Публікації за тегом "українська література"

«Очима культури» № 43. Два полюси теорії мистецтва: «ідеалізм» Богдана Ігоря Антонича та «емпіризм» імпресіоністів.

Опубліковано | червня 7, 2017 | Прокоментуй!

У період інтенсивних теоретичних дискусій про суть мистецтва та природу творчого процесу, які розгорілися на зламі ХІХ і ХХ віків, українська інтелектуальна думка, на перший погляд, залишилася у фарватері епохальних осмислень та відкриттів у цій ділянці. Правда, так достеменно було лише на перший погляд, себто коли братимемо до уваги лише україномовну друковану спадщину наших інтелектуалів. В іншомовних культурних середовищах, в яких провідні українські творці і теоретики творчості часто були примушені функціонувати силою об’єктивних, майже неминучих, обставин, українці зробили вагомий вклад у революційні процеси розвитку теорії мистецтва та літератури.

Читати далі

---

«Очима культури» № 42. Леґенди «Тіней забутих предків».

Опубліковано | листопада 2, 2016 | Прокоментуй!

 

У вступному тексті (названому, із властивим Іллєнкові нонконформізмом супроти канонізованих правил української мови: «Постріл під дощем: Натомість переднього слова») до автобіографічного роману (чи то белетризованих мемуарів?) «Юрка Іллєнка доповідна Апостолові Петру» видатний майстер «українського поетичного кіна» описує обставини химерної дуелі, яка мала відбутися між ним і Сергієм Параджановим після чергової різької сутички в час зйомок їхніх спільних знаменитих «Тіней забутих предків».

Читати далі

---

«Очима культури» № 41. «Міто-оповідь» Олександра Довженка.

Опубліковано | серпня 1, 2016 | Прокоментуй!

Яке значення творчого спадку Олександра Довженка в історії української культури? А в цей же час: який реальний вимір його творчих досягнень і якою мірою ці досягнення співпадають із «мітом» Довженка як «одного із найвидатніших творців світового кінематографа»? Котрі з його кінокартин оправдано можна вважати шедеврами, а котрі — це, здебільшого, плоди вимушеного компромісу з жорстокими реаліями доби, а відтак і болісні мистецькі поразки?.. В час, коли перед українцями стоїть завдання переосмислити свою культурну історію та самототожність, такі питання повинні б, в ідеалі, хвилювати не лише спеціялістів-культурологів, а й українське інтелектуальне середовище в цілому. І того ж роду питання слід ставити щодо творчості далеко не лише Довженка, та, правда, його персона й ситуація таки досить особливі…

Читати далі

---

«Очима культури» № 35. Несусвітні виміри творчої візії Емми Андієвської.

Опубліковано | серпня 14, 2014 | Прокоментуй!

Літературознавець Володимир Державин твердив, що поетичний деб’ют Емми Андієвської «був такий блискучий, що порівняти його можна хібащо з деб’ютом Павла Тичини, з його «Сонячними клярнетами», абож, на Заході, з деб’ютом Артюра Рембо: щось цілковито свіже, не передбачене сучасниками, ба нелегке для їхнього більш-менш автоматизованого сприймання «звичайної» поезії…». І справді, на початку 1950-х років на маленьких розмірів збірку «Поезії» (1951), написану Андієвською до того, як її сповнилося двадцять років, ентузіястично відгукнулися рецензіями мало не всі авторитетні критики української еміґрації. Сам Державин охрестив Андієвську «засновником сюрреалістичної течії в українській літературі».

Читати далі

---

«Очима культури» № 34. Скандальний Михаль Семенкo та український футуризм.

Опубліковано | червня 24, 2014 | Прокоментуй!

Прoпаґувати твoрчiсть аванґардиста Михаля Семенка у рiк 200-oгo ювiлею Тараса Шевченка мoглo б здатися декoму малo не святoтатствoм. Адже пoчатoк українськoгo футуризму: Семенкoва збiрка «Дерзання» (1914), була вoднoчас oдним iз перших та найрадикальнiших дoкументiв бoрoтьби із нарoдницьким культoм Шевченка. Заперечення традицiйнoї рoлi «батька Тараса» як центральнoї пoстатi українськoї культури, пiдтримане прoвoкативнoю заявoю, щo Семенкo, мoвляв, спалив свiй примiрник «Кoбзаря», викликалo загальне oбурення. Кажуть, щo навiть батькo Семенка, вражений йoгo iкoнoбoрським ставленням дo нашoгo нацioнальнoгo пoета, був гoтoвий oфiцiйнo вiдректися вiд свoгo сина. Читати далі

---

«Очима культури» № 33. Микола Куліш і джерела драматизму.

Опубліковано | червня 9, 2014 | Прокоментуй!

Популярне свого часу поняття «національної трилогії» в драматургії Миколи Куліша, яка включала «Народного Малахія» (1927), «Мину Мазайла» (1928) і «Патетичну сонату» (1930), самозрозуміло (адже в СССР всі ці п’єси були в той час забороненими), виникла в українській еміґрації: у таборах ДіПі наприкінці 1940-х. Не знаю, хто перший придумав цей термін: Юрій Лавріненко чи Валер’ян Ревуцький, чи Григорій Костюк або Святослав Гординський, – у всякому разі, для антикомуністично налаштованих українських біженців ідея «національної трилогії» стала аксіоматичною, а самі п’єси з «трилогії» постали одним з вершинних досягнень «Розстріляного відродження» саме з огляду на їх національний, а себто й політичний вимір.
Читати далі

---