube: https://youtu.be/gsJ5VPCcWv4
Опубліковано | 7 Квітня, 2021 | Прокоментуй!
Опубліковано | 1 Березня, 2021 | Прокоментуй!
У харківській філологічній спільноті досить довго тримала першість мовознавча школа моєї альма-матер — Національного університету імені Василя Каразіна. Здобутки іншого вишу — Національного педагогічного університету імені Григорія Сковороди — тривалий час оцінювалися скромніше. Але в останні двадцять — двадцять п’ять років, коли столичні мовознавці говорять про своїх харківських колег, у першу чергу лунає ім’я Сергія ВАКУЛЕНКА (нар. 1960), доцента катедри української мови Педуніверситету, дослідника і поліглота, який, сам вивчившись у каразінців, дуже багато зробив для авторитету сковородинівців.
Дослідник києво-могилянських схоластичних рукописів, знавець мовної філософії Олександра Потебні, перекладач фундаментальної англомовної праці Юрія Шевельова, засновник українсько-польського напрямку на своєму факультеті, семасіолог, історик мови і джерелознавець, а ще блискучий промовець і ентузіаст науки, голова Харківського історико-філологічного товариства, — це все про мого нинішнього співрозмовника.
Сергій Валентинович ласкаво погодився розділити один зі своїх вечорів із Харківським Українським клубом «Апостроф» і за лаштунками розповів про…
Читати даліОпубліковано | 1 Березня, 2021 | Прокоментуй!
(Юлія Ткачова: Єднання, Київ, Український письменник, 2021)
Моє покоління належить до тих, хто з самого початку був приречений на розгадування загадок: в дитинстві, юності і особливо – в старості. З часом загадок лише більшало. Дитина через розгадування загадок долучається до радості буття, юність – до щастя, старість – до вічності. З дитинства приходить розуміння того, що все справжнє ховає в собі загадку. На жаль, більшість загадок розгадок не потребує, бо нічого загадкового в собі не містить. На жаль, і людина-загадка рідко такою є, а все більше імітує загадковість, за якою ховається звичайна і звична полова без зерна. На жаль, і в поезії золоті зернини справжності перехоплюють твій погляд не на кожному кроці. А вже коли перехоплюють, подиву твоєму немає меж: справжність, вічність – це ті категорії, що дуже непросто дотичні до людського життя-буття.
Читати далі